У відповідь Алсана злісно підморгнула; вона любила залишатися виклично-спокійною, коли її співрозмовник закипав і мок від власного шалу:
— Можу, міс Розум-так-і-пре, бо так набагато легше. Саме тому, що Єва не знала Адама від діда-прадіда, з їхнім шлюбом було все окей. Давай поясню. Точно, я пішла за Самада Ікбола того самого вечора того ж дня, коли його вперше побачила. Ясно, шо ніяких його дідів-прадідів я не знала. Але він був доволі милим. Ми зустрілися за сніданком в Делі одного паркого дня, й він обмахував мене «Таймсом», наче віялом. Я подумала, що в нього симпатичне лице, приємний голос і задниця все ще доволі пругка й округла, як на чоловіка його років. Уже добре. А тепер, коли я дізнаюся про нього щось нове, він подобається мені все менше. Бачиш, краще б нам було йти іншим шляхом.
Від такої спотвореної логіки Ніна аж зірвалася на ноги.
— До того ж, — вела своєї Алсана, — я ніколи не знатиму його на всі сто. Витягнути щось з мого чоловіка — це все одно, що видушити воду з кореня.
Ніна не змогла стримати посмішку:
— Воду з каменя.
— Так-так, ти думаєш, я тупа. Але в чоловіках я таки розбираюся. Скажу тобі, — Алсана наготувалася підсумувати все сказане так, як це робили свого часу молоді, зачесані на залакований проділ, адвокати в Делі, — чоловіки — це найбільша таємниця. Бог простий порівняно з чоловіками. А тепер досить філософії: чебурека хоч? — з цими словами вона зняла накривку з пластикового пуделка й відкинулася на спинку лавки, тлуста, гарненька і вдоволена зробленим висновком.
— Це просто ганьба, що вони в тебе будуть, — послабила хватку Ніна, — хлопці, я маю на увазі. Це ганьба, що в тебе народяться хлопці.
— Що ти маєш на увазі?
Насправді зрозуміти цю фразу мала Клара (тільки тримай це в таємниці від Алсани та Арчі), котра впродовж кількох останніх місяців позичала книжки з її особистої бібліотеки і вже встигла поглинути одна за одною і «Жінку-євнуха» Жермени Грір, і «Страх польоту» Еріки Джонг, і, звісно ж, «Другу стать» — у той спосіб Ніна приховано намагалася позбавити Клару її «сфальшованої свідомості».
— Я маю на увазі, що чоловіки й так уже натворили багато хаосу в нашому сторіччі. їх достобіса багато, цих чоловіків. Якби я знала, що в мене має народитися хлопчик, — Ніна зробила паузу, щоби її обидві подруги приготувалися осмислити нову для їх сфальшованої свідомості ідею, — я б серйозно задумалася, чи не зробити мені аборт.
Алсана скрикнула й затулила однією рукою своє вухо, а другою — Кларине, через що мало не вдавилася шматком баклажана. Одночасно з якоїсь причини ця думка видалася Кларі страшенно смішною, відчайдушно смішною, убого смішною; тож за мить племінниця-соромітниця опинилася затиснутою між двох жінок, котрі схопилися за свої яйцеподібні животи, лише одна зі сміху, а друга — охоплена страхом та нападом асфіксії.
— З вами все гаразд, леді?
Над ними стояв Сол Йозефович — підстаркуватий чолов’яга, котрий добровільно взяв на себе місію доглядати за порядком у парку, хоча відповідну посаду міська рада скоротила ще хтозна-коли.
— Ми всі будемо горіти в пеклі, містере Йозефович, — спромоглася сказати, прийшовши до тями, Алсана, — оце й усе, що з нами трапилося.
Племінниця-соромітниця закотила очі:
— Говори за себе, тітонько.
Але Алсана із вправністю меткого снайпера вже вистрелила у відповідь:
— Так, так, кожен відповідає за себе — на щастя, Аллах уклав усе саме в такий спосіб.
— Доброго дня, Ніно, доброго дня, місіс Джонс, — сказав Сол, елегантно кланяючись кожній, — місіс Джонс, ви певні, що з вами все гаразд?
Клара не могла спинити сліз, котрі котилися з кутиків її очей. У той момент вона вже не знала, плаче чи сміється.
— Все добре… добре, містере Йозефович, пробачте, що потурбувала вас… ні, справді, все добре.
— Не бачу тут нічого аж такого смішного, — пробурмотіла Алсана, — нищити невинних — хіба це смішно?
— У моєму житті такого не траплялося, місіс Ікбол, — у своїй звичній незворушній манері відповів Сол Йозефович, простягаючи Кларі хустинку.
Всіх трьох жінок це вразило — так вражає нас історія, зненацька, без попередження, немов спалах, — яким-таким було оте життя колишнього доглядача парку. Запала тиша.
— Отже, добре, — порушив мовчанку Сол, — якщо з вами, леді, все гаразд, я можу продовжувати свій обхід. — Він ще раз легенько вклонився всім трьом, надягнув капелюха, котрого був зняв, скоряючись давнім звичаям, і, сказавши наостанок, що Клара може залишити хусточку собі, повільно рушив парком, обходячи його проти годинникової стрілки.