Секретар суду підвівся з-за свого столика і, співучо вимовляючи слова, виголосив:
— Засідання оголошується відкритим. Добродії судді, чи задоволені ви результатами випробувань?
За суддівським столом кивнули.
— У такому випадку я від імені маґістрату й громадян міста прошу вас розсудити цю справу за законом і совістю й винести ваш вирок.
— Про що тут міркувати? — пробурчав бурґомістр. — Хлопець, безсумнівно чаклун, але ж пацюків він вивів. Нехай собі йде на всі чотири сторони.
Патер Бер сидів із замисленим виглядом, зчепивши пальці на округлому череві. Бюрґер скінчив писати й передав аркуш бурґомістрові. Майєр прочитав.
— А можна й так, — сказав він, узяв перо й поставив унизу підпис.
Патер Бер, дочекавшись своєї черги, теж прочитав документ.
— Але це жорстоко! — вигукнув він, відсуваючи папір.
— Це необхідно, — неголосно сказав Бюрґер.
Він нагнувся й почав щось шепотіти Беру. Канонік стражденно морщився, тряс головою, але відтак не витримав:
— Ну добре, нехай буде по-вашому, але я вмиваю руки.
Документ він віддав, не підписавши. Секретар поставив унизу печатку, а потім оголосив вирок:
— Ми, виборний суд вільного імперського міста Гамельна, розібравши й обговоривши за законом і совістю обвинувачення, висунуте преподобним Вілібальдом Цвінґером проти мандрівного майстра Ганса на прізвисько Щуролов, визнали його обґрунтованим і правдивим. Доведено, що було спокушання дитячих душ до негідних і небезпечних занять. Ганс Щуролов і далі підозрюється у зв'язках із ворогом Господа й роду людського. Разом із тим, послуга, яку зробив він місту, велика й безсумнівна. Взявши до уваги все це, а також пам'ятаючи, що булла суворо велить, щоб ніхто під загрозою вигнання не навчав і не вчився такій мерзоті, суд постановляє: обвинувачення в малефіціумі з вищезгаданого Ганса Щуролова зняти, за інші ж провини присудити його до ганебного стовпа й вигнання за межі міста, — секретар зупинився, глянув спідлоба на блідого Ганса, а тоді продовжив: — Стосовно ж злиденного бурлаки, що йменує себе Пітером, достовірно встановлено, що він, продавши душу дияволові, перекидався диким звіром і чинив на дорогах розбій. Тому вирішено його, як злісного й нерозкаяного малефіка, скарати смертю на багатті. Попередньо його слід піддати катуванням, тіло вервольфа буде роздерте залізними пазурами, як і він роздирав своїх жертв. Інших же, з огляду на ніжний вік і повне каяття, покарати батогами й віддати під опіку батькам.
Пітер закричав. Ганс рвонув до нього, але його збили з ніг і виволокли з маґістратури. Тут на сходах було вмуроване в стіну кільце. На ньому висіли кайдани, у які заковували безнадійних боржників і всіх тих, кого маґістрат присудив до ганебного стовпа. Кат швидко склепив залізні кільця на зап'ястях Ганса. Тепер Ганс був немов розіп'ятий біля стіни. Поруч на спеціальному гаку висів батіг. Кожен мав право вдарити засудженого.
Із маґістратури виходили люди. Чимало з них зупинялися біля Ганса. Якась жінка, невисока й худа, підскочила до нього впритул і зірвала з гака батіг.
— Диявол! — крикнула вона. — Через тебе мою Марту битиме кат! Ось так! — багряний рубець проорав Гансові щоку. — Ось так! — жінка вдарила ще раз, плюнула Гансові в обличчя й, кинувши батіг, побігла геть.
— Правильно! — крикнули в юрбі. — Бий його за дітей!
Уперед вийшов плечистий бородань, у якому Ганс угадав батька Якоба й маленької Марі.
— Треба бити, — сказав він, піднімаючи батіг.
Батіг свиснув. Ганс не намагався ухилитися від удару.
— Нумо ще! — почулося з юрби, але бородань раптом повісив батога на місце й швидко пішов.
Більше Ганса не били.
День усе не закінчувався. На площі три теслі споруджували поміст для катувань. Поруч рили яму, щоб поставити стовп, навколо якого складуть багаття.
— Вони не посміють цього зробити! — шепотів Ганс. — Я не дозволю!
Віддзвонили другу годину. З будинку поруч із собором вийшов патер Цвінґер. Він гуляв із собачкою. Маленький білий цуцик крутився біля його ніг, високо підстрибував, намагаючись дістати хазяйську долоню. Цвінґер підійшов, аби подивитися на Ганса. Губи розтяглися у посмішку.
— Кусь! — наказав він собачці.
Песик нерозуміюче завиляв хвостом, потім заскиглив й позадкував. Цвінґер посміхнувся, взяв батіг, розмахнувся… Тієї ж миті песик, підстрибнувши, вчепився зубами в його руку. Патер, вилаявшись, копнув песика, затиснув рану долонею й зник у своєму будинку.
На площі почало темніти. Сторожі замикали вулиці. Продзвонили перший обхід. Ганс стояв, притулившись до стіни і намагався зосередитись. Тепер він знав, що робити. Щоправда, сопілочка залишилася у в'язниці, та й руки до обличчя піднести неможливо, але якщо треба, то він упорається й так. Завтра, коли Пітера виведуть із вежі, звідусіль злетяться хмари білих метеликів. Вони кружлятимуть навколо Пітера, покриють білим килимом багаття. Люди повинні зрозуміти, що хлопчик ні в чому не винен. Але якщо й знамення не нарозумить їх, тоді доведеться вчинити жорстоко. Не дай Боже катові торкнутися Пітера, у ту ж мить із вежі собору зірветься яструб, що нестиме затиснуту в пазурах змію. Горе тим, хто хоче чужої смерті. Горе тому місту, де дозволено стратити дитину. Він накличе на Гамельн усі земні напасті: вовків, лісових мурах, пацюків… Ганс сіпнувся й застогнав від розпачу, образи й безсилля. Після того, що він зробив сьогодні, чи послухає його хоч хто-небудь?