Отець Антоній взяв Марію за лікоть, повів за собою. Марія йшла покірно, з погаслими очами. У голові крутилася одна-єдина фраза, сказана колись священиком Ельбаськой церкви: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло і потім не здатен нічого вдіяти».
Поруч із замком, на арені, де часом гарцювали рицарі, юрбився народ. Високі лави, на яких зазвичай сиділи знатні пані, цього разу були відкриті для простого люду. Оттенбурґ бажав, щоб розповіді про те, як послане Богом чудовисько вчинило розправу над лженезайманкою, яка посміла закликати до ганебного миру, поширилися якомога швидше.
Єдиноріг, залишений тут на ніч, неспинно кружляв по арені, штовхав рогом гнучкі дошки бар'єру. Час від часу його верхня губа відвисала, оголюючи квадратні жовті зуби, і з широких грудей виривався клекотливий рев. Звір був голодний і розлютований, на губах і чорному носі виступали краплі крові. Справа в тому, що Оттенбурґ хоча й повірив у план отця Антонія, але пам'ятав, однак, і обставини першої появи дива, а тому завбачливо засунув у годівницю з вівсом обрізок улюбленої зброї — підметної каракулі.
Сурмачі підняли фанфари, на арені з'явився ясновельможний барон Людвіґ, одягнений у легкі святкові лати, верхи на багато убраному коні. Слідом отець Антоній вів бліду Марію. Оттенбурґ від'їхав убік, мовчки подав знак рукою. Його кінь, який останнім часом звик до єдинорога, стояв спокійно, лише пряв іноді вухами.
— Брати во Христі! — звучно проспівав отець Антоній. — Ось перед вами юна й непорочна незайманка, яка закликала князів до миру. На підтвердження своєї чистоти, а також того, що слова її справді натхненні Господом, незайманка приборкає зараз грізне чудовисько, послане за наші гріхи. Хай звершиться воля Всевишнього!
Отець Антоній підштовхнув Марію й прошептав:
— Дивися, вони будуть однаково раді будь-якому результату. Бідолаха, «важко тобі проти рожна перти».
— Солодко, — відповіла Марія й сама пройшла на арену.
Вона підійшла впритул до єдинорога, стала на коліна, так що низько опущений ріг опинився точнісінько навпроти грудей, і тихо попросила:
— Убий мене…
Єдиноріг неквапливо повернувся боком і опустився на землю. Марія уткнулася в заглибину між двома горбатими лопатками й лише тут, з головою зарившись у густу теплу шерсть, уперше за увесь час зуміла розплакатися.
— Брешеш, повіє! — загарчав фон Оттенбурґ і, пришпоривши коня, рвонув уперед. У його лівій руці блиснув смертельний трикутник даги. Барон спрямував удар у спину дівчини, але єдиноріг різко звівся на ноги, і дага лише ледь сковзнула по твердій шерсті.
Колóс миттєво повернувся й коротко вдарив. Перший удар припав під ребра коневі. Ноги коня ще не встигли підігнутися, коли почервоніле від крові вістря вразило барона в груди, простромивши його наскрізь і вийшовши зі спини. Трибуни дружно зойкнули, а єдиноріг тряс головою, намагаючись скинути з бивня повислу на ньому ляльку. Коли це вдалося, єдиноріг підняв погляд на ворота, що зачинилися, підбіг до них і вдарив. З голосним хрускотом дубові стулки злетіли з петель. У юрбі, що зібралася на полі, почалася паніка. Але звір, не звертаючи ні на кого уваги, розмірно рушив по дорозі від замку.
Марія підняла голову, побачила небо, косі верхівки тополь; часом у такт крокам звіра миготіла земля, де металися люди… Чорна фігура гойднулася десь осторонь. Отець Антоній, який все усвідомив раніше від інших, рятувався втечею. Побачивши ченця, Марія почала тремтіти. Вона вся стислася, намагаючись сховатися, стати непомітною. Єдиноріг, уловивши її рух, звернув з дороги, двома широкими стрибками наздогнав утікача, захрипів, обертаючи червоним оком, і піддів рогом спину. Коротко пискнувши, отець Антоній злетів у повітря й, уже не схожий на людину, пом'ятим чорним мішком звалився на землю, потрапивши під величезне копито.
Коли дорога перед ними спорожніла, єдиноріг не сповільнив бігу, він рухався таким же широким розгонистим клусом, ідучи на північ, куди вів його голос давно зниклих предків. Слід його перетинав землі, залишаючи по собі легенди про чудову вершницю…
І нарешті поголоска про них загубилася в диких лісах далекої Сарматії.
Сумирний Жак
І лицар Ноель, Сеньйор де Брезак, вийшов проти чудовиська й убив його.
І Господь забрав де Брезака.
Уночі раз у раз починав хльостати дощ, вітер налітав хвилями, але, не зумівши набрати сили, гаснув. Однак до ранку негода стихла, лише кошлаті жмути хмар сунули змученим небокраєм. Головне ж — граду не було, а дощ не зашкодить ні хлібу, ні виноградникам, хіба вино цього року вийде ледь кисліше й водянистіше, ніж зазвичай.