Вона вибігла з комірки й відразу повернулася з невеликим мішком.
— Поглянь, — зашептала вона, — тут усе, що треба. Я навчу. Грошей мені не пропонуй — дарма даю. Ти тільки баранчика візьми жирнішого, а ще краще порося. У жирі отрута добре розходиться. Свого б віддала, та не можу, здохну я без нього з голоду. Ти слухай, слухай!..
Глибокої ночі Жак вийшов на околицю.
У селі всі спали, тільки з будиночку Івони крізь міхур, вставлений у вікно, просочувалося світло. Чаклунка не лягала, чекаючи результатів помсти.
Місяць, як і вчора, піднявся над лісом. Повня вже минула, однак було доволі світло. Жак навіть мусив триматися ближче до огорожі з колючих кущів тернику, щоб із вежі випадково не помітили самотню людину, яка котить візок по нічній дорозі.
Вепр лежав там же в кущах, де залишив його Жак. Найперше Жак вирізав стрілу — вона ще придасться. Потім гострим ножем у багатьох місцях надрізав товсту шкіру звіра. Він нашпигував тушу посіченим аконітом, сипав у рани блекоту й вовчий корінь, пудрив шкіру порошком мертвого гриба, напихав у вискалену пащу боронцю, цикути й жаб'ячого ока.
Жак працював, поки мішок не спорожнів. Тоді він звалив нашпиговану тушу на візок і повіз її вглиб лісу до скель.
Дорога повільно піднімалася вгору. Добре змазані колеса не скрипіли, лише дрібні камінчики хрускотіли під ободами та іноді чувся легкий стукіт — це візок наїжджав на більший камінь. Покреслена ножем туша кабана громадилася над бортами. Тепер Жак почував до колишнього ворога майже ніжність. Це була вдала думка: нагодувати вепром дракона й заразом позбутися обох. Якщо, звичайно, змій не зжере заодно й Жака.
Стежка роздвоїлася, Жак звернув на вужчу. Вона зиґзаґами піднімалася до вершини стрімчака над ущелиною дракона. Коли, задихаючись від утоми, Жак вийшов до обриву, вже майже розвиднілося. З неба непримітно опустилася рясна роса, туман збирався в низини. Ліс, що оточував скелю, стояв по пояс у тумані, а круглі вежі замку вдалині здавалися звідси дуже маленькими.
Жак підійшов до краю ущелини, обережно глянув униз. Густий білий туман наповнював ущелину, розгледіти що-небудь крізь нього було годі. Зітхнувши, Жак відійшов від краю й приліг неподалік від візка. Він був згоден ризикувати собою, але не справою.
Доведеться трохи почекати.
Жак, який не спав дві ночі поспіль, непомітно задрімав і прокинувся, коли сонце, що піднялося над кронами дерев, заглянуло в ущелину й розігнало туман. У яскравому світлі обрив уже не здавалося ні занадто крутим, ні надміру високим. Якщо дракон захоче, він за дві секунди забереться сюди. А в тому, що чудовисько живе саме тут, сумнівів більше не було. Кущі, які раніше покривали дно ущелини, були виламані й витоптані величезними лапами. Особливо постраждали вони там, де ущелина стискалася настільки, що вершини довколишніх дерев геть приховували її, утворюючи подобу печери з живим зеленим склепінням.
А на голому каменистому майданчику перед самим лігвищем лежало покалічене тіло Ноеля де Брезака. Сталева збруя були пом'ята, руки й ноги неприродно вивернуті, крізь прорізи шолома натекла калюжа крові. Переломлений спис і дворучний меч валялися неподалік.
Жак узявся за ручки візка. Навіть якщо чудовиська немає в норі, воно швидко повернеться й не промине отруєну принаду.
Візок із гуркотом покотився по крутому схилу, кілька разів підстрибнув, перевернувся, одне колесо відлетіло вбік, і нарешті, візок і кабаняча туша порізно грьопнулися на майданчик унизу. І відразу ж, у відповідь на шум, із пітьми переплетених стовбурів почувся моторошний шиплячий звук:
— Кх-х-х!..
Жак, ледве втримавшись на схилі, упав на землю; ріденька трава не могла сховати його, і він розумів: якщо змій гляне вгору, то одразу ж виявить непроханого гостя. Тепер обрив здавався геть мізерним.
Унизу посипалися камені, заскрипіло, згинаючись, дерево, і з чорного провалу ущелини одним миттєвим ривком висунулася голова змія. Швидко перебираючи лускатими лапами, він вибрався з нори, сильним ударом відкинув убік збрую баронета.
Масивна лапа піднялася вдруге і вдарила вепра. Голосно хруснули кості.
Жак, утиснувшись у землю, затаївся між кущиками й дивився, не в змозі відвести очей.
В ущелині розлігся справжній дракон, укритий потужною бронею, озброєний гострим гребенем уздовж спини й масивним хвостом. Криві пазурі нагадували мавританські шаблі, а ікла у відкритій пащі були майже півтори п'яді завдовжки. Від морди до хвоста чудовисько простягалося не менше ніж на тридцять кроків.