— Трактат тлумачить про лікувальні властивості однієї речовини. Цей чудесний склад може бути отриманий розжарюванням у керотакисі відомого металургам білого нікелю. Летке стає зверху й називається туцією. Властивості ту ції, раніше нікому не відомі, воістину дивні. Змішавши дрібний порошок із протопленим курячим салом і додавши для пахощів рожевої олії, я мазав цим старі виразки й бачив поліпшення. Рани ж мокрі присипав пудрою, приготовленою з туції, і вони підсихали й рубцювалися. Туція, випита з водою із чудесних джерел, погамовує внутрішній жар і допомагає при жіночій істерії.
Пан Анатоль був розгублений.
— Не знаю ніякої туції, — визнав він. — І взагалі, нікель не буває білим.
Юстус підвівся й виклав на стіл посудину з туцією, склянку з маззю й шкалок каменю.
— Нічого в цьому нема дивного, — сказав він, — адже я перший вивчив це тіло. А ось — білий нікель, або, у просторіччі, обманка.
Обличчя пана Анатоля прояснилося. Він висипав на долоню трохи порошку, розтер його пальцем.
— Он воно що! — викрикнув він. — А я вже подумав… Тільки це не нікель, а цинк. До речі, вживати його як внутрішнє не слід і від істерії він не допомагає, хіба як психотерапевтичний засіб. Теж мені, знайшли панацею — цинкова мазь!
Пан Анатоль зазирнув у баульчик, дістав крихітну баночку й простягнув її Юстусу. Баночка була повна білої мазі. Юстус узяв її трохи мізинцем і, не звертаючи уваги на здивований погляд пана Анатоля, спробував на смак. На зубах тонко заскрипіло, потім крізь в'язку нудотність незнайомого жиру пробився ледь гіркуватий смак туції. Юстус повернув баночку, обличчя його спохмурніло.
— Я згадаю в трактаті про вашу першість у цьому відкритті, — сказав він.
— Не варто, — Анатоль дружелюбно посміхнувся, — до того ж… — він не договорив, махнув рукою й повторив ще раз: — Їй-богу, не варто.
Юстус прибрав зі стола ліки й рукопис, а потім неголосно нагадав:
— Сьогодні операційний день. Чи не бажаєте бути присутнім?
В операційній панувала немилосердна жара. Стояв сморід сала від безлічі дешевих свіч, жаровня наповнювала кімнату синім вигарним димом. Цирульники — метр Фаворі й приїжджий ельзасець майстер Базель готували інструменти. Базель говорив щось упівголоса, а метр Фаворі слухав, презирливо настовбурчивши губу. Аптекар, пан Ришар Детруї, примостився в кутку, зиркаючи на всіх із-під насуплених сивих брів.
На них чекало три операції, перший хворий уже сидів у кріслі біля стола. Це був один із тих ландскнехтів, яких нещодавно найняв маґістрат для служби в міській варті. Кілька днів тому його було поранено під час сутички з бандитами, і тепер ліва нога на долоню вище коліна була вражена ґанґреною. Найманець сидів і розглядав свою опухлу, мертвотно-бліду ногу. Від сильного жару й випитого вина, настояного на маку, погляд його здавався відсутнім і тупим. Але Юстус знав, що в солдата така форма ґанґрени, за якої людина аж до кінця залишається при свідомості й відчуває біль. І ніщо — ні вино, ні мак не зможуть цей біль угамувати.
Пан Анатоль, який увійшов слідом, гидливо покрутив носом і промурмотав немовби про себе:
— Не хотів би я, щоб мені вирізали тут апендикс. Квартирка саме для Діогена. Лікар-філософ подібний до бога, чи не так? — запитав він голосно.
Юстус не відповів.
Останнім у приміщенні з'явився лікар Агель. Це був невисокий повний дідок із добрим домашнім обличчям. Та й весь він був якийсь домашній, навіть лікарська мантія мала на ньому вигляд затишного нічного халату. Лікаря Агеля любили в місті, вважаючи особливо вправним у жіночих і дитячих хворобах, і, мабуть, лише Юстус знав, скільки людей відправив на той світ цей добряк, який призначав кровопускання при лихоманках і інших сухих запаленнях.
Хворого поклали на стіл і міцно прив'язали. У праву руку йому дали великий ціпок.
— Жезл обертайте повільно й рівномірно, — статечно повчав доктор Агель.
Солдат спробував обертати ціпок, але пальці не слухали його. Тоді він заплющив очі й замурмотів молитву.
Юстус схилився над хворим. Пан Анатоль теж ступнув уперед.
— Тут обов'язково потрібний загальний наркоз, — злякано сказав він.
Юстус не слухав. Його вже опанував той чудовий стан відточеності почуттів, завдяки якому він успішно проводив щонайскладніші операції. І лише потім гарячка й операційна ґанґрена забирали в нього половину пацієнтів.
Юстус узяв вузький, схожий на бритву ніж і одним рішучим рухом розсік шкіру на ще не враженій ґанґреною частині ноги. Кімнату наповнив нестямний крик, який перейшов у вереск.