Далі почався звичний кошмар великої операції. Солдат рвався, кричав, голова його тіпалася на жорсткій шкіряній подушці, він затято смикав ремені, намагаючись звільнити руки з намертво затиснутим у побілілих пальцях ціпком. Пан Анатоль щось нечутно бурмотів позаду. А Юстус продовжував працювати. Розсічені м'язи округлими буграми здувалися в основі стегна, дрібні артерії спалахували фонтанчиками крові. Нарешті, оголилася найбільша судина стегна — відгалуження вени. Вона туго пульсувала під пальцями, напружена, болюча. Перерізувати її — значить дозволити пацієнтові стекти кров'ю.
— Залізо! — крикнув Юстус.
Одразу звідкись збоку підсунувся метр Фаворі з кліщами, у яких був затиснутий багрово-світний штир. Залізо торкнулося м'яса, яке засичало, вена зморщилася й обпала, вереск припинився. У тиші, що нахлинула, безглуздо пролунав голос лікаря Агеля, який тримав хворого за вільну руку:
— Пульс рівний.
Юстус швидко перерізував судини й волокна, що залишилися, оголив живу рожеву кістку й ступнув убік, поступаючись місцем майстрові Базелю, який очікував з пилкою в руках своєї черги. Майстер зігнувся над столом і почав пиляти кістку. Безвольне тіло сіпнулося, найманець болісно хрипів і булькав.
Базель квапливо пиляв, сніжно-біла кістяна стружка сипалася з-під пили й миттєво червоніла. Найманець знову кричав тонким вібруючим голосом, і в цьому крикові не було вже нічого людського, лише надприродний нестерпний біль. Детруї непотрібно метушився біля столу, обтираючи нещасному вологою губкою піт із лоба. Лікар Агель сидів, поклавши для годиться пальці на пульс хворому, й поглядав у віконце, за яким виднілися круглі башточки міського муру.
І тут… Крик знову різко обірвався, тіло ландскнехта вигнула страшна судорома, потім воно витягнулося й обм'якло. Білі від болю очі оскляніли.
— Пульс пропав, — констатував доктор Агель. Він помовчав трохи й додав: — Амінь.
«Як же це так? — Юстус розгубленим поглядом обвів присутніх. — Навіщо, у такому разі, всі вони тут? Милий недоумок лікар Агель, цирульники, аптекар зі своїм непридатним вином, він сам нарешті?..»
Дивний звук пролунав позаду — чи то гикання, чи булькіт. Там біля стіни скорчився пан Анатоль. Панові Анатолю було зле. Але він швидко опанував себе й звівся на ноги, пильно дивлячись в обличчя Юстусу. Юстус мовчки чекав.
— Чоловіче добрий! — істерично вигукнув пан Анатоль. — М'ясником вам бути, а не лікарем!
І вибіг з кімнати. Юстус повільно вийшов слідом.
У свій кабінет Юстус повернувся геть розбитим. У роті пересохло, ноги гуділи й підкошувалися, а найгірше те, що тремтіли руки. Дві операції довелося передати іншим, і метр Фаворі, ймовірно, ріже зараз цих бідолах під доброзичливим доглядом лікаря Агеля. Ну й нехай, він теж не залізний, до того ж лікар не зобов'язаний сам робити операції, для цього є цирульники.
Юстус підвівся, відімкнув великим ключем скриню, що стояла біля стіни, двома руками дістав з її глибин кістяну скриньку.
Гомеопатія вчить нас, що надмір жовтої жовчі повністю й без жодних ліків виліковують здоровим сміхом. Підняття ж чорної жовчі варто лікувати спокійним спогляданням. Ніщо так не заспокоювало лікаря Юстуса, як рідкісний скарб, що зберігався в скриньці. Обережно, один за одним, Юстус розкладав на чорному оксамиті скатертини потьмянілі від часу мідні ножі, долота, пощерблені ударами об кістку, погнуті шила, пилку зі стертими зубцями. Дивним було це начиння, цей інструмент на розкішній оксамитовій тканині, який давно віджив своє. І все ж для Юстуса не було дорожчої речі. У скриньці зберігалися інструменти Мондіно ді Люцці, великого італійця, який воскресив анатомію, що гинула під владою схоластів, першого лікаря, який відклав книгу, щоб узяти до рук скальпель.
Скрипнули двері, в кабінеті з'явився метр Фаворі. Перехопивши здивований погляд Юстуса, він квапливо пояснив:
— Я поступився своїм місцем метру Боні. У старого багато дітей і мало клієнтів. Нехай трохи заробить.
Це було дуже схоже на звичні манери модного цирульника, який не любив лікарняних операцій, тому що за них, на його думку, занадто мало платили.
Фаворі підійшов до Юстуса й, нахилившись, вимовив:
— Монґлієр помер.
— Як? — швидко запитав Юстус.
— Йому перерізали горло. Ймовірно, убивці влізли у вікно. Тварюка лихвар запевняє, що спав і нічого не бачив. Бреше, звичайно.
Юстус тяжко задумався. Метр Фаворі якийсь час очікував, розглядаючи розкладені на скатертині інструменти. Йому було незрозуміло, що робить тут цей ні до чого не придатний мотлох, але він боявся необережним зауваженням викликати вибух гніву в експансивного лікаря. Нарешті він обрав лінію поведінки й обережно завважив: