Діставши другий пістоль, я відступив од дверей на півкроку. Спершу тихенько потягнув засув, а потім смикнув ручку на себе. Двері заледве прочинилися, а я вже цілився у просвіт між ними й одвірком з обох пістолів, ладний рознести голову кожному, хто раптом надумає ввірватися. Та дула обох пістолів глипали в пустку.
На мить я отетерів, намагаючись пояснити собі цю нісенітницю. Зізнаюсь, мурашками по спині пробіг якийсь містичний острах.
— Я тут, пане Білий.
Од несподіванки я мало не пальнув у сусідські двері. Голос линув знизу і належав жилавому чоловіку, який на зріст був — наче восьмирічна дитина.
— О Боже… Забирайся під три чорти!
Я намірився рішуче грюкнути дверима, та карлик устиг встромити в щілину свій черевик.
— Графиня підганяє, пане Білий. Діло ж делікатне…
— У мене для графині новин немає — так і перекажи! — я трохи прочинив двері, дозволивши йому забрати ногу, та недомірок і не думав цим скористатись.
— А я чув, ти вже побував у Ямі, — єхидно сказав він.
Оскаженілий од такого нахабства, я защемив дверима карликову ногу так міцно, як тільки міг, ще й, на додачу, наступив на неї.
Карлик аж завив од болю, намагаючись вивільнити ногу.
— А я чув, що тут за рогом живе хороший лікар, — процідив крізь зуби. — Хочеш з ним познайомитися?
Сказавши це, я відпустив двері, й непрошений гість гепнувся на підлогу, схопившись рукою за щиколотку.
— Од кого і що ти чув, карло?
— Візники… — проскиглив ліліпут. — Про це тільки й говорять! Що хтось спалив сьогодні заклад Лисиці.
— От просто-таки спалив? — перепитав я. — Чи ти хотів сказати — підпалив?
— Ну, якщо вже пан до слів доскіпується, то поки ще не спалив, бо воно й досі горить… — відповів він, розтираючи кісточки на нозі. — Хоча вже й так ясно — заграву з кожного даху видно.
Я мимохіть ковтнув слину. Чомусь не мав сумнівів, що винуватцем виставлять саме мене.
— Отак графині й скажи: мовляв, сталася пожежа. Втрутилися природні сили, матері їхній… — і я грюкнув дверима.
Карлик одразу ж постукався знову.
— Приходь через місяць! — вигукнув я, штовхнувши на місце засув.
Спалив заклад Лисиці! Пальці куйовдили волосся на голові. Ще й додати до цього: спалив кількох поліціянтів. Я згадав, як звивався на долівці мій знайомий пристав з охопленою полум’ям шевелюрою. До речі, він — єдиний у поліції знав, що я насправді ніякий не шахрай…
Карлик знову постукався, та я вже не зважав на це. Хотілося вернутися до своєї склянки скотчу й не думати ні про що. Взагалі ні про що.
Певно, занадто глибоко занурившись у свої напасті, я втупився в підлогу й звів погляд лише тоді, коли підійшов до крісла. Від несподіванки я аж зойкнув.
У кріслі сидів незнайомець у потертому пальті з заячим хутром на комірі, з-під якого виднілася біла вишиванка. У руці він стискав мою склянку.
Розділ 3
— Дідько! — я націлив на нього пістоль і швидко оглянув кімнату.
Він був сам. І складалося враження, що націлена зброя аж ніяк не бентежить незнайомця. Він ковтнув трохи скотчу, потім витягнув з кишені прямокутник цигаркового паперу з дрібкою тонко порізаного тютюну на ньому. Як і тоді, у Лисиці, він вправно, наче фокусник, одним зграбним порухом пальців перетворив це все на самокрутку.
— Як ти тут опинився, опудало? — запитав я.
Він знову потягнувся до кишені, — показуючи цим жестом, що не має наміру розтуляти рота, — аж поки не закурить. Фосфорний сірник чиркнув об ручку крісла й загорівся. За кілька секунд кімната наповнилася запашним димом.
— Через двері, — врешті відповів незнайомець.
— Чомусь я тебе не помітив, коли прийшов. Як так?
Він незворушно сьорбнув з моєї склянки, затягнувся, але я помітив його короткий позирк на вікно, що виходило на дах сусіднього будинку й було прочинене; підійшов й оглянув засуви, — не відводячи пістоль від незнайомця. Так і є: рама розхиталася, й вікно можна було спокійнісінько відчинити знадвору, навіть попри засуви.
— Ясно. Нескладний фокус, — пробурмотів я, зачинивши вікно. — Тепер друге запитання: якого біса?
Я підійшов до буфета, взяв порожню склянку, хлюпнув трохи скотчу.
Незнайомець мовчки курив, тож мені довелося взяти собі інший стілець і сісти навпроти нього, закинувши ногу на ногу й націливши пістоль йому в груди.