— Я вас упізнала здалеку. — Вона уважно придивлялася до нього. — Куди ви їдете?
— Я їду в управління. Треба негайно організувати важку розвідку Білого Рогу.
Усольцев уперше дивився на неї спокійно й сміливо.
— Я зрозуміла, що зовсім не знаю вас… — неголосно сказала Віра Борисівна, стримуючи неспокійного коня. — Я бачила вашого Арслана… — Вона помовчала. — Коли зустрінемося восени в управлінні, я дуже проситиму вас докладно розповісти про Білий Ріг… І золотий меч… Ну, мої вже далеко. — Вона глянула вслід підводі. — До побачення… батуре!
Молода жінка пришпорила коня і помчала. Геолог провів її поглядом, торкнув повід і в’їхав у селище.
ОСТАННІЙ МАРСЕЛЬ
Корабель помирав. Море, яке ще кілька годин тому покірно несло його на собі, тепер вдиралося в нього з глухим плескотом. Гаряче серце судна захолонуло і змовкло, в машинному відділенні запанувала гробова тиша.
Позбавлений ходу, корабель важко хитався з борту на борт, увалювався під вітер, рвучко кидався до вітру і знову нерівномірно кружляв.
Ніс корабля піднявся, високо виставивши над хвилями червоні скули та іржаве заокруглення форштевня. На палубі, заваленій уламками, битим склом, обривками тросів, не видно було людей, день, зранку сонячний і веселий, закінчився туманом, що прилипав до хвиль і, здавалося, душив навіть вітер. Туман густішав і обтікав корабель, охоплюючи його поволі, наче заздалегідь приречену жертву.
Сім годин тому «Котлас» був цілком справним транспортом і робив свій шостий рейс з Америки в СРСР. Разом з десятком великих пароплавів під конвоєм військових суден «Котлас» благополучно пройшов більшу частину шляху, незважаючи на два нальоти німецьких бомбардувальників.
Коли б корабель міг говорити, він розповів би, як в сонячній блакиті погожого осіннього дня з’явилися фашистські бомбардувальники і зав’язався бій. «Котлас», один з «малюків» каравану, ішов серед останніх кораблів. Брудно-сірий «Юнкерс», що спершу кружляв над головними великими кораблями, несподівано збочив і, задерши хвіст, кинувся на «Котлас». Зенітка безстрашно зустріла ревуче страхіття, але «Котласу» не пощастило. Одна бомба, розтрощивши гакаборт, розірвалася під кормовим підзором, підкинувши судно так, що знівечене стерно на секунду повисло в повітрі; друга — через пів’ют проникла в заднє відділення кормового трюму. «Котлас», втративши стерно і гвинти, випустив пару, щоб не затопити топки.
Гучне шипіння, наче тяжке зітхання, рознеслося навколо, повідомляючи караван про аварію одного корабля. Начальник конвою вважав, що він не має права з цієї причини затримувати весь караван. Один з кораблів охорони взяв «Котласа» на буксир, поранених перевезли на інше судно, і дим з багатьох труб закрив обрій попереду: караван, розвиваючи хід, рушив своїм шляхом.
Протягом п’яти годин обидва залишені кораблі йшли спокійно, сподіваючись незабаром побачити есмінець. Начальник конвою обіцяв вислати його назустріч, як тільки караван пройде небезпечну зону. Але подув лютий норд-вест, вітер розвів хвилю, буксир обірвався. Вся команда «Котласа», не виключаючи кочегарів та машиністів, крім тих, які в пітьмі трюмів боролися з водою, що проникала через розбитий рецес і тунель гребного вала, була на палубі, вибираючи важкий перлінь буксира. Відчайдушними зусиллями розрив буксира вдалося ліквідувати. Але перлінь розірвався вдруге, і майже біля самої корми буксируючого корабля. На довершення всього з’явився ворожий розвідник.
Не встигли моряки «Котласа» до кінця вибрати буксир, як викликані розвідником бомбардувальники атакували з-за хмар обидва судна. Сторожовик, діставши дві пробоїни і ввібравши сотні дві тонн води, осів носом. Бомбардувальники намагалися знищити корабель охорони, розуміючи, що без нього безпомічний «Котлас» все одно не втече. Витративши важкі бомби, фашисти скинули на палубу «Котласа» лише кілька осколкових, І а потім довго сікли обидва судна кулеметними чергами. При цьому загинули капітан «Котласа», боцман і кілька моряків; дехто був поранений.