Високий норвежець допитливо розглядав незнайому форму і промовив щось, показавши в бік моря. Ільїн і Курганов перезирнулися, потім старпом рішуче відповів англійською мовою:
— Російські моряки… врятувалися із затонулого судна….
— Рашен, рашен… — забурмотів норвежець, помітно схвильований. Він обвів рукою довкола фіорду і додав каліченою англійською мовою: — Німці повсюди, будуть хапати… — І стиснув у кулак розкриту долоню.
Кочегар труснув головою і вдав, ніби цілиться з гвинтівки. Норвежець знову подивився уважно на моряків — ледь помітний глузливий вогник загорівся в його спокійних очах. Тут із-за борту з’явилась голова Метелицина. Турбота за товаришів додала сил тим, хто залишився на плоту, і вони почали видиратися на парусник. Норвежець мимоволі позадкував, але кочегар просто, по-товариськи взяв його за руку і підвів до борту. Норвежець знову стривожився і промовив кілька слів, серед яких одне було англійське: «ховати». З допомогою норвежця моряки підняли на борт плоти. Потім красномовними жестами чужоземець дав зрозуміти що скоро подує вітер з фіорду, розсіє туман, а тому з палуби треба негайно все прибрати.
Плоти спустили в трюм. Норвежець засвітив ліхтар і повів несподіваних гостей униз, у носову частину парусника. Зігнувшись в три погибелі, він проліз через низенькі дверцята в невеличке приміщення, щось на зразок кладової чи шкіперської, і підвісив ліхтар до стелі, енергійно тупочучи важкими чоботищами. Він подав знак, і моряки опинилися за масивною перебіркою, в маленькій каюті, заваленій старими парусами, які норвежець розіслав на підлозі.
В стелю виходив шпор бушприта, охоплений залізними стяжками й обрамлений масивними дубовими балками. Відповідно до похилого положення бушприта стеля каюти піднімалась у напрямі до носа, а до виходу знижувалася так, що ввійти можна було, тільки дуже зігнувшись. Непорушне повітря, просякнуте запахом смоли, злежаної парусини і дуба, здалося людям задушливим, їхні обличчя, вишмагані водою і вітром, загорілися. Хазяїн став на коліна і почав жестикулювати, часто повторюючи англійською мовою: «Не відчиняти! Не відчиняти!» Ільїн пояснив товаришам, що норвежець, мабуть, збирається йти і просить росіян не відчиняти, якщо хтось з’явиться на судні. Коли він повернеться, то постукає їм отак: кулак норвежця стукнув об підлогу двічі подвійними ударами, як б’ють склянки. Ільїн кинув норвежцеві: «Ієс»[20], і той швидко вийшов, дбайливо зачинивши двері.
Моряки деякий час мовчки дивились один на одного. Тепло приміщення приємно огортало їх, затуманюючи свідомість. Знемагав сон.
— А чи не пішов наш друг до фриців? — тривожно спитав механік, висловивши загальне недовір’я, що виникло у моряків, коли хазяїн квапливо вийшов.
Тільки кочегар енергійно запротестував:
— Я перший зустрів його і зазирнув, можна сказати, в самісіньку душу, коли міркував, чи не луснути його по головешці. Ні, він моряк і смілива людина, не буде він за фашистів, які плюндрують його батьківщину. Такому можна вірити.
Старпом підтримав кочегара:
— Діватися зараз усе одно нікуди, зброя в нас при собі, норвежець не знає, про неї. Незабаром ніч. Забарикадуємося добре, почнуть ламати двері — обов’язково почуємо. Зате як слід відпочинемо, а там… побачимо.
Усі погодилися з старшим помічником. Надійно заклинивши міцні двері болтом і знайденою тут же невеличкою палею, моряки почали стягати з себе і викручувати мокрий одяг. Невимовне відчуття тепла, спокою і слабості оволодівало змученими людьми, але все ж таки в них вистачило енергії розв’язати тюк із зброєю, акуратно протерти автомати й гвинтівки і покласти їх по три з кожного боку. Моряки вкрилися кількома полотнищами парусини і, притулившись один до одного голими тілами, майже вмить міцно заснули.
Глухо, наче здалеку, Ільїн почув крізь сон неясний шум, потім у двері постукали. Старпом, відкинувши парус, рвучко сів. Сну як не було. Кривлячись од болю в усіх м’язах, Ільїн розбудив товаришів. Тимчасом за дверима чулося настійливе «тук-тук-тук-тук» — умовний стукіт хазяїна.
З револьвером у руці, зігнувшись, старпом рушив до дверей, а за ним, виставивши плоскі багнети, вишикувались усі інші. Як тільки відчинилися двері, моряки побачили тьмяне денне світло, що падало зверху крізь люк. За дверима почувся знайомий голос — норвежець промовив до когось кілька слів своєю мовою. Крекчучи і чіпляючись спиною за низький одвірок, у каюту проліз сивобородий старик, майже такий на зріст, як хазяїн, що зайшов слідом за ним і відразу ж зачинив двері.