— Я Оксхольм. Усе готове. Паруси поставив левентік до вітру, який зараз. Подме з фіорду — для такого положення рей буде бакштаг. Коли вітер рвоне з фіорду, брасопити реї буде ніколи: розклепуйте якорні ланцюги — і гайда. Стривайте, ще: бом-брамселі, бом-клівери — цих парусів не ставимо. Вони попріли. Стакселі теж не всі. Замість крюйс-стеньги-стакселя ми поставили штормовий апсель.
— Дякую, — промовив Ільїн, коли зміркував, що немає бом-брамселя — паруса, який міститься на тій найжахливішій висоті, що вразила його в першу мить, і полегшено зітхнув.
Вітер ущух, паруси, стиха полощучись, повисли, наближався час втечі. Норвежці, витираючи піт, як і вперше мовчки по-дружньому потискували радянським морякам руки або плескали по плечу і зникали за бортом. Курганов обняв хазяїна парусника, повторюючи йому своє прізвище, аж поки той не вимовив майже чисто: «Курганофф».
— Вітру і щастя! — почувся з-за борту голос капітана Оксхольма. — О, вітер є, розклепуйте ланцюг. Гуд бай!
Паруси, здіймаючись в тумані над головами моряків, розправили складки. Вітер з фіорду тихо зашипів поміж снастями. Часу залишилось небагато. Кочегар озброївся заздалегідь приготовленими інструментами і почав вибивати шпильку, розклепуючи верхню змичку якірного ланцюга; механік взявся за другий. Туман глушив удари, проте вони розносилися по бухті. З гуркотом, від якого моряки аж здригнулись, якірний ланцюг упав у воду, за ним — другий. Ледве помітний поштовх пройшов по судну; повільно, майже невідчутно воно рушило. Із збільшенням швидкості почало, нарешті, діяти стерно і саме вчасно: навіть крізь такий туман можна було помітити попереду неясні контури скелястого мису.
— Ліво руля! — тихо командував Ільїн, не знімаючи руки з штурвала.
Тупий, важкий ніс ледве чутно хлюпав об воду: хвиля стала попутною, бушприт швидко майнув ліворуч. Титаренко, прикусивши губу, закрутив штурвал у зворотний бік.
— Увалюється, притримуй! — прошепотів Ільїн, вдивляючись у сіру стіну туману, яку судно розсікало своїм бушпритом.
На щастя, вихід з фіорду був широкий. Поминувши мис, Ільїн повернув на північ, узявши до вітру. В густому тумані судно безшумно йшло у відкритий океан, покидаючи норвезький берег, де зовсім несподівано для себе радянські моряки знайшли товариську підтримку багатьох людей. Передбачення старого капітана збувалося — бригантина не зустріла нікого.
За годину вона знову лягла в бакштаг на вест І пішла значно швидше. Старпом зібрав свого нечисленну команду, оголосив, що парусну науку треба буде вивчати на ходу, і запропонував поки що ознайомитися з оснасткою бригантини.
— Помізкуйте як слід, метикуйте, яким чином упоратися в разі потреби. Шлюпочні паруси всі ви знаєте, тепер освоюйте справжні. Ось, до речі, судно увалисте, отже треба…
— … зменшити парусність на фок-щоглі, — швидко відповів Метелицин.
— Правильно! Хоч і невигідно, а доведеться брам сель згорнути: мало парусів у нас на бізані — виходить неврівноважена парусність. До цієї справи всім нам треба братися, а я не можу відійти од стерна, поки Титаренко не призвичаїться.
— Ми вчотирьох, — обізвався механік.
І моряки кинулися до лебідок.
Бригантина вийшла далеко у відкрите море; її дуже гойдало на великій хвилі. Метелицин першим досяг салінга і, намагаючись не дивитися вниз, поліз по вантах, добираючись до верхнього брам-рея. Палуба зникла в тумані, щогла тяглася далеко вниз, а брам-стеньга здавалася занадто тонкою. Чутно було, як вона потріскує в езельгофті. З кожним креном судна щогла описувала в повітрі дугу. Коли бригантина пірнала носом, щогла ніби провалювалася під Метелициним, і він гарячково хапався за перекладини вантів. Ще гірше було молодому морякові, коли судно піднялося на хвилю — велетенська щогла похилилась на нього, ніби хотіла вдарити, ноги гойднулися вперед, і він повис над палубою вниз спиною. Чоло Метелицина вкрилося потом, моряка трохи нудило на незвичній висоті. Але він швидко освоївся і зміг роздивитися проводку снастей — гітових, топенантів і горденів.
Спільними зусиллями на кофель-планках біля бортів судна розшукали ходові кінці цих снастей — правих і лівих. Навалившись животами на парус і упершись ногами в хисткі, наче розгойдана колиска, перти, «парові мореплавці» зуміли впоратися з незвичайним завданням. Незважаючи на темряву, брамсель згорнули.
Вітер став дужчий і почав заходити, але екіпаж бригантини вже трохи призвичаївся до снастей. Реї обрасопили як слід, парусність урівноважилась, і старе судно бігло морем із швидкістю десяти вузлів. Єдине, що бентежило моряків, — це сильний скрип і тріск, що чулися звідкись із глибини судна.