— Чи це завжди так на парусниках? — дивувався Метелицин, звертаючись до старпома. — Хлопці турбуються, коли б не розвалилася наша посудина.
— Не знаю. Мені теж здається, що тут не все гаразд. Вода в трюмі не прибуває?
— Тече потроху, але що то за теча: двома помпами покачали — й сухо.
— Спущусь-но я сам, — вирішив Ільїн, — а ви тут побудьте.
Взявши ліхтар, який залишили їм норвежці, старпом спустився в трюм, ступаючи по вкритих водою хитких дошках, покладених поверх баласту. Сильний тріск сповнював задушливий простір трюму, заглушаючи шум моря, що билося об дерев’яні борти. Походивши по трюму, старпом з’ясував, що тріскотить майже весь корпус бригантини, а оглушливий скрип іде від щогл судна. Ільїн постояв і повернувся на палубу.
— Негаразд, звичайно, — відповів він на помічникове запитання. — Біс його знає, посудина розхиталася, та й наш стоячий такелаж, мабуть, не завадило б ще раз обтягти.
— Ніч, як сажа, де вже тут до цього братися з одним ліхтарем?
— Усе ж таки спробуйте.
— Зараз приступимо.
— Ліхтар захопіть!
— А хіба він вам біля компаса не потрібен?
— Ой, морячок! — засміявся Ільїн. — На компас не глянув! З казанка спирт давно вже випили чи висох. Куди вітер, туди й ми, тільки б швидше відійти якнайдалі. Хіба не все одно — вест, зюйд-вест чи норд-вест? Побачення з англійцями у нас, на жаль, не призначене. Ви, мабуть, хотіли б за всіма морськими правилами, в бейдевінд, з переміною галсів? А як ви, друже, вчотирьох упораєтеся з такою парусністю? Отож то. Кишеньковий світний компас є, і добре… Чорт, як курити хочеться.
Протягом цієї ночі Ільїн і стерновий чуйно прислухалися до звучання вітру в парусах.
Як тільки шум вітру ставав дужчий і дзвінкіший, обидва моряки вже знали, що судно кинулося до вітру. Зростаючий опір штурвального колеса негайно сигналізував про те саме. Для інших чотирьох ніч минула в безперервній тяганині з парусами. Руки моряків, звичні до зовсім іншої роботи, боліли, а на долонях повискакували пухирі.
Вранці судно опинилося в розбурханому морі. Вітер послабшав, але великі хвилі весь час зростали, кидаючи бригантину, мов тріску. Хід судна став нерівний, паруси важко лопотіли, коли бригантина судорожно пірнала. Тріск і скрипіння посилились, здавалося, що дошки палуби вібрують j гнуться під ногами.
— Розвалиться наша посудина, слово честі!.. Он вода стала прибувати помітніше, — бурчав механік.
— Чого ви боїтесь, Матвію Миколайовичу? — невпевнено зауважив Метелицин. — Поки що прямо здорово…
— «Марсофлот» цей не до душі мені, не розуміюсь я на цьому ділі. А коли не розумієш, почуваєш себе не зовсім добре… як і ви, любий Вітю. — І механік поблажливо поплескав Метелицина по плечу.
Той спалахнув і відкрив рота, щоб заперечити, але в цю мить почувся різкий, сухий тріск і оглушливі удари — розірваний одразу в кількох місцях фок бив по щоглі і штангах. Величезні клапті парусини обкручувалися навколо снастей, лупцюючи моряків, які кинулися до паруса. Чегодаєва так вдарило по обличчю, що він упав на палубу.
— Ножем, ножем ріжте гордені! — закричав знизу старпом.
Порада була дуже вчасною. З-під рея шугонули вгору білі килими-самольоти, чіпляючись за штанги, наче не бажаючи розлучатися з судном, і полетіли, кружляючи і зникаючи за валами, що здіймалися перед парусником.
Нові парусні матроси на чолі з «боцманом» Метелициним збентежено стали перед старпомом.
— Ви тут ні при чому, — похмуро сказав він, — паруси, мабуть, дуже попріли.
За три години гарцювання по хвилях бригантина втратили ще три паруси — бізань-гаф-топсель, форстаксель і верхній марсель: то лопалися снасті, то рвалася перегнила парусина.
А хвилі все більшали, сунули на судно, гальмуючи й без того сповільнений хід.
— Коли б шторм не розгулявся! — кричав старпом своєму помічникові крізь скрип і тріск щогл та снастей. — Шкода, барометра в нас немає. Давайте задраїмо люки якнайщільніше, закладемо румпельталі!
— Аз парусами як? — тривожно запитав Метелицин.
— З парусами? — спроквола промовив старпом. — Зараз. Давайте поміркуємо… Більше як половини парусів уже немає, але треба, треба…
— Може, бізань згорнути, — обережно підказав помічник.
— Бізань само собою. Тоді в нас на бізань-щоглі залишиться тільки оцей скісний парус, який рухається по бізань-штангу, як його той парусний спец називав — апсель. Він сказав, що це спеціально штормовий. Клівери, звичайно, доведеться згорнути, але на фок-щоглі в нас залишиться єдиний парус і здоровенний — нижній марсель. Доведеться залишити, тільки глухі рифи взяти. Стривай, ще, здається, спускають на палубу верхні реї та гафель — оце треба зробити. Мабуть, і все. Починайте з парусів. Ви гадаєте, іще що-небудь? — запитав Ільїн, бачачи, що помічник наче зам’явся.