Хан ствердно хитнув головою, і воїн вів далі:
— Ця дівчина, хане, моя наречена, і я заприсягнувся, що ніякі сили неба і пекла не розлучать мене з нею. Три роки воював я на кордонах Індії і в страшній пустелі Тар, повернувся і дізнався, що родичі, не дочекавшись мене, послали її до батька. Знову вирушив я в далеку й небезпечну дорогу, бився, гинучи від спраги й голоду, пройшов багато чужих країн — і ось я тут, перед тобою. Швидко мчить ріка часу по каменях життя. Я вже немолодий, але, як і раніше, безмежно я люблю свою наречену. Скажи, хане, хіба не заслужив я її цим важким шляхом? Віддай мені її, могутній і повелителю, — я знаю, інакше не може бути: вона теж довго і віддано чекала мого повернення.
Ледь помітна усмішка пробігла по грізному обличчю хана. Він промовив:
— Благородний воїне, будь моїм гостем. Залишайся на бенкет, сідай в почесному ряду. А потім, увечері, тебе проведуть до мене, і збудеться, що заповів Аллах.
Суворий воїн прийняв запрошення. Гості ставали дедалі веселішими. Нарешті з’явилися співці. Після улюбленої пісні хана про гірського орла залунали пісні, в яких вихвалялася Сейдюруш — коханка хана та його синів. Хан крадькома позирав на чужоземця і бачив, що його обличчя ставало чимраз похмурішим. Коли старий співець — гордість народу — заспівав про те, як любить і пестить Сейдюруш своїх повелителів, чужий воїн схопився і крикнув співцеві:
— Замовкни, старий брехуне! Як ти смієш зводити наклеп на ту, біля ніг якої ти негідний навіть повзати?
Гомін обурення пронісся в натовпі гостей. Старші вступилися за ображеного співця. Палких юнаків обурила презирлива гордовитість воїна. Двоє джигітів з люттю кинулися на чужоземця. Міцною нещадною рукою відкинув він нападаючих, і ось на ханському бенкеті заблискотіли мечі. Воїн сильним стрибком метнувся до своєї зброї, схопив щит і довгу сокиру. Притиснувшись спиною до стіни, зустрів натовп ворогів. Вони розбились об нього, як хвилі об твердий камінь, відхлинули, кинулися знову. Двоє, троє, п’ятеро впали, обливаючись кров’ю, а воїн був цілісінький. З блискавичною швидкістю рубав він праворуч і ліворуч, вражаючи найкращих джигітів. Дедалі грізнішим ставало обличчя воїна; сильнішими удари його сокири. Але тут хан владним окриком зупинив нападаючих.
Знехотя відступив розлютований натовп, стискуючи мечі. Опустив сокиру і чужоземець і став перед лицем ворогів непорушний, страшний, закривавлений.
— Що хочеш ти, чия зухвала самовпевненість пролила стільки крові? — гнівно запитав хан.
— Правди, — відповів воїн.
— Правди? Гаразд. Так знай же, я за все своє життя не вимовив жодного брехливого слова і кажу тобі: все, про що співали співці, — свята правда!
Здригнувся чужоземець, упустив сокиру й щит. Старим і змученим стало його обличчя.
— Ну що, ти й зараз просиш повернути її тобі? — запитав хан.
Воїн блиснув очима і випростався, як розпрямляється зігнутий арабський клинок.
— Так, хане, — була тверда відповідь.
— Добре, я віддам її тобі, але ти заплатиш за це дорогою ціною.
— Я готовий, — безтрепетно відповів воїн.
Хан замислився.
— Зараз рік бика[13], — звернувся він до гостей. — Пам’ятаєте пророцтво, написане над входом древнього гумбеза, який стоїть поблизу Ак-Мюнгузу? «В рік бика, хто покладе свій меч на ріг кам’яного бика, пронесе свій рід на тисячі літ». Кілька сміливців загинули, пробуючи виконати це завдання, але Ак-Мюнгуз залишився неприступним. Ось твоя плата, хоробрий воїне, — повернувся хан до чужоземця, що нерухомо слухав його, — піднімись на Ак-Мюнгуз і поклади мій золотий меч на його вершину, виконай древнє пророцтво, і тоді — слово моє тверде! — ти одержиш жінку.
Радість і страх охопили присутніх. Наказ хана пролунав як смертний вирок.
Але чужоземець не схитнувся, його похмуре обличчя прояснилось від гордої посмішки.
— Я розумію тебе, хане, і виконаю твою волю. Тільки ж знайте, ти, повелителю, і ви, його піддані: яким і би не був кінець — я зроблю це не заради своєї коханої, не заради Сейдюруш. Я йду захищати зганьблену нею честь своєї гордої батьківщини, повернути в очах вашого народу славу моєї далекої країни. Милість всемогутнього бога вестиме мене до високої і славної мети!
За наказом хана зброярі принесли його знаменитий золотий меч, щоб зберігся він навіки на вершині Ак-Мюнгузу. Залили вовчим салом піхви, обмотали просмоленою тканиною. Безліч людей рушило до Ак-Мюнгузу. Їхали до нього цілий день, і тільки надвечір хан та його гості злізли з потомлених коней на широкому уступі біля підніжжя страшної гори. Хан наказав чужоземцеві відпочити, і той безтурботно проспав ніч під охороною воїнів.
13
Рік бика — мусульманський сонячний календар має дванадцятирічний цикл, кожен рік якого зветься ім’ям тварини.