— Власне, а чи не простіше було б відразу піти до посольства? — практично поцікавився привид.
— Гадаю, що ні. Розголос у його ситуації був найкращим кроком, — похвалив стратегію втікача Самус. — Хто знає, як довго чинилася б тяганина у його справі в посольстві, якби про неї не було відомо пресі. Кинав же не знав, що ми його вже розшукуємо. Посольство могло й не взяти його під свій захист відразу, а за час, поки він перебував би в очікуванні рішення, із ним та з перлами могло б трапитися будь-що.
— Гаразд, Самусе! Накажи негайно надати Кинаву який-небудь дипломатичний імунітет, і нехай його терміново везуть сюди, — порекомендував Горанг.
— Вже зроблено, щоб Ви знали! — із задоволенням повідомив Самус.
— Я ж казав, що з тебе буде добрий урядовець, Самусе, — похвалив віце-канцлера Нод. — От матуся твоя радітиме!
— Вже радіє, — пробурчав барон. — Та це, однак, не усі термінові новини...
— Якими б вони не були терміновими, але ранковий туалет ще ніхто не скасовував, — король прозоро натякнув, що ще й зуби зранку не почистив. — Іди до мого кабінету, а я швидко приєднаюся. І сніданок туди замов, бо на їдальню часу катма.
Горанг заявив, що він на заслуженому відпочинку, тож до робочого кабінету не піде, а хоче трохи на самоті прийти до тями після надто чисельних та яскравих вражень цього ранку. Хвилин за п'ятнадцять Нод у супроводі ад'ютанта та камердинера вже дістався свого нового робочого місця. Виявилося, що такий супровід є неодмінною вимогою придворного етикету, і позбутися почту наразі неможливо. Та й сенс у цьому сьогодні був, бо щойно коронований суверен мав усі шанси заблукати у досі малознайомому палаці, вперше йдучи до свого кабінету.
Віце-канцлер у внутрішніх справах, добропорядний Пилип Бобошко чекав на короля під дверима кабінету разом із Самусом. Несподіваний злет на високу посаду не застав детектива зненацька. Він цілком природно почувався у вишуканому мінімалізмі інтер'єру робочого місця суверена, якось невимушено демонструючи шану до статусу монарха, однак робив це з гідністю, без жодної запопадливості царедворця. Щойно вони утрьох увійшли в кабінет, Самус повідомив, що королева Ауранія ще до коронації Нода сама подбала про облаштування кабінету свого наступника на троні. Великий стіл зі світлого дерева стояв біля вікна, яке виходило на паркову галявину, вкриту рівним килимом якихось в'юнких рослини. Вони цвіли білими та червоними квітами. Навпроти столу на стіні висів портрет загиблого у заколоті шістдесят п'ятого герцога Азборана. Розмістити його там, за словами добропорядного віце-канцлера, також наказала Ауранія, щоб нагадував про походження господаря кабінету. Нод був зауважив до Пилипа, що у кабінеті є ще місце і для портрету Горанга III, який можна було б перенести з галереї, але у відповідь почув:
— Даруйте, Ваша величносте, проте чи не стане переміщення портрету без дозволу короля Горанга порушенням суверенітету особистості привида покійного суверена Ланоду?
— Подвійне порушення суверенітету, кажете? — посміхнувся Нод. — Суверенітет суверена Ланоду. Ні, на таке блюзнірство навіть я не піду. Нехай «резиденція» привида лишається у галереї. Самусе, що ти ще маєш терміново повідомити?
— Допоки ми тут розбиралися із заколотниками та відновлювали лад у нашій розвідці, події в Республіці розгорнулися цілком несподіваним чином, — було помітно, що баронові кортить швидше поділитися сенсаційними новинами. — Розвідданими про це від гирлонської резидентури у Тіапулаті люб'язно поділилася сама Дуаліада Еревса. Дуумвір Сат Сат, який несподівано одужав після інсульту, оголосив дуумвіра Дета Дута зрадником, вбивцею і педофілом. У відповідь той заявив, що Сат Сат розкрадає майно Республіки у особливо великих розмірах, психічно залежний від розкошів і взагалі агент Заходу. Гирлонський резидент зазначає, що усі ці обопільні звинувачення мають під собою вагомі підстави та є далеко не вичерпними. Крім «агента Заходу», звісно.
— Тьху ти! — аж розсердився Нод. — Я й не думав, що у чутках та політичних анекдотах про дуумвірів так багато правди.
— Наразі важливішим для нас є те, — втрутився Пилип, — що Республіка, ймовірно, стоїть на порозі мало не середньовічної усобиці. Я розпорядився з'ясувати, що думає стосовно цього підполковник Буртак...
— Таки згодився нам цей хитрун, — невесело посміхнувся Нод. — Варто бути із ним обережнішим! Зрадник — завжди лише зрадник.
— На моїй роботі не перебирають джерелами інформації, Ваша величносте, — відказав колишній детектив, виймаючи зі свого саквояжа кілька аркушів. — Ось протокол його опитування. Мушу доповісти, що нам таки доведеться рятувати колишню вітчизну Вашої величності. Буртак прогнозує, що поліція, переважна більшість партійних функціонерів та державні службовці підтримають Сата Сата, а от армія та секретні служби будуть на боці Дета Дута. Народ лишатиметься осторонь, бо йому байдуже те борюкання за владу, але якщо протистояння виллється у бойові дії, владі у Республіці може прийти кінець з усіма кепськими для мирного населення наслідками.
— Знаєте, панове, — Нод, пробігши очима протокол, передав його баронові, — я більше боюся не так вуличних боїв, як іншого...
— Чого ще? — спохмурнів Самус.
— У Республіці десятками років будували планову економіку. Кожний вид товару, окрім хіба трьох-чотирьох харчових продуктів, виробляло лише одне підприємство, включно із медикаментами. Ніякої конкуренції, ніякого вибору для покупця. Система постачання підприємств так само монопольна і цілком залежна від влади. Якщо влада порине у боротьбу всередині себе, ланцюги постачання миттю розірвуться. Зупиниться геть усе. Тоді настане голод, почнуться епідемії, розквітне бандитизм...
— Це називається гуманітарною катастрофою, — авторитетно зазначив Самус. — Але ж у Республіці мають бути стратегічні запаси палива, харчів та медикаментів! Ще років п'ятдесят тому такий запас було створено у Ланоді.
— Буртак твердить, що цей запас першим і стане предметом спекуляцій з боку тих чинуш, які ним порядкують, — повідомив добропорядний віце-канцлер.
— Тоді Республіці доведеться закуповувати усе необхідне у нас чи деінде, — сказав Самус.
— Запаси валюти теж миттєво розікрадуть, тут до ворожки не ходити, — відповів Пилип. — А новій узятися нізвідки, бо деревину та вовну, які у Республіки ще потроху купують інші країни, неможливо буде доправити покупцеві.
— Чого в Буртака не забереш, так це знання системи, якій він служив, — мовив Нод. — Вельми ймовірно, що гуманітарна катастрофа у Республіці невідворотна. Мусимо негайно спланувати наші дії на цей випадок!
— Погодьтеся, колего, — вдавано церемонно звернувся Самус до Пилипа, — що я таки не з гірших суверена підігнав нашому славному Ланодському королівству.
— А таки так, Ваша гоноровосте, — підіграв другові Пилип, і вони обоє світлими й безневинними поглядами вперлися у Нода.
— Знав би наш бережений Зорею вірнопідданий народ, яких направду мало-серйозних суб'єктів на віце-канцлерів призначають! — Нод повернув Самусові з Пилипом доброзичливий і геть не іронічний погляд, і усі троє розсміялися. — Буртак там щось говорив про резервний центр радіосповіщення... Це може стати нам у нагоді. До діла! Підготуй, Самусе, мої термінові таємні телефонні переговори з усіма головами держав. Межиморцям тільки не подзвони випадково, — злегка пожартував він над другом. — Маю до колег одне, але дуже стратегічне питаннячко.
— Те питаннячко якось стосується Рамира та Еради? — з надією перепитав барон. — Ти ж, Ноде, допіру згадував, що ніби десь говорив із ним. Сподіваюся, не на тому світі.
— Не те, щоб на тому, але і не у нашій з вами актуальній дійсності, — додав туману Нод. — Ми балакали з Рамиром у одному анклаві...
Нод коротко розповів віце-канцлерам про розмову у Білому замку за кавою, в ході якої невідома субстанція прямо з-за столу викрала юного Марка, та про небезпеку, яку джерело Зла становить для Деоли. Самус із Пилипом після усього, що впало на їх голови останнім часом, поставилися до почутого вже зі звичною готовністю до негайної дії. Цього разу — захищати усю планету. Самус, звісно, дуже зрадів, що нарешті є звістка про закоханих, а Пилип лише перепитав, чи Рамир — це саме той друг Його величності, з яким вони здійснили втечу з Республіки на баркасі, і чи не він згадувався у гирлонській пресі у зв'язку із сенсаційним зникненням князівни Еради Гирлонської. Отримавши ствердні відповіді на обидва питання, детектив заявив, що й гадки не має, як відшукати Марка — у його практиці нічого подібного не траплялося.