Пізніше мешканці Аріоду зауважували, що з одруженням у Тодові з'явилися розважливість, цілеспрямованість та твердість у думках і вчинках, ніби він усе попереднє життя привчався нести відповідальність за інших та управляти людьми. Чимало чоловіків у місті й собі потай намагалися полити власною кров'ю залізну брилу, щоб наповнитися силою, про яку обмовився Тод, однак на їх здібностях те ніяк не позначилося. Ті ж, хто чекав справдження пророцтва про смерть протягом трьох днів, були вельми розчаровані — Тод прожив ще зо два десятки років.
Чирич і не чекав, що в особі колишнього раба отримає такого доброго зятя. Тож коли старий воєвода Аріода пішов на спочинок, негоціант доклав усіх фінансових та дипломатичних зусиль, аби колишній варвар Тод став на чолі найбільшого у Ланоді війська.
Владою Чирич насолоджувався недовго — якось його знайшли мертвим у власній спальні. За офіційною версією, міський очільник вдавився рибною кісткою, хоча чому він їв у спальні та куди подівся служка, який йому ту тараньку разом із пивом подавав, лишилося невідомим. Втім, розрахунок тих, хто посприяв дочасному переходу Чирича «за межу вічності», не виправдався — молодий воєвода їх випередив. Вже на поминальній учті Тод, дякуючи за лицемірні співчуття, які місцева знать крізь зуби мусила висловити Ральсіяті та йому, у вишуканій промові «між іншим» сказав, що найкращим головою зборів міста буде... його люба дружина. Не встигли «вершки суспільства» отямитися від такої зухвалості, як воєводу голосними вигуками палко підтримали сотники його війська. Всупереч звичаям, їх запросили до тризни при зброї, тож справу було зроблено.
Незабаром Тод, виступаючи на зборах, заявив, що досить Аріоду терпіти зазіхання на його угіддя сусідів, і оголосив похід проти найближчого міста — Котідана. А щоб Ральсіяті удома було затишніше, із собою він прихопив юнаків-заручників з кожної впливової родини Аріода. Воєвода здобув несподівано легку перемогу над супротивником — на його бік перекинулися місцева голота та чернь з Котідана. Збільшивши таким чином своє військо, Тод рушив далі, розширюючи свої володіння. Звістки про його перемоги зміцнили становище Ральсіяти. Незважаючи на вагітність та народження первістка Ярса, вона добре поралася у місті — впорядкувала податки, запровадила патрулювання вулиць міською вартою, вкоротила апетити лихварів та спекулянтів, наказала скласти план міської забудови. Трофеї, що їх надсилав Тод, вже давали підстави поміркувати і про міській водогін та закласти нову кам'яну фортецю...
За три літа владу Аріоду, спершу під примусом Тода, а дедалі більше добровільно визнали майже усі міста Ланодської рівнини. Лишилося три найзаможніші порти на її південному узбережжі. Їх було обнесено кам'яними мурами, там встигли створити регулярні армії найманців та зародки військового флоту. Одним з цих міст був Гирлон.
Тод не поспішав оголосити війну портам — остерігався невдачі, яка могла б підірвати його авторитет у війську та серед народу. Він саме прибув на короткий перепочинок до Аріода, коли один з купців, який привіз для Ральсіяти небачені тут досі бузкові перли, розповів їй про пірата Нода Шляхетного, який, за чутками, мов дві краплини води схожий на воєводу Тода. Той Нод на чолі піратської флотилії нишком обійшов північно-західне узбережжя континенту і раптово з'явився у південних водах, несподівано атакувавши валку суден, які везли багатющий вантаж товарів з Архіпелагу. Купці йшли без військового захисту, бо не очікували північних варварів так далеко на півдні. Дотримуючись своєї шляхетної звички, Нод зберіг життя усім полоненим. Судна він також не забирав, вилучивши лише найцінніші речі — коштовності, прянощі та шовки. Ця пригода зробила пірата «героєм всіх морів за версією всіх портових шинків». Нині Нод спродував трофеї у Азборані — другому з портів.
Відразу ж було споряджено пошуково-дипломатичну експедицію на південне узбережжя. Найнявши корабель, та експедиція вирушила на пошуки фартового ватажка піратів. Знайшли його не одразу, мало не потонули, але, зрештою, один з піратських кораблів сам напав на них. За два дні посольство від Тода на острові Пуринатос постало перед ясними (зеленими, направду) очима пірата Нода.
Наукові джерела та легенди подають розбіжні версії зустрічі братів-близнюків. За однією, вона відбулася за місяць на одному з піратських кораблів, а за другою — близнюки потай пробралися до міста Гирлон, де зустрілися в одній корчмі, що й понині зветься «Тод і Нод». Там під знамените гирлонське міцне вони й склали стратегію подальших дій. Достеменно відомо, що ця історична зустріч відбулася пізньої весни, а план полягав у тому, що Тод має проголосити себе королем всього Ланоду й одразу ж запропонувати найзаможнішому та найвпливовішому багатієві Гирлона визнати це місто суверенним Князівством, а багатія, зрозуміло, оголосити спадковим князем Гирлонським. Так і вчинили.
Тод та Ральсіята коронувалися в Аріоді. При коронації король роздав лицарські, баронські, графські та герцогські титули своїм командирам відповідно до чисельності їх загонів. До титулів додавалися відповідні володіння. Першим серед герцогів присягу на вірність новопосталому ланодському тронові приніс Нод, герцог Азборанський. При цьому місто Азборан ще належало завоювати.
У Гирлон Тод надіслав князівську корону, прикрашену придбаними потай у цьому ж місті найкоштовнішими бузковими перлами та рідкісними фіолетовими сапфірами, які добувалися у Залізних горах. Разом з короною перший король Ланоду подарував першому князеві Гирлонському чимало коштовностей та грошей. Гирлон визнавався суверенною державою, а навзаєм князь Гирлонський надав у розпорядження короля Тода флот для морської блокади Азборана та міста Тасав — третього порту. Його герцогом був проголошений єдиний син королівського подружжя, дворічний принц Ярс. Відтоді усі спадкоємці ланодського престолу носять титул герцогів Тасавських.
Міста Азборан і Тасав здалися на милість переможців за півроку після млявої та й не дуже щільної облоги. Містянам просто набридло сидіти за своїми мурами без звичних прибутків від торгівлі та рибальства. Свою роль відіграли й чутки про те, як процвітають під скіпетром Тода Першого міста і селища Ланоду. Того ж року його суверенітет над собою визнали й племена варварів на північних фіордах. Так Королівство постало у своїх незмінних протягом майже півтори тисячі років кордонах. Королівська династія Ланоду за назвою зображення на гербі Тода стала називатися Вепрами.
Королю не судилося довго правити створеною ним могутньою державою — він загинув під сніговою лавиною на перевалі, повертаючись з ностальгійних відвідин селища варварів, де у дитинстві був рабом. Згорьована королева Ральсіята навідріз відмовилася від регентства при малолітньому синові Ярсі, тож Нодові, колишньому піратові і першому перові Королівства, довелося взяти цю місію на себе. Такий крок брата-близнюка загиблого короля викликав протести частини старих родин Аріода, які сподівалися відновити свою владу після наглої смерті суверена. Вони спробували вчинити заколот, однак, всупереч сподіванням змовників, на їх заклики повалити «узурпатора-пірата» взагалі ніхто не відгукнувся.
Окремим абзацом енциклопедична стаття зупинялася на тому, що «після цього випадку королі Ланоду вигадали міф про „сакральність престолу“. Ця вигадка давала їм змогу цілими сторіччями тримати у покорі та нещадно експлуатувати темні народні маси».
За рік Ральсіята повеселішала, а ще за рік вийшла заміж за герцога Нода Азборана. Підданці розуміли жінку — регента герцога Нода Шляхетного неможливо було відрізнити від загиблого короля. У подружжя народився син, якого назвали Тодом. Від нього й пішли усі наступні герцоги Азборани. Тод — другий герцог Азборан — назвав свого старшого сина на честь батька Нодом. Відтоді й бере свій початок традиція називати цим ім'ям усіх первістків у роду Азборанів. Їх гербом став атакуючий вовк у п'ятикутному щиті, над яким шугає альбатрос. За родовий девіз було обрано вислів: «Перший шляхетною силою». Увірвався цей рід на шістдесят шостому герцогові — Брийомі, вбитому заколотниками за наказом королеви Сафітії.