Очі в Нода злипалися. Він записав у блокнот імена та дати подій початкового періоду історії свого, як виявилося, запаморочливо давнього роду, й тут-таки заснув на дивані у дідовому кабінеті. Спочатку йому снилося море з силуетами дракарів удалині, тоді раптом — спалах сірого світла над святилищем. Далі з'явилася вже бачена у снах картина у світлій залі. Тепер обриси силуету стали виразніші, але головне — цілком проступило обличчя. Здавалося, що живе. І здавалося, що Нод бачив його нещодавно, у... енциклопедії. На нього дивилися світлі очі чоловіка. Раптом вони... кліпнули. Нод підхопився на ліжку. Вже розвиднилося.
3. Скеля із секретом
Дуумвір Дет Дут неквапом ішов довжелезним світлим коридором своєї столичної резиденції. До того, як посісти один з двох рівнонайвищих щаблів у владній ієрархії Республіки, він майже усе життя прослужив у контррозвідці, досягнувши посади її шефа. Підполковник Буртак рухався на півкроку позаду, підлаштовуючись під короткі кроки дуумвіра.
— Молодий Кунстад, — говорив підполковник, нахиляючись уперед, — поводиться відповідно до обставин, у які потрапив.
— Гадаєте, що покійному генералові не було відомо про справжнє походження його батька, і він не лишив онукові жодних натяків на це? — Дет Дут зупинився біля великого вікна — любив споглядати мить початку дощу.
— Судячи з тексту заповіту покійного генерала, ні. Поведінка курсанта також вказує на це, — Буртак говорив у потилицю співрозмовника. — Утім, якщо накажете, можна просто узяти його на тортури, тоді розповість усе, що знає і... не знає.
— Нод Кунстад потрібний Республіці лише живим та неушкодженим! — співдиктатор різко обернувся до Буртака. — Він має бути її відданим слугою! А тортури відданості не сприятимуть!
— Тоді можна спробувати з денщиком генерала — відставним капралом Юсом...
— Та сама проблема, підполковнику! Якщо Юс зникне, Кунстад може запідозрити, куди саме він зник. Контррозвідка нині лише тортурами здатна здобувати інформацію? — Дет Дут знову відвернувся до вікна.
— Зовсім ні. Я особисто завербував двох Нодових однокурсників. Їм поставлено завдання потоваришувати з ним. Також нишком було проведено обшук заміського будинку покійного генерала...
— І? — звів куці бровенята співдиктатор.
— Жодного результату, на жаль.
— А у квартирі?
— Так само.
— Але ж батько курсанта звідкілясь знав про справжнє походження свого діда-астронома. Позаяк він був цілком нелояльний до влади, довелося влаштувати той нещасний випадок на Піку Волі.
— Ймовірно, той дід-астроном дізнався про те, що є нащадком Азборанів, лише з маминого усного переказу.
— Для того, щоб молодий Кунстад міг вступити у права володіння своєю спадщиною у Ланоді, потрібні неспростовні докази і документи, — знову насупився Дет Дут.
— У Межиморській Імперії родинний зв'язок вже встановлюють за допомогою аналізу геному, — сказав Буртак.
— Хіба результату якогось там аналізу досить для успадкування трону та капіталів? Не думаю! До речі, у яку суму Ви оцінюєте статок Азборанів?
— Його важко обрахувати, навіть приблизно. Гадаю, що нині це один з найбільших капіталів на планеті...
— Такі гроші могли б змінити життя Республіки! Крім того, за наявності неспростовних доказів походження Кунстада ми могли б шантажувати правлячий дім Ланоду тим, що усі його королі після Горанга Пришелепкуватого направду є узурпаторами. І королівство затанцювало б під нашу дудку.
— Тим паче, що у Ланоді справи зараз пішли не найкращим чином. Королева Ауранія не має законного нащадка, як колись і Горанг III. Не сьогодні, так завтра вона буде змушена оголосити спадкоємцем трону свого дошлюбного байстрюка, а тут ми зі своїм тузом козирним...
— Скандал вийде, — вдоволено гигикнув Дет Дут. — Утім, вона не має жодної змоги звести на трон свого байстрюка. Його право на корону не визнають ні шляхта у Ланоді, ні закордонні двори. Тримайте мене в курсі, підполковнику! І не сполохайте нашого козирного туза. Можете бути вільним.
Дощ барабанив по жерстяному даху старенького автобуса, що стрибками рухався по вибоїстому шосе, яке років із тридцять тому проклали від столиці Республіки Тіапулата до узбережжя і, схоже, з того часу не ремонтували. Салон автобуса був майже порожній. Місця попереду зайняли дві бабці з кошиками, судячи із запаху, з-під риби. За торговками прилаштувалися двоє хлопців Нодового віку. З їх балачок «спадковому адміралові» стало зрозуміло, що вони студенти політехнічного інституту і повертаються додому на свої перші «дорослі» канікули. Останньою до автобуса ледь встигла добігти молода жінка з сином років шести. Непосидючий хлопчик дорогою раз у раз намагався злізти з маминих колін, щоб піти подивитися, як кермує водій.
Нод прилаштувався у кінці салону, маючи намір подрімати у дорозі — не доспав уночі через спробу історичної розвідки. Наплічник, куди він поклав усе взяте вчора з потайного контейнера, а також туристичний ліхтарик, плавки та інші потрібні у подорожі до моря речі, хлопець поставив додолу між ногами, обмотавши лямкою ліву руку. Сон зморив його майже одразу, незважаючи на стрибки автобуса.
Нодові снилося, що він іде вже знаною світлою залою. Стіни довкола завішані тьмяними картинами — пейзажами з видами замків та фортець, натюрмортами з мертвою дичиною, епізодами на полюванні, портретами чоловіків у лицарських обладунках і жінок у пишних сукнях, батальними сценами на суходолі і на морі. У знайомому кутку висить картина — портрет чоловіка у золотавому камзолі. На його плечах — мантія, підбита білим хутром. Він стоїть біля столу, спершись на нього лівою рукою. Поряд на оксамитовій подушці з китицями виблискує золотом дванадцятизуба корона Ланоду. Її зображення Нод бачив у одній з книжок, переглянутих учора. У правиці короля — скіпетр, увінчаний синьо-зеленим ромбовидним каменем. Камінь сяє так яскраво, що аж очі Нодові засліплює. Підпис під портретом повідомляє, що він належить королеві Горангу III — останньому з династії Вепрів. Нод подивився в очі портрету і раптом збагнув, що встановив з ним, як це називали викладачі військової психології, «обопільний зоровий контакт» — король теж дивився на нього. Несподівано Горанг поклав скіпетр на стіл і потягнувся. Нод інстинктивно зробив крок назад, але зупинився під іронічним поглядом померлого монарха. Король посміхався, і це трохи заспокоювало.
— Прийшов, нарешті, — пролунав хрипкий голос. — Чого так барився? У занепаді ТВОЄ королівство.
— Яке ж воно моє? — Нод добре усвідомлював, що говорить з рухомою картиною уві сні, він чув навіть дріботіння дощу та шум старого автобусного двигуна. — Я ж читав, що Ваша вдова, королева Сафітія, удруге тоді вийшла заміж за княжича з Гирлону, і той шлюб було визнано законним...
— Її родичі з Межимор'я тоді підмогли з тим визнанням, — пояснив королівський портрет.
— У будь-якому разі ні в кого на Деолі немає сумніву, що сьогодні Ланодом править законний монарх.
— Точніше, монархиня — королева Ауранія, — педантично виправив король. — Проте законного нащадка вона не має — лише народженого до шлюбу бастарда...
— Даруйте, Ваша величносте, — Нод несподівано для себе зауважив, що «пробує на смак» це титулярне звертання. — А чи правда, що Вас визнано за божевіль..? — вимовляючи ці слова, хлопець відчув, що хтось намагається потягти за лямку його наплічника, і миттєво розплющив очі.
— А до кого ти балакаєш? — запитав його малюк, не припиняючи смикати.
Виявилося, автобус зупинився на проміжній зупинці на півшляху до Кунстада, в якомусь містечку. Дощ припинився, і пасажири вийшли розім'яти ноги та чогось перехопити, а хлопчина, на хвилину залишений у салоні матусею з наказом нікуди не виходити, рушив оглядати усілякі цікавинки. Першим на дослідницькому шляху виявився рюкзак, ну, і курсант при ньому.
Прибігла мама «дослідника» і, вибачившись, забрала малого. Сон розвіявся остаточно. Нод відчув незвичну бадьорість і голод. Він вистрибнув з салону, щоб придбати пару пиріжків домашньої випічки, які продавалися на зупинці. Тут проїжджало чимало вантажівок, наповнених щебенем, від них довкола стояла курява, припорошуючи шаром пилюки клумбу навпроти автостанції зі стандартною, зліпленою з дешевого гіпсобетону парною статуєю дуумвірів, що здійнятими руками вказували проїжджаючим машинам протилежні напрямки руху. З реплік пасажирів стало зрозуміло, що неподалік будують гідроелектростанцію — у Республіці дедалі відчутнішим стає дефіцит електроенергії. Поряд з продавчинею пиріжків палили двоє студентів-політехніків.