— Якщо впізнав, справи кепські, — насупився Рамир.
— А чи не він нацькував тих грабіжників на пляжі? — Кинав поглянув на Рамира.
— Цілком ймовірно, — погодився борець. — Дізнався у таверні про столичного мажора та й надіслав своїх шпанюків.
— Як гадаєте, племінничок розповість старості, що бачив мене сьогодні? — запитав Нод.
— Якщо не відмовився від наміру організувати твоє пограбування, то ні, — «оптимістично» всміхнувся Кинав. — А він не відмовився, тому й пропонував тобі разом поснідати — хотів дізнатися, куди ти далі прямуватимеш. Нюхом, зараза, відчуває, що в тебе є чим поживитися.
— А староста дуже не схвалює бандитські навички племінника, бо хоче свою посаду йому у спадок передати, коли сам на вищу перебереться, — додав Рамир.
Вони спустилися потаємним ходом до причалу у печері. Там, припнутий до каменя, злегка колихався на спокійній воді рибальський човник з двома веслами, завантажений баклагами з прісною водою, сушеним м'ясом та сухарями.
— Ми його вчора під час відливу сюди привели, — пояснив Кинав. — Харчів та води вам із Рамиром на три доби вистачить. З нічним відливом вийдете у море.
— Чудово! — задоволено сказав Нод. — А після обіду я трохи пройдуся селищем, завітаю до старости...
— Та ти збожеволів! — обурився Рамир. — Ми ж планували, що ти потай приїдеш у Кунстад та нишком чекатимеш ночі у цій хаті, щоб коли кинуться тебе шукати, усі подумали, що ти пропав десь у Тіапулаті, а не тут. А ми б тим часом узяли човен, вигребли б на Горіхову течію, що плине вздовж узбережжя на захід, і вона дотягла б нас аж до самісінького Гирлонаднівзадва щонайбільше. А Кинав скаже, що я втопився.
— Ну, почнемо з того, що мене вже бачив хлібовоз,.. — спробував зауважити Нод.
— Та Ратх з тим хлібовозом — мовчатиме, — Рамир не хотів миритися з втратою перспективи карколомної, хоча й дуже ризикованої пригоди.
— Далі, — вів своєї Нод. — Я ще раз все обміркував на тверезу голову, порадився з одним надійним чоловіком, тож скажу вам дві речі. По-перше, наш план такий наївний, що аж дуже ризикований — нездійсненний, щиро кажучи. А по-друге, панове, я маю кращий та надійніший план, — він підняв угору вказівний палець і скривив таку серйозну мармизу, що сам ледь не луснув зі сміху, побачивши спантеличені обличчя друзів, однак вирішив їм усе пояснити: — Слабка ланка попереднього плану в тому, що Кинаву не повірять. Почнуть його допитувати, а допитів він не витримає, хоча ми з тобою, можливо, тоді вже будемо у безпеці. Контррозвідці слід запропонувати переконливішу, а головне — безпечнішу для Кинава версію.
— Яку? — одночасно запитали обидва парубки.
— Заждіть трохи. Скажіть-но, чи є у селі якийсь баркас, щоб за ним не дуже побивалися, коли зникне?
— Ну, є, — одразу пригадав Кинав. — У помічника старости. Він як у начальство вибився, лінується рибалити — хабарами перебивається. Все продати намагався, але таку ціну править за ту посудину, що ніхто не бере. Вона вже роки три стоїть на приколі, мушлями обростає. Господар її раз на рік виводить у море, щоб показати, що вона ще на ходу.
— Те, що треба! Тоді от яким буде перший етап нашого плану. Слухайте сюди...
Пообіднє сонце вже не надто припікало. Нод неквапом ішов вулицями селища до будинку управи, обравши найдовший маршрут, щоб потрапити на очі якомога більшій кількості людей. Утім, перехожих майже не траплялося. Коли він з'явився на порозі кабінету старости, той мало чашку з чаєм з рук не випустив — так здивувався.
— Ви знову до нас, Ноде? — підвівся начальничок, вдягаючи на обличчя приязну посмішку.
— Так, виникла одна потреба. Щиро кажучи, я пожартував у столиці з двома своїми однокурсниками — несподівано зник, лишивши їх у якнайприємнішому товаристві. Вони можуть почати хвилюватися, то я оце маю повідомити їм, що зі мною все гаразд. Подзвонити б мені.
— Прошу, ось, будь ласка, — староста підсунув старий телефонний апарат, а сам вийшов з кабінету, гучно причинивши двері.
Утім, за мить між одвірком і дверима виникла ледь помітна щілина. Зауваживши це, Нод дістав з кишені серветку з номером телефону готелю, де спинилися Прен із Ларом, і набрав його. Як він і очікував, там відповіли, що ці постояльці відсутні з вечора. Ще б пак, контррозвідка дозволила б їм прохолоджуватися у готелі, коли вони проґавили Нода у борделі! Всміхнувшись невільній римі, Нод попросив співробітника готелю переказати комусь із товаришів, що він приїде завтра. Тоді, переконавшись, що староста все ще підслуховує його, хлопець зателефонував до Юса. Садівник узяв слухавку не одразу — клумбу порав. Нод присів на край столу та, безтурботно хитаючи ногою, розповів Юсові, що пожартував з двома однокурсниками, а сам нишком знову вшився до Кунстада. Детально, де саме він втік від Прена та Лара, Нод не сказав — така відвертість між парубком та літнім ординарцем була б неприродною. Повідомив, що приїде завтра, а сьогодні ще збирається увечері піти скупатися.
Далі, ніби прийшлося до слова, він весело розповів, що на місцевому пляжі його два дні тому намагалися пограбувати. За чутками, це справа рук банди, якою верховодить місцевий хлібовоз, але Нод впорався з грабіжниками «на раз». Юс відразу зрозумів, що слова Нода призначені для тих, хто прослуховує їх розмову. Як і належить літньому капралові, він побурчав, що парубкові слід бути обережним, і що у сучасної молоді самі лише гульки у голові...
За дверима староста, почувши про «банду хлібовоза», мало не зомлів. Зрозумівши, що Нод уже завершує телефонну розмову, він вислизнув на ганок управи. Там хлопець із ним попрощався, пообіцявши більше не турбувати. Щойно гість зник на вулиці, староста поплентався телефонувати за номером, який мусив тримати лише у голові. Співрозмовникові на іншому кінці дроту він детально переповів підслухані розмови, обминувши лише епізод зі спробою пограбування на пляжі.
У хатині Кунстадів Нод перевдягнувся і віддав Кинаву одяг та взуття, у яких приїхав, а також наплічник з рушником та ключами від дідової квартири. Перевдягнувшись у прихоплену зміну цивільного одягу, дістав зі схованки під сходами у печері речі та цінні папери зі спадку Азборанів. Ретельно загорнув усе те разом зі своєю армійською посвідкою у кілька шарів просмоленої цупкої тканини та, міцно перев'язавши цей водостійкий пакунок шворкою, поклав його до трофейного речмішка. Туди ж вклав недоторканий запас харчів і води та неодмінну вже книженцію. Тоді щільно зав'язав водонепроникний мішок — у море йдуть, як-ніяк.
Рамир з Кинавом пішли з садиби через веранду, а Нод лишився чекати відливу. Він приліг перепочити перед далекою дорогою на твердому рипучому дерев'яному ліжку і заснув.
— А ти на очах розумнішаєш, завбачливішим стаєш, — з портрету похвалив його Горанг.
— Добрий вечір, Ваше величносте!
— І Вашій, підпільній, не хворіти, — усміхнувся король.
— Мені не дає спокою думка, на що перший час жити у Гирлоні, — мовив Нод. — У мене ж лише облігації на пред'явника, а з документів — посвідка курсанта Академії Сили...
— Посвідку ту викинь до Ратха! Утім, ні, вона знадобиться для додаткового підтвердження твоєї особи. А за гроші не хвилюйся — облігації у Гирлоні обмінюють без документів. Для тих гендлюватих гирлонців облігації — це й є головний документ. Ліпше послухай про того бастарда Ауранії...
— Навіщо він мені?
— Ноде! Ти маєш знати політичну ситуацію у Ланоді...
— Знову? Ви ж самі казали, що той байстрюк не має жодних шансів на неї! — Нод вказав на зубчату корону на подушці з китицями.
— Проте через бастарда можуть тиснути на королеву! — стояв на своєму Горанг. — До речі, оселили незаконнонародженого неподалік Тасава, у прибережному маєтку Брийома Азборана, де той колись збудував астрономічну вежу. Слухай далі. Звуть бастарда Самус. Прізвище йому лишили батькове — Дорг. Він вимахав двометровим бевзем — весь у батька-гренадера. Мати купила йому в князя Гирлону титул барона. Гирлон — єдина країна на Деолі, де офіційно торгують шляхетськими титулами. Сплатив внесок до скарбниці на доброчинні цілі — і отримуй герб. Баронський або віконтський. Не продаються лише вищі титули — графів та маркізів.