— Повернімося до барона Дорга, — Нод рипнув старим ліжком.
— Отже, він має підданство Гирлона, проте мешкає у Ланоді. Полює, пиячить, б'ється навкулачки у пабах. Водночас перечитав усю бібліотеку, яка лишилася ще від Брийома, і навіть значно її поповнив. Має дивакувате хобі — вимерлими тваринами цікавиться. Криптозоологія це зветься. Вряди-годи він навідується до Гирлона, де відвідує борделі та паби. А крім того, встановив у старій обсерваторії Брийома сучасний телескоп та інше обладнання — кажуть, на зірки вельми полюбляє дивитися.
— Який багатосторонній бастард! А з матір'ю бачиться?
— Так, кілька разів на рік. Королівська таємна служба, звісно, наглядає за ним, однак не надто. Великих неприємностей від нього не чекають, а довкола Королівства і без того клопотів щодень більшає! Над цивілізованим світом уже збирається загрозлива хмара, але її якось краще видно з мого потойбіччя, ніж з вашої дійсності, — зітхнув Горанг, розчиняючись у темряві.
Староста вже збирався йти додому, коли на його столі подав свій верескливий голос старий телефон.
— А чому Ви не розповіли про спробу пограбування Нода Кунстада на пляжі? — почув чиновник у слухавці замість вітання.
— Я, я...
— Жартувати з нами надумали? — спокійний голос на іншому кінці дроту не віщував нічого доброго. — Де він зараз?
— Гадаю, у таверні, бо ключ від садиби у мене не брав. А може, вечірнім автобусом уже поїхав у Тіапулат...
— А не на пляжі часом?
— Та вже запізно — відлив почався...
— Ми з Вами ще побалакаємо, — співрозмовник старости з неприємним тріском поклав слухавку.
Витерши спітнілі руки та обличчя, староста поквапився додому — запити свій страх перед контррозвідкою. От упав йому на голову клопіт з тими Кунстадами! Недарма ж їх здавна недолюблювали у селищі! Казала йому дружина, що від тих столичних небожителів він на самі лише неприємності наразиться! А раптом тепер контррозвідка ревізію нашле?! Крадіжки його виявлять. Так і до тюрми недалеко! От трикляті Кунстади!!!
5. У «вільний світ» на старому баркасі
Нод прокинувся бадьорий і зібраний. Ще раз обійшов хату, узяв добре зав'язаний трофейний армійський мішок і, присвічуючи собі ліхтариком, спустився потаємними сходами до човна. Вхопившись за причальний стовпчик, спустився у човен, відв'язав мотузку й узявся за весла. Майнула запізніла думка, що слід було розвідати цей шлях удень. Стеля печери, яка з'єднувала заводь із морем, низько нависала над головою. Двічі Нодові довелося лягати горілиць на дно і, чіпляючись за стелю руками, рухати човен уперед — відливна течія вже майже зовсім зупинилася. Вочевидь, під час приливу тунель повністю йшов під воду. Якоїсь миті довелося навіть добряче притопити свій ненадійний плавзасіб, зачерпнувши трохи води, щоб пройти під зовсім низько навислою стелею. На щастя, за кілька секунд човен уже опинився на відкритій воді. Зоряне небо далеко попереду зливалося з морем, Рін червонястою скибою висів на південному сході.
Виконуючи настанови Рамира, Нод скерував човен під кутом у сорок п'ять градусів праворуч від місячної доріжки. Він вимкнув ліхтар та наліг на весла. За кормою на високому березі миготіли нечисленні вогники селища. Вийшовши з-за мису, юнак побачив яскравіше освітлений центр Кунстада — таверну, пристань, кілька садиб найзаможніших мешканців. Звідти долинали хрипка мелодія магнітофона та п'яний лемент якоїсь компанії. Вода була спокійна, вогнів баркасів видно не було — рибалки повернулися до заходу сонця.
Звуки поволі стихли, зникли й вогні. Нод швидко втомився — не звик веслувати. Починався прилив, море захвилювалося. Рел сховався у хмарах. Промайнула зграя дельфінів, здійнявши бризки, які потрапили Нодові на руки та обличчя. Темрява густішала. Місяць затулили хмари. Хлопець раптом збагнув, що опинився у морі сам і не знає, куди прямувати далі. По спині та грудях поповзли липкі й холодні мурахи страху. Спало на думку, наскільки безглуздим був план цієї втечі — навіть прогнозом погоди не поцікавилися! А раптом Рамирові з Кинавом не вдалося «конфіскувати» у помічника старости той баркас?.. Що ж, тоді він ще має шанс непоміченим повернутися у селище.
Нод намацав баклагу з водою та відпив кілька ковтків. Коли знову підвів очі до горизонту, здалося, ніби там промайнув спалах. Хлопець завмер і за мить чітко побачив два коротких спалахи, ще два, тоді три довгих, знову два коротких — сигнал. Виявилося, його віднесло далеко ліворуч від обумовленої точки. Він відповів — три довгих, два коротких, три довгих. Попереду спалахнули два рівні промені, вказуючи йому шлях. Нод з усіх сил погнав човен у тому напрямку.
— А ми вже гадали, що ти передумав, — пожартував з облавку баркаса Рамир, приймаючи від Нода баклагу з водою.
— Або човен перекинувся, — додав Кинав, беручи другу. — Подавай мішки!
— Мало не повернув назад, — чесно зізнався Нод. — Думав, що вам не вдалося поцупити баркас. Тут що, неглибоко? — він торкнувся якірного ланцюга, який утримував суденце на хвилях.
— Тут метри з чотири буде. Це місце зветься Білою відмілиною, — Рамир подав йому руку, щоб втягнути на баркас. — Течія намиває її з білого піску.
— Тут, до речі, збирають знаменитих кунстадських мідій, — Кинав також подав руку. — Найбільших та найсмачніших на узбережжі, як переконані наші односельці. Щоправда, у інших селищах так само говорять про свій улов.
— Ночі ще короткі, а до ранку нам треба відійти далеко, — говорячи, Рамир розкладав багаж на облавок.
— Може, і ти, Кинаве, з нами? — запропонував Нод. — Небезпечно тобі залишатися.
— Удвох нам упоратися із баркасом буде важко. Нод он у море ніколи не ходив, — підтримав пропозицію Рамир. — Погоджуйся, Кинаве!
— Ні, мої батьки збожеволіють з горя, якщо вирішать, що я втопився. Крім того, я маю ще підкинути ваші речі на пляж, зачинити вхід на потаємні сходи у садибі, замаскувати каменями важіль. Давайте вже не будемо відступати від плану!
— Тоді, Кинаве, слухай сюди, — зітхнув Нод. — Ординарець мого покійного діда, звуть його Юсом, наступної суботи, коли у столиці буде базарний день, приїде до селища, аби спробувати дізнатися подробиці моєї удаваної загибелі. Зайде до старости, постоїть на подвір'ї нашої садиби, зазирне до таверни. Йому хтось, напевне, вкаже на тебе як на Рамирового товариша. Ти у той день маєш бути на базарі у столиці. Юс зайде до тебе додому, розчарується твоєю відсутністю, а тоді знову піде до старости та залишить йому номер свого телефону, щоб ти подзвонив йому й розповів, що знаєш про обставини мого зникнення.
— Навіщо такі складності? — здивувався Рамир.
— Ми з Юсом так придумали, щоб максимально убезпечити Кинава від підозри у співучасті, — пояснив Нод. — А також щоб його контакт з Юсом виглядав якнайприроднішим.
— Навіщо взагалі ризикувати таким контактом? — сердився Рамир.
— Бо нам треба буде витягати з Республіки їх разом. Якщо втече лише хтось один, іншого злапає контррозвідка. Це вірна смерть, — і собі підвищив голос Нод.
— Не сваріться! — втрутився Кинав. — Я усе зроблю! Кажи, Ноде, далі.
— У телефонній розмові з Юсом детально розповіси, як ми пропали, а тоді скажеш, що хотів би мати на пам'ять про знаменитого земляка-генерала якусь дрібницю з його речей. Юс запросить тебе завітати до нього у котедж. Далі він знає, як діяти, — завершив Нод.
Вони з Рамиром із важким серцем попрощалися з Кинавом, і той зіскочив у човен. Втікачі вибрали якір і запустили дизельний двигун. Рамир став до штурвалу. Курс він тримав за стареньким компасом, впевнено скеровуючи суденце все далі у відкрите море.
— Ти не надто розігнався? — запитав Нод, зауважуючи, що вони йдуть повним ходом у темряві та ще й без сигнальних вогнів.
— Тут вже немає ані мілин, ані скель.
— Звідки знаєш? — не заспокоювався Нод.
— Мене брали у ці води.
— А прикордонники нас не почують?
— Вам у Академії Сили, мабуть, занадто оптимістично змальовували стан прикордонних сил Республіки. Морські прикордонники переслідують втікачів переважно попід берегом та у водах, що прилягають до Туагирлонської бухти. Буває, що роблять рейди вздовж лінії нейтральних вод, але переважно стоять на якорях у місцях, де найчастіше можна спіймати браконьєрів — міняють пальне, а подейкують, що й гранати на частину їх делікатесного вилову, крабів чи восьминогів.