У біноклі, що їх парубки знайшли на терасі, добре проглядався протилежний берег протоки. Там за кам'янистим плато та вузьким мисом у світлі нічного місяця Ріна височіла скеля Бурегон. Нодові її назва була добре знайома з дитинства.
— Туапулат, окуповане Республікою колишнє передмістя Гирлона, — вказав він на містечко. — Он бачиш, Рамире, стіну з прожекторами, кулеметними вежами і колючим дротом? То кордон.
— Бачу, — зітхнув той, спрямовуючи бінокль на бетонний мур, що півколом огинав протилежний берег. — Як там Кинав? — уголос поставив питання, яке не давало спокою їм обом майже від початку подорожі.
— Ходімо спати, бо ми згаяли стільки часу на ту заміну апартаментів, що незабаром світатиме, — і собі зітхнув Нод.
— Ходімо....
Щойно торкнувшись головою подушки, Нод опинився у знайомій залі, перед портретом Горанга. Король крутив у руках скіпетр, немов уперше його побачив. Не підводячи очей на гостя, він заговорив:
— Ауранія вже готова призначити засідання Таємної ради. На ньому, швидше за все, оголосить, що визначає за спадкоємця трону одного з молодших принців Імперії. Там ще міркують, кого саме з них запропонувати у королі МОГО королівства. Точніше, нині — ТВОГО!
— Отже, Імперія таки знайшла, чим переконати королеву. Чим саме?
— Чим-чим?! Силою, чим іще? — пробурчав Горанг. — У Імперії, на відміну від інших країн, завжди надавали великого значення фундаментальним наукам. Зрештою, їх озброєння та машини вже недосяжно випереджають усе, що є у сусідів.
— Як Ви таке проґавили?
— Імперія довго приховувала свою технологічну міць, а тепер, схоже, має намір проковтнути усі країни континенту.
— Разом з Республікою? Нам розповідали, що межиморські імператори лише й мріють, як би «заграбастати нашу чудову країну».
— Направду, її в останню чергу, Ноде, бо Республіка — найбідніша.
— Якщо Імперія така розвинута, можливо, для інших країн буде на краще увійти до її складу.
— Річ у тому, що у Імперії дедалі більшого впливу набирає тоталітарна релігійна секта бога Ратха...
— У нас Ратхом називають вигаданого духа, кажуть, що злого, — сказав Нод.
— Таки злого. Головним ритуалом секти є самоспалення в ім'я Ратха. Звісно, рядових членів секти. Вона вже має своїх послідовників навіть при імператорському дворі. Гадаю, незабаром контролюватиме армію. Сектанти найбільше зацікавлені у розширенні меж Імперії — Ратхові потрібні нові смолоскипи з людей.
— Он про яку чорну хмару глобального зла Ви мені повсякчас намагаєтесь натякнути! — збагнув Нод. — Чи сам імператор та його родина усвідомлюють загрозу?
— Боюся, вони її побачили дуже пізно. Припускаю, імператор лише вдає, що зберігає всевладдя, направду ж вже є заручником секти. Таким само заручником стане і майбутній король Ланоду.
— Чого тоді варті вчені, якщо не спромоглися попередити захоплення влади сектою?
— Вчені у Імперії пихато самоізолювалися від суспільства. Живуть лише у своєму світі, на усьому готовому, отож і озброїли сектантів, самі того не помітивши.
— Ваша величносте, а секта Ратха не пустила, часом, коренів у Ланоді?
— Були такі спроби, але Ланод відрізняється від Імперії. У ній дуже багато злиденних підневільних людей. Уся промисловість належить кільком наближеним до трону родинам. Те ж і з землею. Крамниці, ресторани, готелі, торговий флот — усе, де крутиться якась жива копійчина, давно скуплено олігархами, і люди йдуть до них у найми. А бідних і підневільних легко вербувати хоч у банди, а хоч у секти. У Ланоді ж бідняків зовсім мало, бо ланодці споконвіку працьовиті та підприємливі. Усі — від аристократів до селян. Коли працюєш, особливо на себе, і бачиш, що праця приносить користь тобі і людям, не до усілякої сектантської маячні. Сектанти спробували, були, достукатися до молоді, але тут добре спрацювала наша таємна поліція — витурила їх агітаторів-проповідників з королівства у три шиї. Так само вчинили у Конфедерації та у Князівстві. Хоча чи надовго вистачить цих заходів, невідомо.
— До речі, нам тут у готелі сказали, що до Гирлону прибула велика дипломатична делегація з Імперії.
— Дивно! Було б добре, якби ви з Рамиром дізналися, що їм треба від князя, бо зазвичай пихата Імперія не надсилає свої делегації за кордон — віддає перевагу спілкуванню через послів або ж спонукає сусідів, щоб ті самі відправляли делегації до імператорського двору.
— Спробуємо...
— А ти Рамирові ще не розповідав про наші зустрічі?
— Ні, бо раптом він мене пришелепуватим вважатиме! Ой, даруйте, Ваша величносте!
— Якщо вже Рамир повірив у те, що ти герцог Азборан, — Горанг не надав значення нетактовній обмовці колишнього курсанта, — то такі дрібниці, як віщі сни, не мусять його надто збентежити. До речі, цей дар у тебе спадковий, ще від фартового пірата Нода Шляхетного.
8. Самус Дорг і креги
Наступного дня Нод та Рамир попрокидалися, коли надворі вже сутеніло. Після усіх поневірянь попередніх днів вони проспали більш ніж півдоби. Сторона небокраю, де за колючим дротом починалася територія Республіки, була вкрита суцільною темрявою. Її розрізали лише промені прожекторів на вежах. Вони нишпорили морем і по скелях у пошуках ймовірних порушників кордону. З іншого ж боку гори на набережній та у бухті вирувало нічне життя Гирлона. Яхти на рейді й біля причалів сяяли вогнями, як і міські особняки. Поміж цим розмаїттям вогнів непорушно височів князівський замок, підсвічений рівним перламутровим світлом, що підкреслювало його монументальність. Так само виглядав і фронтон Банку.
З двору готелю у відчинені вікна-бійниці маяка долинали звуки оркестру. Кельнери розносили наїдки з напоями до столів, встановлених у полотняних шатрах, які прикрашали ліхтарики та гірлянди квітів. Вмившись та зачесавшись, хлопці відзначили, що виглядають значно краще — синці притухли, подряпини майже загоїлися. До вечері вбралися у придбані вчора ділові костюми, щоб не надто вирізнятися серед гламурних мешканців Князівства, і поквапилися вниз.
Ліфт за півхвилини доправив їх до холу. На рецепції замість студентки порядкував дебелий вусань. Рамир запитав, де дівчина, і у відповідь почув, що її зміна скінчилася. Нод поклав свій портфель до надійного готельного сейфу у спеціальному сховищі. З собою узяв лише перстень, одягши його на великий палець правої руки.
— Може, даремно? — зауважив на те Рамир. — А раптом впізнають? Прикметна ж річ!
— Навряд. Часу вже чимало минуло з того дня, як він зник, — Нод милувався темним у мінливому світлі ліхтарів рубіном, у глибині якого сяяла біла цятка. — А якщо й впізнають, то вважатимуть за підробку, як ти тоді на пляжі.
— Як знаєш. Слухай, а давай гайнемо на вечерю до бухти!
— Згода...
Вони вже підходили до воріт, коли звідти на подвір'я увійшли четверо чоловіків — усі у темних костюмах, білих сорочках, невиразних одноманітних краватках та з портфелями у руках. Ця група дуже вирізнялася у весело-безтурботній атмосфері подвір'я якоюсь зверхністю. Четвірка зайняла віддалене шатро у кутку двору. Нод зауважив, що портфель найстаршого з них — сивого, низенького дядька з цаповою борідкою — прикрашає герб Імперії. Той герб являв собою лева на задніх лапах з трьома хвостами, зображеного у щиті, накладеному на якір, над кільцем якого містилася гостроверха корона. Прикметна емблема. Після годин лекцій у Академії про «найбільш вирогідного противника» з наочними демонстраціями Нод впізнав би її із зав'язаним очима, як висловлювався полковник Руптал.
— Чекай! — зупинив Нод друга. — До бухти підемо іншим разом. Треба послухати, про що балакатимуть он ті, — він головою вказав у куток.
— З якого дива?
— Треба. Згодом поясню.
— Тю! Ну, гаразд, — зітхнув Рамир, який уже подумки тусувався на набережній, користуючись усіма перевагами клубної картки Князівського банку. Та занепокоєний тон Нода змусив його мовчки погодитися.
Парубки хутко розмістилися у найближчому до кутового шатрі, куди одразу вибіг молоденький прудконогий кельнер. Він скоромовкою продекламував вечірнє меню, і Нод із Рамиром, вже зголоднівши, замовили найвишуканіші страви — теплий салат з м'ясом страуса та баранину у білому соусі. Від вина, наразі, відмовилися. Почувши у відповідь на своє запитання, що клієнти мешкають у «Мажорі», кельнер ледь приховав здивування та задоволення — розраховував на добрі чайові від заможних однолітків.