— Мабуть, що котрийсь із герцогів Азборанів, — підказав Нод. — Гаразд, бароне, усе одно ніде тебе подіти. Слухай нашу правдиву історію...
Закінчення Нодової оповіді Самус слухав у лімузині. Цього разу він кермував сам — щоб водій не почув зайвого. Найбільший сумнів у барона викликало те, що військові у Республіці, як виявляється, спекулюють пальним! Неймовірні ж обставини продовження роду Азборанів він сприйняв лише з легким подивом, одразу беззастережно повіривши, що русявий зеленоокий парубок на передньому сидінні справді є сімдесятим герцогом Азборанським. Втім, пропозиції поглянути при нагоді на оригінал герцогського заповіту він не відхилив.
Самус пояснив, що відповідно до традиції успадкування аристократичних титулів, після оприлюднення історії, викладеної у листі старого рибалки Яната, вона має бути визнана королевою та парламентом. У такому разі шістдесят шостим герцогом буде вважатися Брийом, шістдесят дев'ятим, відповідно, Нодів батько, а Нод — рівно сімдесятим. За правом народження Нод, поза всяким сумнівом, має право на цей титул. Більше того, той факт, що Банк визнав його спадкоємцем статків Азборанів, означає непряме визнання прав Нода і владою Князівства. Можна не сумніватися, що Авуру IX вже повідомили про появу нового Азборана, і він, напевне, міркує, як використати несподіваного «джокера» у складній дипломатичній грі.
Однак визнання Нода вродженим герцогом у Ланоді, швидше за все, неможливе. По-перше, короні тоді доведеться провернути величезний майорат Азборанів, який після «уривання» роду успадкувала корона. А по-друге, і це головне — усе династичне право у королівстві з часу регентства королеви Сафітії ґрунтується на тому факті, що рід-дублер, який мав посісти престол у випадку уривання династії Вепрів, вже не існує. Визнання Нода герцогом Азбораном означатиме незаконність царювання усіх наступників Горанга III, адже після його смерті Сафітія правила як регентша, а престол вважався вакантним, допоки у Гирлоні у племінниці Горанга III та другого сина правлячого князя не народився хлопчик, якого і проголосили спадкоємцем трону Ланоду. Щоб підкреслити наступність, його назвали Горангом. Правив він під ім'ям Горанга IV, а підданцям запам'ятався тим, що заборонив полювання на рідкісних тварин, перш за все, на білу лисицю. Він і є засновником нині правлячої Гирлонської династії на троні Ланоду. Ці обставини дають Нодові вкрай мало шансів бути визнаним як герцог Азборан — принаймні, у Ланоді. На звертання до себе як до герцога він, вочевидь, має право, та чи довго із тим правом проживе, якщо про нього стане відомо тим, хто вже давно накинув оком на хиткий трон його, Самусової, матусі?
Вислухавши усе це, Нод вирішив до часу не перевантажувати свідомість Самуса ще й розповіддю про свої «сонні» розмови з Горангом III.
Під компетентним керівництвом Самуса на купівлю одягу та аксесуарного причандалля вони витратили лише години зо три. Усе придбали в одному магазині у старому місті — клубному закладі, куди допускали лише обмежене коло клієнтів. Барон був членом клубу. Магазин розташувався у непримітному провулку і зовні виглядав зовсім маленьким, проте всередині виявився велетенським — містився у природній печері. Їх супроводжував сам управитель. Спакувавши шість валіз різноманітного одягу, взуття, пасків, парфумів, запонок, краваток тощо, він аж сам зніяковів від названої загальної вартості усього придбаного, та побачивши у руках молодих покупців чекові книжки, вмить позбувся раптового нападу докорів сумління.
Рамир відвів управителя вбік і зашепотів щось до нього. Той шанобливо вислухав, а тоді, доручивши продавцям винести валізи до лімузину, повів парубка кудись углиб крамниці. Нод із Самусом чекали на нього у машині. Борець підійшов аж за півгодини. Сяяв, мов новий дукат, а з кишені у нього виглядав червоний сап'яновий футляр.
— Ну, покажи, покажи, що ти там придбав для Еди? — виявив безпосередню цікавість барон.
— Ось, — Рамир відкрив футляр.
— Хм! Цілком пристойно, — Самус зважив у руці браслет з невеликих, але однакового бузкового відтінку перлин. — Я, відверто кажучи, непокоївся, що ти вибереш якусь дорогу і кричущу річ. Маєш смак, — він увімкнув двигун.
— Ато! — посміхнувся Нод. — Послухай, Самусе, а чому ти відкладаєш експедицію у пошуках крега аж на весну? Той екземпляр, що трапився нам із Рамиром, може піти геть із цих вод, і шукай його тоді по усіх морях.
— До початку сезону штормів не встигнемо підготуватися як слід.
— А що там готуватися? — здивувався Нод. — Сіли на яхту та й вийшли у море.
— Та ні, — заперечив Рамир. — Треба замовити водолазне спорядження, засоби лову. Та й саме судно має бути спеціально обладнане, бо Самус, напевне, захоче взяти крега живим.
— Звісно, живим! До штормів вийдемо у море просто так, навмання. Туди, де ви та рибалки зустріли крега, — барон натиснув на газ. — Серйозну ж експедицію доведеться розпочати наступного року. Та й Ви, ясновельможний герцог Азборан, — Самус хитнув головою у Нодів бік, — звалилися на голову усьому вільному світові зі своїми династичними правами. Якось це все треба встигнути розгребти.
— Маєш пропозиції, із чого почати розгрібати? — запитав Рамир.
— Міркую, наразі...
На подвір'ї таверни вони наразилися на делегацію межиморських дипломатів. Сьогодні ті були збуджено-веселі, хоча цілком тверезі.
Того дня хлопці вирішили вечеряти у маяку. Так і вчинили. Планс допоміг кельнерам розставити салати та сушене м'ясо на столі, який встановили на терасі, відкоркував керамічну карафу султанського та, нещільно причинивши двері, вийшов. Самус розлив вино.
— Слухай, бароне, — Нод зробив ковток жовтаво-коричневого терпкого напою, — ти часом не знаєш, що там за проблеми довкола княжича-спадкоємця?
— Княжичеві двадцять два роки, його давно вже мали б представити народу, але князівська родина досі зволікає. Підданці вже непокояться, — відповів барон.
— А чутки якісь? — запитав Нод.
— При дворі моєї матінки подейкували, що княжич може бути маніяком, якого тримають під замком. Якось я запитав про це прямо, але королева суворо заборонила надалі торкатися цієї теми.
— Якщо Авур-молодший не зможе правити, що тоді буде, Самусе? — запитав Рамир.
— У князівстві такого ніколи не траплялося. Якщо княжича визнають недієздатним, єдиною спадкоємицею трону лишається князівна Ерада...
— А її сватають за того принца з Межимор'я, який водночас претендує на трон Ланоду, — підсумував Нод.
— Ось вони, два зайці для Імперії — Ланод і Гирлон, — збагнув Рамир. — Саме про це говорили межиморські дипломати за вечерею у шатрі.
— Здоров'я князя викликає дедалі більше занепокоєння, — вів далі Самус. — Місяць тому він не з'явився на святкуванні власного ювілею. Хоча я чув, що сьогодні Авур мав прийняти голову делегації з Імперії.
— Недарма ми оце зустріли дипломатів такими задоволеними, — зітхнув Нод. — До чогось, може, вже домовилися.
Ледь чутно рипнули двері, і терасою прокотився легкий протяг. Самус підвівся з-за столу, щоб зачинити їх. За дверима на сходах, що вели з холу на терасу, Планс трьома нечутними кроками зіскочив униз і заховався так, щоб його не було видно згори. Барон, визирнув на сходи, переконався, що там нікого немає, та, зачинивши двері, повернувся до столу.
— Твоя гоноровосте, — Рамир витяг з кишені перстень та передав Самусові, — а що ти скажеш про цю каблучку?