У великих пальцях барона перстень не виглядав масивним. Діамант світився рівним внутрішнім світлом, проте спалахував від кожного руху.
— Рідкісний камінь! Дивно, що я ніколи не чув про нього, — барон поглянув крізь діамант на небо. — Це ніби не підробка. Камінь схожого розміру і кольору є центральним у тіарі імператриці, але він має вади — неправильну овальну форму та внутрішню тріщинку, а цей виглядає ідеальним. Де узяв, Рамире?
— Герцог,.. як там його,.. сяйновельможний... сьогодні подарував.
— Ясновельможний! — Самус віддав коштовність Рамирові. — Ноде! От ти й зробив свій перший королівський подарунок.
— Справді королівський, — борець вдягнув каблучку на палець.
— Та відчепіться ви із цим слівцем! — розсердився Нод. — Королівський! Не король я!
— Ясно-красно, що не король. Ще, — підначив барон. — Не надто, Рамире, хизуйся каблучкою, особливо у непевних районах — відірвуть разом з рукою. Давайте за щедрість правителів, — Самус долив усім вина. — Сьогодні я не ночуватиму тут, побачимося вранці...
Нод трохи непокоївся перед неминучою зустріччю з Горангом уночі. Він хотів розпитати у короля про перші ознаки божевілля та чи є шанси вилікувати маніяка, однак співрозмовник випередив його своїми запитаннями. Горанга знову цікавило, що робить у Гирлоні імперська делегація. Довідавшись про намір Імперії поглинути Гирлон та Ланод водночас за допомогою династичного шлюбу, він зі смутком мовив, що передбачав це. Трохи поліпшила королівський настрій звістка про те, що Самус, всупереч репутації егоїстичного гультяя та бабія, узяв близько до серця небезпеку королівству і сам заходився допомагати парубкам.
За тим виникла суперечка: король-привид наполягав, щоб молоді люди утрьох якомога швидше від'їжджали до Ланоду, а Нод відповідав, що у Гирлоні їм слід бодай спробувати зашкодити весіллю князівни з межиморським принцем. Горанг назвав ім'я принца — Ліруд, та повідомив, що королева Ауранія таки має намір проголосити його спадкоємцем престолу Ланоду. Знехотя король погодився з Нодовою пропозицією. Уві сні Нод піймав себе на думці, що звістка про відкладення від'їзду з Князівства має сподобатися Рамирові.
Про ознаки ж та розвиток у нього божевілля король спокійно повідомив, що це генетична хвороба ланодських аристократів, яка проявляється раптово у будь-якому віці лише у чоловіків, а факти зцілення від неї за життя хворого йому невідомі.
10. Ноа та Суана
Ранком Рамир, вбраний у все нове, опинився на робочому місці Еди раніше за неї. На подив старшого адміністратора, дівчина запізнилася. Приїхала своєю маленькою автівкою на хвилин сім пізніше за належний час і була чимось дуже засмучена. Вона спробувала спекатися невмілого залицяльника, проте людей на рецепції зранку зовсім не було, тож не спромоглася вигадати переконливий привід не підтримувати розмову.
Рамир, вичерпавши фантазію для пошуку тем, уже збирався просто подарувати дівчині браслет, коли до неї приїхала якась знайома — дебела пишногруда молодиця у світло-сірій діловій сукні, під якою вгадувалися округлі й міцні сідниці. Жіночка виглядала цілком впевненою у собі. Кинувши гострий та уважний погляд на залицяльника і одразу ж приховавши його під довгими віями великих карих очей, вона безапеляційно пояснила борцеві, що його пустопорожні балачки не на часі — йшов би він собі, наприклад, гуляти набережною. Хлопець мусив залишити рецепцію. З ресторану він зателефонував Нодові у «Мажор» і запросив поснідати разом. Звісно, апетиту у нього не було. Попервах. Та почувши, що вони лишатимуться у Гирлоні ще якийсь час, він таки з'їв омлет з половини страусового яйця.
— Таки, Ноде, у Князівстві тобі безпечніше, — обґрунтував Рамир рішення друга, куснем гречаного багета вибираючи з тарілки розлитий густий жовток, — бо як подамося до Ланоду, там тебе можуть нишком і прикопати. І мене заразом.
Утім, на Рамировому обличчі не було й натяку на страх за їх життя — він аж світився з радості.
— Не лише у тому річ. Якщо князівна вийде за принца, Імперія посилить тиск на королеву, аби та зреклася престолу. У такому разі не лише наші із тобою, а й Самусове життя не вартуватимуть шкаралупи від твого омлету. Тож центр подій наразі тут. Та як на них можна вплинути, я ще геть не знаю...
Самус з'явився за столом раптово. Галасливий і збуджений, він категорично відмовився від їжі, проте видудлив літровий глечик кисло-солодкого холодного морсу. А тоді почав розповідати про свої нічні пригоди аж із двома студентками. Познайомився з ними торік, а вчора увечері зустрівся на набережній, та продовжив спілкування вже у парковій «гербовій» альтанці. Нод спробував перервати ту хвалькувату балачку, на що Самус весело заявив, що вже орендував прогулянкову яхту і запрошує друзів вийти у море — провітритися.
Опинившись у дворі, вони побачили, як Еда разом з баченою Рамиром молодицею сідають у респектабельну автівку. Барон на мить укляк, а тоді спробував привітатися із пані, однак та, ковзнувши холодними очима повз руданя, зупинила їх на Нодові. Наступної миті водій зачинив дверцята, і авто плавно виїхало з воріт.
— Що то за фіфа? — сердито запитав Рамир. — І чому Еда залишає робоче місце посеред зміни?
— Дуаліада Еревса, — замислено відповів Самус. — Перша камер-дама княгині. Дивно. І он погляньте: їх провів сам управитель готелю, — барон вказав на чоловіка у темному костюмі, який повертався сходами до холу. — Рамире, а ти не знаєш, часом, як прізвище Еди?
— Навіщо мені було про таке питати? — знизав плечима борець.
— Бо щось мені підказує, що вона сюди не повернеться, — пояснив барон. — Як шукатимемо?
— Через ту твою Дуаріаду, — пробурчав Рамир.
— Дуаліаду, — механічно виправив барон.
— А й правда, — підтримав його Нод. — Дуаліада, напевне, багато що знає про весільні плани двору. Ви ж знайомі з камер-дамою, Самусе?
— Так, але вона мене трохи недолюблює.
— Є за що, мабуть, — припустив знову пригнічений Рамир.
— Та дрібниці. Коли я вперше, ще підлітком, потрапив до князівського замку (мені тоді саме надали титул), на аудієнції з цієї нагоди Дуаліада у натовпі придворних ніби пошепки, але так, щоб я почув, висловилася стосовно моєї гренадерської статури. З мене посміялися за спиною. А на бенкеті я, потягнувшись виделкою за шматочком м'яса, майже ненароком сильно ткнув у кришталевий глечик із вишневим соком. Дуаліада саме сиділа навпроти, у білій сукні, гаптованій срібною ниткою... Ну що, гайда на яхту? І дівчат моїх підхопимо...
— Тих, які вночі були з тобою в альтанці? — пробурчав запитання Рамир. — Дивися, щоб від них нічого не підхопити.
— Та ми ж не на ніч! Та й у присутності команди усе буде пристойно. Герцог, ну бодай ти йому скажи, бо Рамир зі своїм тим коханням...
Цього разу Дет Дут говорив з Буртаком у саду, розбитому побіля житлових споруд резиденції дуумвірів. Вони сиділи на лаві біля ставка, де плавали декоративні качки — зовсім чорні з яскраво-червоними дзьобами та жовтими колами довкола очей. Дет Дут різкими рухами кидав їм шматки хліба, водночас виштовхуючи з себе обрубки фраз:
— Що у справі нашого герцога-курсанта?
— Я послав до селища однокурсників Кунстада — Прена і Лара...
— Навіщо? — шматок хліба впав у воду, і його відразу вхопила качка.
— Вони мають зустрітися з Кинавом. Нібито командування Академії доручило їм з'ясувати обставини загибелі Кунстада. Їм поставлено завдання задружитися з Кинавом і вивідати у нього усе про останній день перебування Нода у селищі.
— Не краще було б послати досвідчених нишпорок?
— Це також потайки зроблено.
— Коли очікуєте на результат? — шматок хліба знову опинився у качиному дзьобі.
— Днів за три...
— Що Юс?
— На могилі генерала Кунстада встановив тимчасову гравійовану табличку з датами народження і смерті обох Нодів — старшого і молодшого. Допоки виготовлять фундаментальний пам'ятник...
— Гадаєте, підполковнику, що він повірив у смерть молодого Кунстада? Чи просто демонструє нам, що вважає його загиблим?