— Потім тебе, мабуть, доправили до Арда, — здогадався барон, — а капітан попросив нікому не говорити про те, що бачила на облавку яхти. Так?
— Так. Я після школи пішла працювати помічницею кравчині, тут, у Гирлоні, а за рік вступила до університету, познайомилася з Ноа...
— Ну, далі я знаю, — перервав Самус. — Навчаєтесь і розважаєтесь з такими, як оце я.
— Ти ж сам перший ще торік причепився до нас! — обурилася студентка.
— Час і тобі вкладатися спати, — відповів на те барон. — Я тебе проведу, — він розлив залишки лікеру. — Ночуватимеш у мене. Добраніч, Ноде.
Коли Нод опинився у своїх апартаментах, виявилося, що барон вклав Ноа на його ліжку. Повагавшись, хлопець ліг на дивані у вітальні.
Горанг з'явився до нього, коли за вікнами вже почало сіріти. Спочатку вислухав Нодів переказ пригод у морі, особливо шкодуючи, що жодного разу не бачив падіння метеорита. Розповідь про гирлонського княжича дуже схвилювала короля. Він нагадав, що при дворі Ауранії підозрюють, що з хлопцем щось негаразд. Сектанти Ратха поширювали чутки, що спадкоємець князівського трону одержимий демонами — маніяк-садист, несповна розуму, а тут зовсім інше...
Нод прокинувся, бо відчув, що на нього хтось дивиться. Виявилося, Ноа, прокинувшись, тинялася чималими апартаментами у пошуках ванної. Хлопець швидко накинув простирадло, яке зрадницьки сповзло уві сні, і вказав дівчині потрібні двері. Сам він скористався іншою ванною і, швидко вдягнувшись, поквапився піднятися на терасу. Там уже попивав вранішню каву Самус. Небо зовсім вияснилося. Про учорашню грозу нагадувала лише мокра підлога тераси. Утім, сонце швидко висушувало її.
— Що то за пігулки ти учора вкинув у лікер? — запитав Нод у барона.
— Біла — просто снодійне, зелена — «екстракт правди». Спільним у їх дії на організм є те, що після вживання розчиненими саме у «Сивому Тасаві» люди не пам'ятають, що з ними відбувалося.
— Отже, Ноа і Суана пам'ятатимуть лише те, що було до того, як вони спробували лікер, — Нод налив собі кави. — А того, що Суана розповіла нам про княжича, вона не згадає.
— Навіть самого факту такої розмови, — підтвердив барон. — Ще коли вона на яхті мало не розплакалася, почувши про княжича, я запідозрив, що вона знає про нього більше, ніж можна припустити на перший погляд. Ці пігулки розроблені у лабораторіях нашої розвідки для шпигунських цілей. Я їх купив у знайомого приватного детектива Пилипа Бобошка. Його колись до мене матуся приставила, аби я чого не накоїв. Згодилися, як бачиш.
— Скажи, ти вчора навмисне вклав Ноа мені у ліжко?
— Так. А ти не виявив ініціативи? Вона була б не проти, я знаю.
— А на ранок нічого б не згадала! Іди під три чорти, бароне!
— Від герцога чую. Дівчатам подадуть сніданок сюди, а потім Планс відвезе їх до університету. Ми ж поснідаємо у ресторані.
— Гаразд, слід розбудити Рамира, — зауважив Нод.
— Я зазирав до нього — номер порожній. Гадаю, він у холі.
Барон не помилився. Рамир отирався біля стійки рецепції — сподівався довідатися від персоналу готелю, куди поділася Еда. І таки довідався: відучора дівчина у готелі більше не працює — звільнилася. Де її шукати, невідомо. Послухавшись друзів, сумний борець поплентався за ними на сніданок. Про Ноу та Суану навіть не запитав, історію нещасного княжича вислухав зі співчутливою зацікавленістю, а тоді знову поринув у меланхолію. Намагаючись його розрадити, друзі запропонували піти скупатися на готельний пляж — спека посилювалася.
Стояв цілковитий вранішній штиль. Білий пісок пляжу, немов сніг на сонці, засліплював очі. Людей ще зовсім не було, бо дев'ята година — зарано для зманіжених пожильців готелю. Лише у плетеному з лози кріслі, високо піднесеному на спеціальній конструкції, сидів рятувальник, озираючи нерухому поверхню моря. Нод, Рамир та Самус поскидали одяг у просторому пляжному наметі, і барон одразу з розгону шубовснув у звабливу своєю синявою воду. Широкими махами він поплив від берега.
— Он крег до тебе суне, — гукнув баронові трохи повеселілий Рамир, але рудань не зважив на жарт.
Тоді борець і собі пірнув у море, намагаючись наздогнати Самуса. Рятувальник підвівся зі свого сідала, спостерігаючи за ними, а біля Нода немов з-під землі з'явився кельнер із відром льоду. Звідти стирчали спітнілі пляшки соків та води. Обравши для себе синю пляшку з гірською мінеральною, Нод розтягнувся на лежаку в наметі. Він знову згадував учорашню оповідь Суани, зроблену під впливом зеленої пігулки. Тут йому спали на думку слова дівчини, що повна форма імені Еда — Ерада, а тоді пригадалася камер-дама Дуаліада Еревса. Він аж розсердився на себе, що співставив ці очевидно пов'язані факти лише зараз. Мабуть, на здатність мислити логічно вплинули карколомні події останніх днів разом із «Сивим Тасавом».
Та в цей момент Нода відволікли. На тканині намету раптом з'явилася тінь — хтось наближався. Неквапом, якось крадькома. Пола намету відхилився, і під нього зазирнула спітніла фізіономія Планса, вбраного, немов до вечері: чорний костюм, біла сорочка з краваткою-метеликом. У руках він тримав газету, з якої визирав краєчок цупкого синього конверта.
— Доброго ранку, пане Ноде, — церемонно привітався камердинер. — Їх гоноровість купаються?
— Так, самі ж бачите. Ось ковтніть води, — хлопець простягнув закорковану ще пляшку.
— О, гірська! — Планс нахилився до металевого ящика, з якого стирчала одна з чотирьох металевих штанг, що підтримували намет, і відчинив непомічені Нодом дверцята. Усередині виявилися склянки, серветки та інше столове начиння. Камердинер поклав газету на лежак, відкоркував пляшку та налив мінералки Нодові й собі.
— Я й не знав, що тут усе так завбачливо влаштовано, — хлопець ковтнув води з приємним срібно-металевим присмаком. Його погляд упав на газету, з-під якої визирав конверт. На ньому було видно золоте зображення корони Ланоду. Планс поквапився сховати конверт у газеті.
На берег вискочили Самус із Рамиром. Спробували було поборюкатися, але, побачивши камердинера, припинили несолідні у його присутності пустощі.
— Ви б, Плансе, ще рукавички білі вдягли, — мокрий рудань увійшов під тент, схопив синю пляшку і видудлив її кількома ковтками. — Відвезли дівчат?
— Так, пане бароне. Наразі я до Вас у справах, які можуть бути невідкладними, — камердинер, прихопивши газету, зробив кілька кроків від тенту. Самус відійшов за ним.
Вони говорили біля води. Досить довго — Нод із Рамиром встигли випити ще по пляшці соку. Нарешті барон повернувся. У руках він тримав відкритий конверт та газету, а на обличчі — вираз роздратованого здивування.
— Мати написали, — пояснив він.
— Щось кепське? — запитав Нод.
— З дипломатичних джерел їй стало відомо, що в Імперії вже почалася підготовка до весілля принца Ліруда з князівною Ерадою Гирлонською. Відразу після весілля мама, на вимогу імператора, мусить проголосити Ліруда наступником престолу Ланоду. Ліруд та Ерада... Еда?!
— Так отож, — мовив Нод.
— Зелена пігулка таки варта грошей, що я сплатив за неї.
— Це ви про що? — здивувався Рамир.
— Твоя Еда, можливо — донькою князя, — прямо пояснив Нод. — І в неї незабаром весілля з імперським принцом.
— То що, я її більше не побачу? — стиснув кулаки Рамир. — Дзуськи! Знайду!
— Знайдемо, — виправив його Нод.
— Якщо Еда, яка була адміністраторкою у готелі, — втрутився Самус, — та князівна Гирлонська Ерада — це одна й та сама особа, знайти її проблем не становитиме. А от далі...
— Що далі?! — у Рамира заходили жовна під скулами.
— Що-що? — передражнив його барон. — Накажеш твою кохану з-під вінця у імперського принца викрадати?
— Чом би й ні? — запитав Нод.
— А чи ти, Рамире, певен, що Еда відповість на твої почуття? — Самус пустив повз вуха останні слова. — Може, вона когось іншого кохає? Того самого Ліруда, наприклад.
— Не думаю, — заперечив Нод, щоб барон зовсім не загнав Рамира у депресію. — Не схоже, що у Еди є коханий.