Барон з друзями вмостилися у оксамитових кріслах: Самус ближче до сцени, Нод посередині, а Рамир крайній ліворуч. З його місця сцену було видно лише наполовину, проте чудово проглядалася князівська ложа. Зал уже майже заповнився. Діставши зі спеціальної шафки театральні біноклі, Самус вручив їх хлопцям та заходився коментувати публіку. Пояснив, що у бенуарі та бельетажі розмістилися представники вищого світу — титуловані аристократи, міністри, дипломати, бурмістри Гирлона та Арда. Партер зайняли власники фінансових та риболовецьких компаній, готелів, державні службовці, викладачі університету, письменники, художники та журналісти. А на гальорці весело вовтузилися студенти та моряки.
Майже навпроти них у своїй ложі сидів Іст Зайр. Він дружньо кивнув їх компанії, і вони у відповідь чемно нахилили голови, усміхаючись. Унизу Кетря Собача, спрямувавши бінокль на ложу Дорга, зафіксувала цей дистанційний обмін люб'язностями. Втім, на ложу барона з цікавістю витріщалися багато хто з присутніх.
Яскраве сяйво велетенської кришталевої люстри потьмяніло, на князівську ложу спрямували свої промені софіти. У центрі сцени з-за завіси з'явився сивий високий чоловік у старовинному золототканому камзолі з жезлом у правій руці — маршалок князівського двору, як пояснив Самус. З бічних куліс вийшли по двоє гвардійців. У залі запала цілковита тиша. Завіса князівської ложі розсунулася. Усі підвелися. Маршалок на сцені тричі вдарив жезлом по підлозі сцени та низьким баритоном промовив:
— Його князівська високість, суверенний князь Гирлону Авур IX! Її князівська високість княгиня Вільїна! Її князівська ясновельможність князівна Ерада, графиня Арданська!!!
Зачувши останній титул, зал помітно захвилювався. Дипломати у ложах здивовано обмінялися кількома фразами, а посол Імперії задоволено всміхнувся.
— Це означає, що Еду проголосять не лише членом династії, але й спадкоємицею престолу в обхід її брата, — пошепки пояснив Самус. — Титул графа Арданського надається наступникам суверена.
— Ймовірно, це рішення прийняте в останній момент, інакше б Дуаліада сказала нам про це, — зробив припущення Нод.
— Або вона і сама про це не знала до останнього моменту, — додав Рамир.
— Схоже, ми недооцінили вплив межиморців на князя, — зітхнув Самус.
Під звуки сурм у центральній ложі з'явився повновидий, але помітно змарнілий чоловік. У ньому було мало спільного з офіційним портретом — хіба білий мундир з перламутрово-синьою стрічкою через плече та восьмикутною орденською зіркою. Праворуч від нього у високе крісло сіла немолода жінка з гордовитою поставою, пишною сивою зачіскою, такою ж, як у князя, стрічкою, уся облита коштовностями, проте з погаслими та втомленими очима. Поміж августішим подружжям, трохи позаду стояла Еда.
Рамир не відривав очей від коханої. У її волоссі тьмяніла низка фіолетових перлів. З таких самих був зроблений і подарований ним браслет, який князівна вдягла на ліву руку. Просту білу сукню перехоплював широкий пояс, гаптований срібною ниткою і перлами. Відчувалося, що Ерада трохи не при собі. Князь заговорив, звертаючись до зали. Княгиня була єдиною, хто слухав цю промову сидячи.
— Добрі наші піддані, — почувся сиплий голос Авура, — громадяни Гирлону. Сьогодні, згідно закону і традиції, ми представляємо вам нашу доньку, князівну Ераду, князівну Гирлонську, графиню Арданську. Ви пам'ятаєте, що у нашій родині першим народився княжич Авур. Саме він мав бути проголошений спадкоємцем нашого престолу, проте непереборні обставини унеможливлюють для нього сходження на батьківський трон. Сьогодні вранці його ясновельможність княжич Авур у присутності п'яти свідків, перебуваючи при здоровому розумі та у твердій пам'яті, підписав акт зречення престолу на користь своєї сестри князівни Еради. Ми, її високість княгиня та п'ятеро свідків — знаних та шанованих громадян нашої держави, скріпили цей документ своїми підписам. Від завтра його протягом місяця буде виставлено в Музеї на загальний огляд. Нині ж ми проголошуємо її князівську ясновельможність князівну Ераду спадкоємицею нашого престолу. Слава її ясновельможності!
Княгиня підвелася. Без жодного ентузіазму зал повторив: «Слава, слава, слава!» Оркестр заграв гімн. Щойно пролунали його останні акорди і глядачі посідали, зазвучала бравурна увертюра до прем'єрної опери «Характерник Заарданський». Мелодія помітно контрастувала з похмурим настроєм залу. Завіса відкрила глибоку сцену.
Почалася вистава. Її сюжет відтворював легенду про те, як ще до утворення Князівства з-за річки Ардани, з Ланоду прийшов на берег Туагирлонської бухти рибалка-авантюрник на ймення Рійан. Його партію виконував ангажований аж у Султанаті знаменитий тенор. Він, Рійан, за переказами, першим спробував вживати у їжу ікру риби гирлони. Виявилася вона несмачною, але дуже поживною, навіть лікувальною — зміцнювала кістки, покращувала зір, пришвидшувала загоєння виразок та ран. Проте зберегти ікру більше доби не вдавалося навіть у кризі, а нерест тривав лише три тижні. Втративши надію, Рійан вже збирався полишити безлюдну тоді бухту, аж раптом на зворотному шляху на березі Ардани зустрів жінку Ераду — тезку проголошеної сьогодні спадкоємиці трону. Її партію виконувала місцева прима — чудове сопрано у поєднанні зі зрілою красою матрони. Мабуть, саме тому сценарист спектаклю відійшов від традиційної версії легенди, за якої Ерада була юною цнотливою дівчиною, натомість вивівши її в образі молодої удови мисливця. Удова саме прала у річці, коли її побачив Рійан. Їх дуетом завершувалася перша дія опери.
Сцену та князівську ложу затулили завіси. Нод, Кинав і Самус вийшли у фойє.
Біля одного з двох входів до князівської ложі стояла довга черга аристократів та чиновників, які поспішали привітати князівну з інвеститурою. Рухалася черга швидко. Ті, хто вітав Ераду, залишали ложу через інший вихід. Барон і собі став у чергу. Нод з Рамиром чекали на нього біля балюстради, усе ще привертаючи увагу цікавих. Повз них пропливла Дуаліада Еревса у синьо-оксамтовій вечірній сукні. Вона чимось невловимо нагадувала щойно бачену на сцені оперну приму. Не привіталася. Хлопці, зрозуміло, також зробили вигляд, що не знайомі з камер-дамою. З князівської ложі саме вийшов барон. Вони з Дуаліадою обмінялися кількома словами, а тоді вона, дотягнувшись до його вуха, щось прошепотіла, посміхаючись.
— І Ви, мадам, так вважаєте? — обурено вигукнув барон. У відповідь вона штурхонула його у груди руків'ям страусового віяла і, весело посміюючись, зникла у князівській ложі. Сторонньому спостерігачеві могло здатися, що пані лишень покепкувала з барона.
— Що вона тобі сказала? — запитав Рамир, щойно Самус підійшов до них.
— Назвала місце, де ми із нею зустрінемося сьогодні уночі. Час до зали. Нас мають бачити у ложі протягом усієї вистави.
Повз них пройшли посол Межимор'я та глава імперської дипломатичної делегації. Вони, щось сердито обговорюючи півголосом, увійшли до посольської ложі. Рамир, зробивши вигляд, що помилився ложею, поткнувся туди і, вибачившись, одразу ж вийшов.
— Я почув лише слова шефа делегації: «...чому він не оголосив про заручини?» — повідомив він друзям, які чекали на нього вже у ложі.
— Мабуть, межиморці сподівалися, що князь одночасно з проголошенням Еради наступницею повідомить і про її майбутній шлюб з Лірудом, — припустив Самус. — Нам слід поквапитися!
— Як можна оголосити про заручини за відсутності нареченого? — здивувався Нод, сідаючи у крісло. — Навіть я знаю, що це непристойно.
— Ви, королі, ліпше знаєтеся на дипломатичних пристойностях-непристойностях, — Самус обійняв його за плече. — Чи не так, Рамире?
— А то! — Рамир обійняв Нода з іншого боку.
Кетря Собача аж захлинулася у партері від цієї сцени.
Світло згасло. Зазвучала музика. Завіса розсунулася. Поглянувши у князівську ложу, Рамир побачив, що княгиня залишила виставу. Її крісло прибрали. Авур з Ерадою лишилися удвох. Їх постаті — обидві у білому, виглядали до щему самотніми та беззахисними на тлі пітьми позаду. Так, принаймні, здавалося закоханому.