— Вибачте, будь ласка, але ж тепер у Вашому цілковитому розпорядженні уся державна скарбниця...
— Порожня вона, щоб ти знав!
На палубу баркаса скинули трап, і по ньому збіг невисокий, але доладний офіцер, а за ним двоє озброєних автоматами матросів.
— Ані руш! — крикнув офіцер, тримаючи руку із пістолетом при боці. — Ви незаконно увійшли у територіальні води Королівства Ланод. Судно буде оглянуте. Вас також обшукають... Бароне Дорг! — спантеличено вигукнув він, коли промінь з катера розвіяв тінь від рубки, у якій завмер Самус. — Всі вважали, що Ви...
— Ви маєте добру фізіономічну пам'ять, старший лейтенанте, — Самус виступив наперед, затуляючи інших собою. — З ким маю честь?
— Віконт Аркалан Бейзан, старший лейтенант Флоту Її Величності. До ваших послуг.
— О, віконт Бейзан, син графа Сомантара. А я гадав, що нащадки аристократичних родин уже давно забули традицію військової служби, віддаючи перевагу придворній або дипломатичній кар'єрі.
— А чи просто розважаються на батьківські гроші, — підтримав розмову віконт. — Проте мене батько ще у п'ятнадцять років віддав до військово-морського корпусу у Тасаві. Далі було училище, стажування у північній ескадрі, а нині вже рік командую тут сторожовиком.
— З боку капітана досить необачно особисто спускатися на облавок невідомого судна.
— Те ж говорить і мій боцман, бароне. Даруйте, але як слід розуміти Ваше перебування на цій посудині?
— Відійдімо, віконте...
Залишивши Нода з рибалками під вартою мовчазних матросів, Самус відвів офіцера на корму. Говорили вони недовго. Коли, нарешті, повернулися, чимось замислений капітан наказав матросам піднятися на катер. Самус тим часом віддав Фреєві та Стафові по купюрі аж у сто дукатів.
— Ми із Нодом далі підемо на сторожовику, — пояснив він рибалкам. — Вас проведемо до нейтральних вод, а звідти ви безпечно повернетеся до Арда. Капітан сказав, що прогноз погоди цілком сприятливий. За кілька місяців я зв'яжуся з вами щодо експедиції. Якщо почуєте щось нове про крегів, неодмінно телефонуйте!
— Буде зроблено, Ваша гоноровосте, — відповів за обох задоволений Стаф, ховаючи гроші, сума яких вдвічі перевищувала обумовлену платню.
Попрощавшись із рибаками, Нод із Самусом зійшли на катер. Освітлюючи шлях баркасові, сторожовик тихим ходом повів його до нейтральних вод. Години за півтори трьома спалахами носового прожектора рибалкам дали зрозуміти, що вони у безпеці. На баркасі засвітили вогні, і він прямим курсом рушив на Ард. Катер розвернувся у напрямку яскраво освітленої зубчатої вежі, що височіла над темним берегом.
Увесь цей час Нод, на прохання Самуса, провів на самоті у кубрику матросів, які перебували на вахті. Туди «спадковому адміралу Ланодського королівського флоту» подали і простий підвечірок — варену картоплю з рибною консервою. Барон з віконтом про щось говорили у капітанській каюті. Нод спробував трохи поспати, аби проконсультуватися з Горангом, але сон не прийшов — заважали думки про Рамира та Ераду, а тоді про Юса та Кинава.
До пірсу маєтку швартувалися вже глупої ночі. Перед трапом віконт тепло попрощався з Самусом і доброзичливо — з Нодом. «Порушники кордону» зійшли на пристань, де чекав схвильований тривалою затримкою їх прибуття Планс.
В ошатному палаццо, що стояв серед парку, світилося кілька вікон на першому поверсі.
— Їдальня та вітальня, — пояснив Самус.
Над деревами здіймалася освітлена ліхтарями вежа-обсерваторія. Зблизька вона виявилася масивною та високою спорудою — справжнім замком. З пристані до особняка вели стрімкі сходи, обсаджені трояндовими кущами, однак барон запропонував скористатися ліфтом. Розповів, що торік він одним з перших у Ланоді спорудив підйомник між пристанню та берегом. Ліфт доправив їх до холу на першому поверсі палаццо. Там цілком зберігся дух старовинних розкошів — мозаїчний пальмовий паркет найвитонченішої роботи, шовкові шпалери ручної роботи, розписний плафон стелі.
— Плансе, покажіть панові Ноду його апартаменти, — наказав Самус. — Вечеряємо за півгодини.
— Я не голодний — погодували на катері, — зауважив Нод.
— А ми з Аркаланом лише чаю попили за розмовою, тому не барися — хутко у душ, і до столу!
Апартаменти, відведені Нодові, містилися на другому поверсі — три кімнати та санвузол, що блищав світло-синім мармуром і позолотою. Вікна передпокою виходили на море, яким пролягла срібна доріжка від Рела. У шафах Планс розклав та розвісив речі. На столі стояв графин із холодною водою, на буфеті — якийсь алкоголь. Під балконом у спальні було видно сонний став, обсаджений кипарисами, заплетеними квітучими ліанами. Посеред ставка дзюрчав фонтан, зроблений у формі скляного, підсвіченого зсередини снопа з кільканадцяти квітів мальви. Кімната, що, ймовірно, мала правити за кабінет (у ній були чималий письмовий стіл, кілька крісел, столик з газетами за минулий тиждень та шафа з книжками), виходила еркером на кам'янистий обрив, що закінчувався нешироким піщаним пляжем. Звідти долинало хлюпотіння хвиль.
Прийнявши душ та перевдягнувшись, Нод спустився до їдальні. Самус уже був там. Він за обидві щоки наминав салат з лангустами, запиваючи лимонним соком, змішаним з білим сухим вином. Поряд лежали кілька розкритих конвертів з листами.
— Сідай, — ледь прожувавши, сказав барон. — Скуштуй!
Не встиг Нод підсунути свій стілець, як Планс уже поставив перед ним тарілку та келих, одразу наповнивши їх. Смакувало чудово.
— Дякую, Плансе, — барон витер серветкою підборіддя. — Ми самі впораємося. Відпочивайте.
— Як накажете, Ваше гоноровосте, — камердинер вийшов.
— Щось важливе? — Нод вказав на листи.
— Цей, може бути, — Самус дістав з-під споду паперів ще один, невідкритий конверт. — Тут, як бачиш, немає зворотної адреси. — Він розрізав конверт та вийняв з нього аркуш, відразу поглянувши на підпис. — «Кухарчук Раді»?! Не знаю такого.
— А що пише?
— Дурисвітство якесь. Ось послухай! Ні тобі доброго дня, ні іншого вітання. Просто одразу: «Пательня геть розжарена. На кухні в Аріоді хазяйнують бруднорукі. Жодної страви не здатні приготувати. Те, що подають, їсти небезпечно! Нехай Хтар виїсть їх печінки! Рибу купують у брудній лавці старого Пакануса, що у провулку Сапукарів...»
— Хто такі Сапукари? — запитав Нод.
— Колись була у Аріоді така сумновідома родина шахраїв. Вони торгували підробками. Замість хутра білої лисиці — котячим, замість делікатесного м'яса диких муфлонів — домашньою старою бараниною, замість антикварних...
— Гаразд, зрозуміло. Що далі у тому листі?
— На ось, поглянь, — Самус передав аркуш.
— Так... «у провулку Сапукарів, — читав Нод. — Аж тричі на тиждень — у понеділок, середу та суботу. Зранку, ще до відкриття...» А коли зазвичай відчиняються шахрайські крамниці?
— Тих шахраїв, мабуть, вже давно немає. Кого вислали зі столиці, а хто і на каторзі сконав. Зараз там звичайні харчові крамниці та пекарні. А коли вони відчиняються, запитай у Планса. І що тобі з того?
— Хіба досі не зрозумів? Прочитай підпис у зворотному напрямку. — Нод повернув лист.
— «Кухарчук Раді». Та це ж від Ідара!
— Завтра який день тижня?
— Середа! Плансе! — барон натиснув кнопку електричного дзвінка.
— Ваша гоноровосте, — миттєво, ніби чекав за дверима, з'явився камердинер.
— О котрій годині в Аріоді зазвичай відчиняються продуктові крамниці?
— Це залежить від того, де саме вони знаходяться, — звів очі догори камердинер. — У Тасавському передмісті...
— У провулку Сапукарів! — нетерпляче перервав Самус.
— Там о десятій. Однак ми не купуємо там харчів для Вашого столу.
— Не про те мова, Плансе. Ми з паном Нодом виїдемо о шостій. Нехай підготують «Фурію».
— Яку саме, пане бароне? — камердинер знову намагався не виказувати подив.
— Ммм... жовту... Ні, чорну!
— Що воно за фурії? — запитав Нод.
— Ранком побачиш. Зараз спати, бо день сьогодні був важкий, а завтрашній буде не легший.