— Знайомся, Ідаре, це мій друг Нод, — Самус першим вмостився на стільці. — Йому ти усе можеш розповідати, як мені.
— Радий знайомству, — кухарчук міцно потиснув простягнуту Нодом руку.
— Я також, — Нод, аби відповісти на потиск, пустив Тява на підлогу.
— Між іншим, це Нод здогадався, що лист надіслав саме ти, Ідаре, — повідомив барон, — бо я, щиро кажучи, попервах не збагнув змісту цієї писанини, — він дістав з кишені куртки зім'ятий конверт.
— Мені здається, здогадатися було нескладно, — знизав плечима кухарчук.
— І у який це спосіб я мав здогадатися? — насупився Самус.
— Може, пан Нод відповість? — запропонував Ідар.
— У листі, Ви, Ідаре, згадали про Хтара, який мав повиїдати печінки, — Нод не примусив прохати себе двічі, — а правильно було б сказати про Ратха. Тому я й прочитав Ваш підпис під листом з кінця.
— Цілком слушно, — погодився Ідар.
— Досить вдавати із себе шпигунів, мов діти! — перервав їх Самус. — Розповідай, що сталося, Ідаре!
— Імперія вдвічі збільшила штат свого посольства, а особовий склад його охорони — утричі. Новий посол імператора, граф Руз Торб, повсякдень вимагав від Ауранії... пробачте, від Її величності королеви призначити дату скликання Таємної ради, де спадкоємцем престолу буде проголошено принца Ліруда. Торб стверджує, що принц незабаром одружиться з Ерадою, князівною Гирлонською...
— Чекайте! Ідаре, а чи не було останнім часом якихось новин з Гирлону? — запитав Нод.
— Ну, а як же! Княжич Авур зрікся прав спадкоємця...
— Ми про це знаємо, — нетерпляче зупинив його Нод. — Чи, бува, не було повідомлень про зникнення?
— Для тих новин ще зарано, — зауважив Самус. — Не минуло й двох діб...
— Це ви про що? — зацікавився кухарчук.
— Згодом дізнаєшся, — Самус підхопив на руки Тява, який заходився був гризти ніжку його стільця. — Ти ж маєш знати, Ідаре, що навіть після офіційного зречення княжича носієм династичних прав на ланодську корону залишається його батько — князь, а з боку імперії — імператор. Лише після того, як вони обоє офіційно від цих прав відмовляться, права перейдуть до князівни Еради — тепер уже спадкоємиці престолу Гирлону, та до крон-принца імперії. Після зречення крон-принца — до його молодшого брата, принца Ліруда. І лише коли він стане чоловіком Еради, права на корону поєднаються в одній сім'ї. От тоді вже доведеться скликати Таємну раду для проголошення Ліруда, за згоди Еради, спадкоємцем Її величності.
— Отже, все залежатиме від весілля князівни, — підбив підсумок Нод.
— Звісно, — зітхнув кухарчук. — Але межиморці вже почали інформаційну кампанію у пресі, обгрунтовуючи невідворотність сходження на ланодський трон Ліруда. Крім того, вони підкуповують чиновників та політиків. Граф Торб уже перебирає важелі управління королівством. Щовівторка він снідає з міністрами, які навіть погоджують із ним бюджетні видатки. Щосереди — з начальниками штабів, де обговорюється дислокація військ та графіки навчань. По четвергах промисловці балакають із послом про залучення інвестицій, зрозуміло, що передусім з Імперії. Дійшло до того, що ми оце днями відмовилися від контракту із Султанатом на побудову трьох корветів — їх для Архіпелагу збудують на верфях Імперії. Головне ж, що межиморці розпочали дискредитацію королеви в очах підданців, формуючи у пресі думку про необхідність її зречення престолу. Вони поширюють чутки про її неспроможність управляти королівством через проблеми із психікою, алкоголізм, схильність до містики та різну іншу маячню і натякають на потребу призначення регентської ради, яка має проголосити нового короля! Раніше за таку писанину газети б враз закрили, а нині королівський прокурор лише попиває з Торбом вино і лицемірно посилається на «конституційний принцип свободи слова». Найгірше, що люди потроху піддаються цій облуді. Я це просто шкірою відчуваю повсякдень, навіть серед слуг у палаці почалися негарні розмови. Тому я й просив Вас негайно прибути. Її величності потрібна допомога надійних людей.
— Чим ми зможемо цьому зарадити? — запитав Самус.
— Направду, я не знаю. У королеви майже немає відданих друзів, а небезпека щодень зростає, — зітхнув Ідар. — От я й подумав, що Ви маєте бути поряд, бо усе більше царедворців і чиновників переходять на бік Торба! Може, Ви щось придумаєте...
— Придумаєте!.. — аж розсердився барон.
— А більше королеві немає на кого покластися, — мовив Нод. — Ідар та ти, Самусе — ото і все.
— А ще ти! — із задоволенням зазначив Самус, значуще поглянувши на Нода. — Разом доведеться попрацювати! Слухай, Ідаре, а навіщо знадобилася така таємничість у цій нашій зустрічі?
— Я побоювався, що коли б до Вас дійшли чутки про загрози королеві, Ви б без усякої обережності стрімголов помчали до палацу. Тоді у нишпорок Торба було б досить можливостей Вас нейтралізувати — аж до імітації автомобільної аварії чи випадкового вбивства у п'яних розбірках. Надто, коли б я виклав у листі усе відкритим текстом.
— Невже ти гадаєш, що межиморці підуть на це? — дуже здивувався Самус.
— Її величність якось сказали, що бояться Вашого викрадення спецслужбами Імперії...
— З метою шантажу аби домогтися добровільного зречення королеви, — здогадався Нод.
— Зрозуміло, — Самус підвівся. — А тепер що?
— Тепер Ви, пане бароне, сподіваюся, будете обережнішим, — відповів Ідар. — Крім того, про Ваше повернення до столиці одразу має стати широко відомо, щоб у нишпорок відпали наміри розправитися з вами нишком.
— Що ж, гайда до палацу!
— Пан Нод теж? — дозволив собі запитати кухарчук.
— От його, Ідаре, ми і використаємо задля надання гучності моєму поверненню. Скандальності, я б сказав.
— Це ж у який спосіб? — Нод запідозрив щось малоприємне.
— Тут є телефон? — Самус не звернув уваги на запитання друга. — І чи можна цілком довіряти тітоньці Дольсі?
— Вона сестра у перших моєї покійної мами, — пояснив Ідар.
— Тобто твоя двоюрідна тітка, — уточнив барон.
— Так. Телефон ось, — кухарчук відсунув пачку старих газет на буфеті, за якими виявився масивний чорний апарат. — Знаєте, тітка Дольса нині єдина моя рідня. Я б не хотів її втягнути у щось небезпечне. Вона удова, а два її сини, виховані їх покійним батьком — справжні шахраї-пройдисвіти. Вони вже не раз намагалися через матір використати мене для якихось своїх темних справ. Коли дізнаються, що Ви тут були та ще й попрохали тітку Дольсу про допомогу, знову напосідатимуться.
— Не хвилюйся, пані Дольса лише зробить один короткий дзвінок, — Самус, підвівшись, підійшов до підвіконня, під яким розлігся Тяв. — А це що таке? Ноде, глянь-но!
Нод подивився крізь мутнувату від пилу шибку у двір, куди виходило вікно. Там стояла «Фурія» — точна копія Самусової, однак сріблясто-металевого кольору.
— От мені матуся торік подарувала чомусь жовту, — аж образився барон. — Чорну я вже сам придбав. — А для тебе вибрала шляхетніший колір!
— Вашу автівку, пане бароне, Її величність.. — Ідар затнувся, поглянувши на Нода, не наважуючись розповідати при ньому «сімейні» подробиці.
— Кажу ж, що при Нодові можна, — підбадьорив його Самус.
— Ауранія купила спочатку ту, жовту, у подарунок для Вас на день народження. Показала мені. Я дуже похвалив цей вибір, хоча, щиро сказати, зауважив, що колір міг би бути інший. А Її величність відповіли, що жовтий Вам подобається...
— Еге. Подобався у дитинстві, — всміхнувся Самус. — Був у мене іграшковий автомобільчик жовтого кольору, а ще я любив жовте лимонне желе.
— Коли ж наближався мій день народження, — далі розповідав кухарчук, — королева дозволила мені самому обрати масть...
Тут Тяв побіг до дверей, усім своїм виглядом демонструючи, що йому дуже треба надвір. Нод мусів піти з ним.
— Хутчіш гукни пані Дольсу, Ідаре, — Самус, нарешті, відірвав ревнивий погляд від сріблястої автівки. — Треба, щоб вона зробила кілька дзвінків, поки Нод не чує.
— Ну, якщо вже є така потреба... — знехотя погодився кухарчук.
— Почнемо із журналу «Пліткарик», — усміхнувся Самус...