Коли Нод із Тявом повернулися, літня пані саме поклала надбиту ебонітову слухавку. Вона з якоюсь співчутливою цікавістю поглянула на парубка.
За дві години чорна «Фурія» впевнено припаркувалася під автомобільним знаком «Стоянку заборонено» прямісінько навпроти паркового входу до палацу. Поряд з масивною кованою брамою, яку охороняли восьмеро гвардійців у червоних одностроях, розташували свої штативи фотографи. Тут-таки вешталися журналісти з блокнотами — кілька чоловіків та одна жінка.
— Встигли! — задоволено сказав барон до Нода. — А он ще й наші межиморські друзі, — він вказав на непримітну автівку з дипломатичним номерним знаком на бампері, припарковану оддалік, куди не сягала обмежувальна дія знаку. — У мене є дозвіл на зупинку у цьому місці, а їм — зась. Що ж, усі потрібні споглядачі на своїх місцях. Починаємо, — він вийшов з машини та впевнено попрямував до вартових.
Нод, з передсердя хряпнувши дверима, мусив іти за ним. Тява вони, наразі, ризикнули лишити у «Фурії». Фотокамери націлилися на автомобіль, а тоді й на тих, хто з нього вийшов. Побачивши Самуса, гвардійці узяли зброю на караул. Хвіртка у воротях вже почала гостинно прочинятися перед ним, коли начальник охорони узрів Нода.
— Дуже перепрошую, пане бароне, — виструнчився він, — але я не можу взяти на себе відповідальність пропустити Вашого супутника.
— Розумію, — доброзичливо відповів Самус. — Будьте ласкаві доповісти по команді, що я хочу увійти до палацу із другом, а ми з паном Нодом зачекаємо на дозвіл Її величності.
— Буде зроблено! Радий прислужитися, — полегшено зітхнув офіцер та мерщій зник за ворітьми, над якими нависали крони дерев старовинного парку.
Фотокамери вперлися мало не у груди Самусові та Нодові. Кілька разів блимнули фотоспалахи. Немолода жінка у бежевому брючному костюмі першою підбігла до барона:
— Скажіть, пане Дорг, — вона розгорнула журналістський блокнот, — чи правда, що Ви прибули до Ланоду з одним зі своїх «загадкових юних симпатичних друзів», як їх назвала преса у Гирлоні?
— У яких Ви стосунках із бароном Доргом, юначе? — до Нода підступив якийсь плюгавий чоловічок у великих рогових окулярах.
— А де Ваш інший «загадковий друг»? — це вже високий худий парубок у ширококрисому капелюсі.
— Інший друг он у «Фурії» залишився, — відповів Самус. — Ми не планували сьогодні пресової конференції, пані та панове! — з удаваною серйозністю мовив Самус, — та з поваги до вільної преси, — він озирнувся на автомобіль межиморців та помахав їм рукою, — повідомлю, що пан Нод справді є моїм добрим другом. Я запросив його, аби показати найвизначніші місця Ланоду.
— Отже, ви разом подорожуєте? — жіночка щось записала у своєму блокноті.
— Саме так, — ствердно хитнув головою Самус.
— А скажіть, будь ласка?.. — спробував поставити питання Нодові довготелесий.
— Лише подорожуємо, — вичавив із себе колишній курсант.
— Які новини у Королівстві? — запитав Самус у журналістки.
— Тут питання ставимо ми! — аж верескнув плюгавий.
— Коли так, то ставте їх одне одному, — несподівано озвався до «вільної преси» Нод.
— Ось так вам, — підтримав його Самус, а гвардійці в них за спинами стиха гигикнули.
— Перепрошую, пане бароне, — з воріт вийшов командир варти. — Ви, звісно, разом із другом, можете пройти. Чи дозволите виділити Вам для супроводу сержанта?
— Ніби я сам дороги не знаю. Дякую за службу, — він вже збирався увійти у прочинену хвіртку, але Нод торкнув його за рукав:
— А Тяв?
— І справді! Зовсім мені забила баки ця «вільна преса». Офіцере! — гукнув Самус до командира і півголосом продовжив. — Нехай сержант перепаркує «Фурію» у дворі, а цуценя, яке лишилося у машині, віднесе до придворного ветеринара на огляд, — барон віддав ключі від машини.
— Буде зроблено, — відповів офіцер.
Журналісти щось таки розчули з цієї розмови, бо дружно заходилися нотувати у своїх блокнотах «про іншого загадкового друга королівського бастарда». Фотографи повернули об'єктиви до автомобіля. Нод слідом за Самусом увійшов на подвір'я. Від воріт починалися три широкі алеї. Барон рушив тією, що вела праворуч, обсадженою стрункими пірамідальними дубами. На сонячних галявинах за ними тут і там видніли кущі троянд і ще якихось невідомих Нодові квітів. Поміж ними походжали павичі та фазани. Мало не з-під ніг спурхували пташки, схожі на перепілок.
Барон ішов стрімкою ходою, не даючи Нодові поставити дошкульні питання, які крутилися у того на язиці. Нарешті на їх шляху трапився ставок, посеред якого височіла мальовнича, заросла мохом кам'яна брила. З її вершини зривався водограй. Самусові, нарешті, довелося стишити ходу.
— Ну й покидьок ти, Самусе! — Нод зупинився над ставом. — А ще бароном називаєшся!
— Послухай, герцог Азборан!..
— Тихіше, бо ще хтось почує!
— Ноде, ота Кетря Собача навмисне натякнула у своєму дурнуватому таблоїді на те, що наші стосунки... гм, мають скандальний характер. А скандал — то найліпший привід, щоб про моє повернення заговорили у Королівстві.
— Щоб ти знав, у Республіці за такі речі до концтаборів відправляють. До тебе, Самусе, ця дурня усе одно не пристане, бо на тобі і так нема де печатки королівської поставити, а мені...
— І до тебе не пристане, але спочатку нам добряче перемиють кістки у пресі. Межиморці ж вважатимуть, що такі знеславлені, ми не становитимемо жодної небезпеки для їх планів. Ба більше — це ще й послабить позиції королеви.
— То ти вирішив прикинутися геть нікчемним, щоб на тебе вороги уваги не звертали. Стратег! Ратх би тебе узяв!
— З одним застереженням, Ноде: не я, а МИ не становитимемо жодної проблеми для межиморців. Це і буде запорукою нашої безпеки.
— А ще кажеш, що ти не політик! Ще й який, Самусе! Хоча це на перший погляд, бо на другий — ти наробив великого лиха, — дедалі більше сердився Нод. — Уяви, що при князівському дворі у Гирлоні працює бодай один шпигун з Імперії. Тоді є велика ймовірність, що межиморці вже знають про повернення Азборанів у моїй особі. Отже, я перетворююся для них на головну мішень після королеви! Зрозуміло?
— Тю! Я й справді не подумав про це... Щиро кажучи, вважав, що маю ідеальний план, а вийшло якось кепсько. Яке паскудство ця довбана політика! — Самус спересердя вдарив ногою камінець, який з тихим плескотом упав у ставок.
— Маємо ще більшу небезпеку, бароне! Тепер, після того, як моє обличчя з'явиться у пресі, лише питання часу, коли дуумвіри дізнаються, що я таки втік з Республіки. Для Юса і Кинава це обернеться страшними тортурами і смертю. Зрозумів, лобуряка самовпевнений, що накоїв?! Одним махом загнав нас, та боюся, і свою матусю у таке... у глухий кут!
— Ноде, я вже зрозумів, що утнув велику дурницю, не ятри мені душі далі. Ходімо хутчіш до матусі. Недобре примушувати монархів чекати, а монархинь — і поготів! — Самус знайшов привід припинити важку для нього розмову.
15. В околицях Лісопорубату
Оминувши став, вони заглибилися у лабіринт з кущів самшиту. Самус впевнено повів Нода його заплутаними темно-зеленим коридорами. Дорогою розповів, що вирощує та доглядає той лабіринт вже п'яте покоління родини королівських садівників. Попереду вже виднів просвіт виходу, коли праворуч почулися невиразні голоси. Самус вхопив Нода за руку, жестом даючи зрозуміти, щоб той ані звуком не видав їх присутності. Вони зачаїлися за кущами у глухому закутку, прикриті з трьох сторін. Поряд, сусіднім самшитовим коридором походжали двоє. Говорив переважно старший. Твердим тоном він щось оповідав молодшому, який відповідав короткими запопадливими репліками або ставив питання. Нарешті співрозмовники наблизилися настільки, що їх слова можна було розібрати.
— Ліруда змалку готували до сходження на престол Ланоду, — говорив старший.
— Невже Імперія ще тоді планувала операцію зі зміни династії у нашій країні? — запитав молодий.
— Не виключаю, що ще давніше, задовго до народження Ліруда. Вже півстоліття Межимор'ю затісно у його нинішніх кордонах — населення зростає, а ресурсів меншає. Це створює потенційну загрозу революції. От і шукає влада Імперії, куди б назовні спрямувати енергію громадян. Принца виховували фанатично відданим інтересам імператорського дому, одначе готували його радше до ролі маріонетки на троні, ніж суверена. Тому освіту він отримав посередню — має лише диплом політолога.