— Саме так, — підтримав його кухарчук.
— Тому мене до секти візьмуть, але, на відміну від Ідара, я маю шанс переконати ратхарів у особистій ненависті до тебе, Самусе, а відтак до Її величності, — Нод поглядом вибачився перед Ауранією за ці слова, а вона порухом повік відповіла, що розуміє його.
— З яких мотивів особиста ненависть? — далі супився барон.
— Сам придумай, — підморгнув Нод.
— Ох, як я тобі придумаю!
— У словах Нода є рація, — зауважила королева. — Надто після прибуття сюди провідних адептів усіх разом.
— Може, їх заарештувати заразом? — передражнив її Самус. — Проте ні — це приверне увагу до секти, викличе обурення ліберальної преси та погіршить і без цього невисокий рейтинг монархії.
— Як ти подорослішав, мій маленький! — всміхнулася королева до здорованя.
— І Ви, матусю.
— Не хами мамі! — розсміялася Ауранія. — Ідаре, принеси-но пляшку. У приймальні на підвіконні стоїть.
— Ваша величносте, може, ліпше пообідаємо? — наважився запропонувати інший варіант кухарчук. — Я хутко приготую.
— Справді, мамо, ми зголодніли, — підтримав його Самус.
— Гаразд, Ідаре, накажеш накрити у Горіховій їдальні, — королева підвелася, усі також. — Після обіду я запропоную вам одну ідею. Самусе, тим часом покажи другові щось із цікавинок у палаці, допоки подадуть обід.
— Дякую, Ваша величносте, — відповів Нод. — Наразі в нас є справа до лейб-ветеринара.
— !? — звела брови королева.
— Цуценя ми дорогою підібрали, — пояснив барон. — Підемо провідати.
— Самус з дитинства песиків малих підбирав, — усміхнулася королева до Нода. — Щоб за півгодини були у їдальні. Ідаре, а ти налий мені таки для апетиту, — вона вийшла, кухарчук слідом.
Залишивши особисті королівські покої, Самус і Нод знову опинилися у кімнаті без вікон, де було повно вартових. Звідти стрімкими гвинтовими сходами спустилися у парк. Обминувши ріг палацу, досить довго йшли алеєю до стайні, де містилися також приміщення ветеринарного пункту. Точніше — цілої клініки. Двоповерхова ошатна споруда, прибудована до стайні, могла б бути якщо й не палацом, то заміським особняком напевне. Одним своїм фасадом вона виходила у парк, а іншим — у технічний проїзд за огорожею, що використовувався для господарських потреб двору.
Тяв борсався на порозі перед прочиненими дверима клініки. Він намагався скинути із себе ошийник з яскраво-червоної шкіри, який на нього почепив ветеринар — огрядний веселий дядько у зеленому халаті. Побачивши Самуса, ветеринар спробував вдати подобу придворного уклону, проте в нього це вийшло так незграбно та кумедно, що усі троє чоловіків мимоволі розсміялися. Навіть Тяв облишив свій нашийник та нашорошив вуха.
— Добрий песик, пане бароне, — і далі сміючись, сказав ветеринар. — Має побути в мене днів із десять на карантині. Глисти та блохи слід вивести, може, ще яких паразитів, а так — розумний та активний.
— А що воно за порода? — запитав Нод, нахиляючись, щоб погладити Тява.
— На перший погляд, ніби безпородний, — ветеринар у задумі дивився на цуцика. — Але здається, що мені траплявся такий екстер'єр у одному старому атласі собачих порід. Коли це так, то вам, панове, неймовірно поталанило.
— У чому саме? — випростався Нод.
— Я перевірю з Вашого дозволу, а тоді вже доповім, — ухилився від відповіді лікар.
— Будемо вдячні. Зателефонуйте мені за цим телефоном, — барон написав номер на вирваному з блокнота аркуші й потиснув руку ветеринару. — Дякую. Нам вже час.
Горіхова їдальня виявилася квадратною кімнатою, посеред якої стояв круглий стіл. Стіни прикрашали різьблені панелі з прайського горіху, на яких мисливські сцени чергувалися з натюрмортами та зображеннями бенкетів. Стіл вкривала гаптована білим по білому скатертина, на якій виблискували сріблом та порцеляною столові прибори. Четверо ліврейних слуг з рушниками через ліву руку застигли за чотирма кріслами з високими спинками, що стояли довкруж столу на рівній відстані одне від одного.
— Руки мили після вашого цуцика? — пролунав голос королеви, щойно вона переступила поріг їдальні.
— Так, Ваша величносте, — Самус по-дитячому показав долоні.
У присутності слуг говорили мало. Переважно про якісь малозначущі речі, або нахвалювали справді смачні страви. Коли ж перейшли до сусідньої кімнати, куди подали коньяки та арманьяки, королева відпустила офіціантів і попросила Самуса та Ідара щільніше зсунути крісла довкола перламутрового столика, на якому у різьблених скриньках лежали цигарки та сигари. Ауранія припалила від поданої Ідаром запальнички, трохи помовчала, зосереджуючись, а тоді заговорила:
— Я, любі мої, геть втомилася поратися з королівством. Якби було на чию користь законно зректися корони так, щоб не нашкодити при цьому країні, то зараз саме час це зробити. Думаю, що слід бодай спробувати звернутися до Державної ради з офіційною заявою про те, що ти, — вказала мундштуком на Самуса, — є моїм єдинокровним сином, та запропонувати визнати тебе законним наступником престолу...
— Авантюра це, мамо, політична, — не стримався барон. — Найліпший спосіб підштовхнути Імперію до дій. Претензії на трон Ліруда, надто після шлюбу з Ерадою, будуть вдесятеро переконливіші за мої. Точніше, у мене прав на престол не більше, ніж... ну, наприклад, у Ідара. Є інший варіант. Щоправда,.. — барон поглянув на Нода.
— Цей варіант не набагато переконливіший, — пробурчав герцог Азборан, зиркнувши з-під лоба на друга.
— Ви про що? — разом запитали королева й кухарчук, одночасно розсміявшись власній синхронності.
— Яка гармонія, — не втримався від іронії Самус, за що несподівано отримав свіжим обрізком сигари, вправно кинутим королевою точно йому в лоб.
— Яка влучність, Ваша величносте! — Ідар і собі помстився Самусові.
— Яка неповороткість, Ваша гоноровосте, — долучився до помсти Нод.
— Уууу! Напосілися! — вдав, що супиться, Самус. — От візьму й не розповім вам про інший варіант заміни вінценосця ланодського.
— І не треба, і не розповідай, — щиро підтримав його Нод.
— Ноде, та припини ти вже комизитися! — серйозно відповів барон. — Сам бачиш, що немає на те іншої ради. Отже, мамо, дозвольте розповісти Вам про походження Нода Азборана.
Коли Самус завершив оповідь про заповіт старого рибалки Яната та спадок Азборанів, яку королева та її коханець не перервали жодним питанням, у кімнаті запала цілковита тиша. У ній раптом пролунав чемний, але наполегливий стукіт у двері.
Підполковник Буртак вперше потрапив до палати реанімації госпіталю Контррозвідки, призначеної лише для порятунку життя дуумвірів. Сат Сат напівлежав на високих подушках, вкритий до підборіддя синьою ковдрою. У ніздрі його кирпатого маленького носа встромили трубки штучної вентиляцій легенів. Сам апарат стояв поряд з ліжком, наповнюючи палату неприємним високим звуком. Підполковник уже хотів наблизитися до пацієнта, щоб краще його роздивитися, але за спиною пролунав голос Дета Дута:
— А у Межимор'ї, подейкують, є таке медичне обладнання, що дозволяє знайти місце крововиливу у мозок і навіть видалити згустки крові. І медикаменти там просто чудодійні, — дуумвір щільно причинив двері.
— Шкода, що для нас це недосяжно, — лицемірно відповів підполковник. — Тоді б шанси на порятунок були більші.
— Шкода... — і собі підтримав гру Дет Дут. — Не порушуватимемо спокою хворого. Ходімо, — він поправив край ковдри, яка трохи сповзла зі співправителя, та вийшов з палати.
У порожньому коридорі дуумвір, йдучи на крок попереду підполковника, ледь чутно запитав:
— Як довго його можна тримати непритомним?
— Днями змінять лікаря на надійнішого, тоді можна буде сказати напевне. Нинішній говорить, що цей стан може тривати й роками, але може минути й за кілька днів.
— Днів?!
— Так він каже...
— Це категорично неприйнятно!
— Наш лікар зуміє подовжити строк... м-м-м, забуття, — пошепки запевнив підполковник.
— Що чути про Юса та Кинава?