— Що ж, панове, сподіваюся, я відповіла на найбільш нагальні ваші питання. Дякую Вам, Ноде, та панові барону за притулок, однак для подяки ще буде час. Наразі маю до вас пропозицію.
— Яку? — Пилипові здалося, що він, нарешті, може взяти гору у цій розмові.
— Повернутися до нашого неймовірно цікавого спілкування завтра, — професорка із переможним співчуттям поглянула на добропорядного Бобошка. — Надворі глупа ніч, я дуже втомлена, а такі серйозні розмови слід вести на свіжу голову.
— Даруйте, що ми зловживали Вашим терпінням, — підвівся насуплений Самус. — Я покажу Вам гостьові апартаменти. Там є усе, що може знадобитися.
— Дякую. Якщо не заперечуєте, я іще хотіла б побажати доброї ночі моєму супутнику, — Заїра швидко опинилася біля дверей, і Самусові довелося її наздоганяти, притримуючи тонкі поли атласного халату.
— Його спальня поряд із Вашою, — нейтральним тоном повідомив барон.
Вони зникли за дверима. Невдоволений Бобошко провів їх задумливим поглядом.
— Не втече? — Нод по-хазяйськи дістав з бару у кутку пляшку коньяку, три пузаті чарки та лимон.
— Куди? — буркнув детектив. — Колеги-адепти зараз, певне, шукають її по усьому місту. Щойно вона засвітиться десь на вулиці, її схоплять.
— Гадаю, Заїра захочете помститися «колегам» за зраду. За нашої допомоги, — сказав Нод, нарізаючи лимон.
— Цього замало, щоб їй довіряти, — Пилип узяв простягнуту Нодом чарку. — Розкажи-но мені про замах. У подробицях!
— А звідки Вам взагалі відомо, що мене хотіли вбити?
— Маю власні джерела, — ухилився Пилип від прямої відповіді, однак додав: — За моєю інформацією, на тебе нацькували молодшого Сапукара, сина пані Дольси — родички того кухарчука Ідара, друга Її величності...
— Якось Ви без поваги до особистих таємниць августіших осіб. Недолюблюєте Ідара? — Нод зробив ковток.
— Та зовсім ні. І Самус до нього добре ставиться, однак не місце йому при дворі...
— Без нього королева, можливо, вже зреклася б трону, пане Пилипе, — зітхнув Нод.
— Однак його повсякчасна присутність при її особі компрометує монархію, — гнув своє детектив.
— То хто, усе ж, замовив замах на мене? — змінив тему Нод.
— Наразі ще достеменно не знаю, — відповів добропорядний, — але нитку, можливо, вже вхопив. Я довідався, що Сапукар сьогодні з обіду сидів на набережній у одному генделику, на когось очікуючи. Я майже певен, що він отримав інформацію про час, місце та особу жертви зовсім незадовго до моменту скоєння нападу, але від кого саме, невідомо. Ще...
— А ви вже бухаєте? — до кабінету стрімко увійшов барон, шаркаючи гостроносими оксамитовими капцями. — Могли б і на мене зачекати!
— Тут от пан Пилип має інформацію, що мене намагався підрізати молодший Сапукар! — Нод проігнорував докір власника коньяку — натомість наповнив чарку та простягнув йому.
— Такий поворот подій, найперше, загрожує моїй матері та Ідару, — відразу зрозумів небезпеку Самус.
— Про пряму загрозу королеві наразі не йдеться, — стримано зауважив детектив. — Має місце лише неприємний вуличний інцидент за участі непрямого родича її «близького друга» та друга її сина, якого вона нещодавно прийняла при дворі. Чи не так?
— Ти, Пилипе, досі не збагнув, у чому річ? — Самус подивився на добропорядного крізь чарку.
— Сам розумієш, друже, що ми, детективи, не висловлюємо уголос нехай і вірогідні, та все ж припущення. Тим паче, у таких делікатних справах, які стосуються, наприклад, нащадків давніх родів.
Нод із Самусом, мимохіть перезирнувшись, мовчки подивилися на Пилипа незворушними, майже однаковими поглядами. Зрозумівши, що продовжувати цю тему герцог з бароном ще не готові, добропорядний вів далі.
— Загалом дивно, Ноде, що ти врятувався від Сапукара.
— Книжка ось врятувала, — Нод дістав з-під прорізаного ножем светра книжку, лише тепер згадавши, що досі тримав її за паском.
Відразу ж пригадалася стара скриня у хатині Кунстадів, де він уперше взяв до рук таку саму книжку. Примірник, що він тримав у руках тепер, після «поранення» вузьким ножем Сапукара, був схожий на перший, мов дві краплини води. Нод хотів розповісти про це спостереження, однак Пилип вихопив у нього книжку, щоб роздивитися дірку в ній. Детектив аж присвиснув, показуючи Самусові, що лезо пробило роман більше ніж наполовину.
— Клятий Сапукар, — добропорядний, вдаючи заклопотаність, насупив брови. — Поглянь, що він з робив із подарунком твоєї Кетрі!
— Та вона вже давно не моя, — Самус узяв книжку, покрутив у руках, а тоді встромив мізинець у дірку від ножа. — Нод був на... кілька десятків сторінок і палітурку від смерті. От і став подарунок тієї причепи у добрій нагоді.
Нод тим часом дістав зі своєї куртки кинджал у коштовних піхвах, який так цікавив Загру.
— Це, до речі, з колекції графа Вульснера, — простягнув він раритет добропорядному.
— Молодший Сапукар, якого найняли для замаху на тебе, Ноде — вправний вуличний боєць. Він добре володіє ножем, але не є професійним убивцею, — розповідав детектив, обережно знімаючи піхви з кинджала. — Припускаю, що його обрали і пообіцяли дуже добре заплатити саме через те, що він родич Ідара, який, вибачайте, скажімо так, пов'язаний з королевою. У цьому непростому злочині вбачаються аж дві групи мотивів. Перший — кинути тінь на Ідара. Мовляв, ви лишень погляньте, хто ходить у друзях королеви! Родич вуличного зарізяки! Другий мотив — спекатися Загри у керівництві секти. За двома лініями мотивів криються й дві групи спільників. Одні, вочевидь сектанти, вказали час і місце скоєння вбивства, бо знали, де і коли Нод зустрінеться з Загрою. Інші — хтось із політичних кіл, найняли потрібного виконавця. Гадаю, організатори планували після гучного вбивства провести над Сапукаром публічний судовий процес, виставивши замовником Ідара, а Загру — співучасницею вбивства. На цьому у загальних рисах можна було б завершити фабулу злочину. Проте, панове, — відчувалося, що добропорядний входить у раж, аж милуючись своїм виступом, — нам слід уважніше придивитися до особи жертви! Думаю, якби замах вдався, суспільство раптом дізналося б, що то не просто неприємний вуличний інцидент — вбито нікого іншого, як самого герцога Нода Азборана, законного спадкоємця трону Ланоду. Отже, це династичне вбивство, скоєне в інтересах самої королеви, — простягнувши Нодові стилет, Пилип замовк у сподіванні збагнути, яке враження справив своїми словами.
— Вельми цікава гіпотеза, — Нод підвівся з крісла, беручи стилет. — Як то кажуть, із такими ідеями треба переспати. Колись детальніше обговоримо. Ще коньяку? — він поклав книжку і стилет на підвіконня і поглянув у вікно. Тоді щільно затулив гардини та, не чекаючи згоди, долив усі три чарки.
Самус узяв свою, іронічною мовчанкою даючи зрозуміти, що чекає, чим закінчиться діалог його друзів.
— Будемо вважати, що я приймаю і таку відповідь Вашої ясновельможності, — незворушно зауважив детектив, дивлячись лише на Нода. — Однак з огляду на обставини, я маю діяти відповідно до того, як наказує мені професійний і громадянський обов'язок, а він вимагає убезпечити спадкоємця корони від повторення усіляких прикрих несподіванок, як от та, що спіткала його під парковим ліхтарем. Одним словом, панове, я негайно викличу сюди надійних приватних охоронців, які мене жодного разу не підводили. Заразом мої агенти прослідкують, і щоб Загра не утнула чогось зайвого. По-друге, слід негайно повідомити Ідара, що він стане підозрюваним у замовленні замаху на вбивство, щойно поліція почне розслідування, бо ж справжні організатори неодмінно повідомлять про цей інцидент до поліції. По-третє, Самусе, я виконав те твоє доручення...
— Чекай, — перервав барон, — «по-друге» не вийде. Незадовго до того, як прийшли Нод із Загрою, дзвонив Ідар, — Самус вказав на чорний телефон на тумбі біля столу. — Сказав, що мамі раптом спало на думку завіятися до Тасаву, на, скажемо так, нічну риболовлю. Вона, бачте, тепер почувається безпечніше. Повернуться завтра надвечір.