— Якщо перли не належать до заборонених речей, чи мушу я щось пояснювати стосовно них? — знизав плечима Кинав.
— Судячи з того, як добре Ви орієнтуєтесь у ситуації, можна припустити, що Вас ретельно готували до проникнення у Конфедерацію.
— Натякаєте, що є підстави припускати, що мене заслано до Конфедерації як шпигуна-нелегала? Ліпше натякніть, чи мають біженці право на адвоката.
— Я ж кажу, що Вас добре підготували, — зробив «комплімент» холодноокий.
— Життя трохи навчило, пане офіцере.
— Та скільки Ви там прожили? Отже, на питання про те, звідки Ви взяли коштовності, відповідати відмовляєтесь. Так, Кинаве, і занотуємо до протоколу. Про те, звідки у вас ціла пачка ланодських грошей, яких у Республіці навіть бути не може у приватному володінні, я вже й не питаю. Наразі. Тепер назвіть причини Вашої втечі.
— Незгода з політичним режимом, утиски прав і свобод...
— Бла-бла-бла. Ви занадто молоді, щоб говорити такими правильними конструктами. Очевидно, що Вас навчали...
— Скажіть, нарешті, пане офіцере, якщо можна Вас так називати, чи маю я таки право на адвоката?
— Можете називати мене Дойром. Щодо адвоката, то Ви не повірите, але не маєте, бо Вас ні у чому злочинному не підозрюють. Це звичайний законний допит втікача. І я зобов'язаний поставити Вам питання про походження речей, які мають ознаки унікальності, а тому можуть бути, наприклад, викраденими та перебувати у континентальному розшуку. Ваша відмова від пояснень дасть мені законну підставу затримати Вас до з'ясування обставин. Для цього я маю досить повноважень.
— Я так розумію, що направду Ви, Дойре, від самого моменту нашого знайомства у Старомлині були керівником цієї операції.
— Радий, що Ви такий кмітливий. Однак повернімося до того, звідки у Вас перли. Попереджаю, — далі говорив допитувач, — що варіант відповіді «ішов — знайшов» не канає.
— Жаргоном бавитеся, Дойре? Ну, тоді слухайте уважно...
Нод запитав у заклопотаного сервіруванням обіднього столу Планса, де барон. Камердинер відповів, що «їх гоноровість трохи нездужають, але наказали подавати обід за півгодини». Споглядаючи за плавними та вправними рухами Планса, Нод упіймав себе на неприємній думці, що камердинер, якби захотів, міг би отруїти їх із Самусом безліч разів. Утім, шпигун, вочевидь, мав інше завдання. До часу. Подумки дорікнувши собі за параноїдальні настрої, Нод вже розвернувся, щоб іти шукати добропорядного Бобошка, коли раптом Планс сам звернувся до нього:
— Пане Ноде, пан барон сказав мені, що у нас гостює одна дама зі своїм другом, — заговорив камердинер як завжди чемним і чітким тоном.
— Я знаю, — Нод узявся за ручку дверей.
— Чи не через неї маєток охороняють люди пана Бобошка?
— Звідки Вам, Плансе, відомо, що це його люди?
— Пан Пилип сказав, — камердинер заходився протирати склянки. — Ранком, коли я повертався до маєтку, на ганку мене зупинили охоронці. Пан Пилип саме вийшов на ганок, щоб наказати їм пропустити мене.
— Якщо Вам так це цікаво, то запитайте у Самуса! — грубувато відповів Нод.
— Я до того, — далі говорив камердинер трохи зухвалішим, ніж зазвичай дозволяв собі, тоном, — що у місті якось неспокійно. Тому я й подумав, що пан Бобошко вживає превентивних заходів безпеки.
— А що такого відбувається у місті? — нашорошився Нод.
— На вулицях побільшало поліцейських патрулів. До урядового кварталу не пускають перехожих. А ще кажуть, що королева залишила столицю...
— Думаю, з нашим гостями це не пов'язано! — обірвав камердинера Нод і вийшов з їдальні.
У кабінеті Самуса він застав лише заклопотаного Пилипа та високого чоловіка у довгому плащі — командира загону охоронців, як з'ясувалося. Добропорядний дозволив командиру продовжувати доповідь у присутності Нода, і той розповів, що у провулку Сапукарів уже побувала поліція. Вона цікавилася не лише синами пані Дольси, але й тим, чи не бачили там жінки, дуже схожої за описом на Загру. Командир також підтвердив, що у місті посилено заходи безпеки. За його словами, посольство Імперії поширило чутку про таємне прибуття до столиці мало не самого межиморського прем'єра. На це добропорядний пробурчав, що такі візити за жодних обставин не відбуваються без формального запрошення. Крім того, він у будь-якому разі знав би про заходи безпеки, які неодмінно передували б такому візиту, якби він справді мав місце. Тут до кабінету раптом завалився трохи скуйовджений Самус. Детектив поквапився відпустити командира, аби барон своїм виглядом з бодуна не ганьбився перед стороннім.
— Те, що поліція водночас цікавиться як замахом, так і місцем перебування Загри, — сказав добропорядний, коли командир щільно причинив за собою двері, — свідчить про те, що я недооцінив, наскільки глибокі корені пустила секта. Нічого хорошого я від цього не чекаю.
— Як і від чуток про візит прем'єр-міністра Імперії, — додав Нод.
— Проте Загру тепер буде легше схилити до співпраці, — знайшов позитив Самус.
— От лише у чому нам із нею співпрацювати, власне? — знизав плечима детектив.
— Щонайменше, вона досі не повідомила, для чого верховні ратхари усі разом приїхали до столиці Ланоду, — Нод аж здивувався, що добропорядному не спала на думку така очевидна мета.
— Мені подобається твоє державницьке мислення, — похвалив герцога барон, намагаючись потамувати похмілля склянкою води. — Може, ти у своєму гуманізмі зайшов би так далеко, що замовив би Плансу пляшку білого на аперитив до обіду?
— До речі, про Планса... — Бобошко поспішив відволікти увагу Самуса від ідеї випити вина, але тут на порозі кабінету з'явився сам шпигун-камердинер із повідомлення, що обід подано. Тож Самус сам наказав йому подати аперитив та пішов запросити до столу Загру.
Коли всі зійшлися у їдальні, Пилип заявив Плансу, що сам впорається на роздачі страв. Камердинер, наливши баронові білого сухого, мусив піти. Щойно за ним зачинилися двері, Пилип повідомив Загрі, що її одновірці вже задіяли королівську поліцію для того, щоб не дати їй втекти. Жінка й сама, вочевидь, добре розуміла своє становище, тому ще до того, як добропорядний розклав на тарілки оленину з печерицями, погодилася розповісти про інтереси секти у Ланоді.
— Ресурси єдиного континенту, що лишився на Деолі, вичерпуються, — почала вона здалеку, — а кількість людей на планеті, навпаки, зростає, бо кращими стають харчування і медицина. Надто великими темпами зростає поголів'я молоді віком до тридцяти років. — Загра кинула погляд на Нода. — Чим більше у світі молодих чоловіків, тим більшою є вірогідність великої війни.
— Чого б це? — поцікавився Самус.
— Соціальна агресія, пане бароне, — з помітним апломбом відповіла професорка. — Цим терміном наші вчені-суспільствознавці пояснюють типи поведінки молодих людей, які прагнуть інакшого життя, ніж можуть собі забезпечити у своєму суспільному прошарку. Не бажають вони, як їх батьки, усе життя гарувати біля верстата або впадати на фермах біля худоби чи у полі. Їм, бачте-но, соціальну перспективу подай. А де ту перспективу узяти, коли панівним прошаркам самим розкошів не вистачає? Той, хто поміж бідноти розумніший, здобуває освіту, аби якось вибитися у люди, проте більшість збиваються у банди. І добре, коли ті банди є просто кримінальними — тоді їх легко можна пересадити чи знищити. А що робити, коли маємо справу із бандам ідейними? Лідери таких угруповань свою жагу влади і грошей маскують прагненнями до соціальної перебудови суспільства. Вчені з Імператорської Академії наук створили математичну модель, яка показує пряму залежність наближення часу суспільного зламу від зростання кількості парубків у суспільстві.
— А війна — це неминучий наступний етап за суспільним зламом? — подав свій здогад Нод.
— Ну, так! — підтримав його добропорядний. — Імперія — найрозвинутіша у військово-інженерному і промисловому плані країна. Там найбільше зростання кількості неприкаяної молоді, отже, їй першій загрожує той злам та встановлення диктатури колишніх мешканців бідняцьких кварталів та сіл. Диктатура, не маючи ресурсів задовольнити справедливістю усіх, нападе на сусідів... Утім, гадаю, мадам, що вашу секту створено, так би мовити, навипередки — щоб заздалегідь перехоплювати потенційних революціонерів, забиваючи їм баки екзотичним вченням про Ратха.