— Віддаю належне Вашій кмітливості, — вперше посміхнулася сектантка. Однак це лише одна з причин, чому серед представників вищої влади Імперії знайшлися ті, хто згодився прикрити нас від поліції та інших неприємностей.
— Секта виявилася потужним політичним інструментом! — Нод знову випередив Загру своєю здогадкою. — Цей інструмент можна застосовувати як у самій Імперії, так і в інших країнах. От ви й прибули до Ланоду!
— Так усе ж із якою метою? — подав голос досі ще не зібраний Самус.
— Припускаю, що як один із загонів підтримки зазіхань принца Ліруда на трон Ланоду, — відповів Пилип замість Загри. — Адже у Королівстві вже теж чимало безперспективної молоді. От вам і нові сектанти — ціла армія. З цього плацдарму можна перебирати контроль над ресурсами Гирлону та Конфедерації, тоді — Республіки, а Султанат впаде сам...
— А ще, пані Загра, Ви якось, ще у Імперії, — і собі припустив Нод, — почули, що генератор сакральності Ланодського престолу — то не така вже й легенда. Це явище Ви як справжній вчений теж відразу сприйняли за вельми значний ресурс. У Ваших очах генератор певною мірою заступив ту первинну мету, яку Вам ставила спецслужба Імперії в інтересах Ліруда. Однак двоє Ваших колег-верховних адептів невчасно здогадалися, що Ви становите загрозу для них, тому вирішили використати моє вбивство у багатоцільовій грі. У цьому в них знайшлися помічники серед ланодських політиків.
— Ваша версія, пане Ноде, виглядає досить стрункою і у загальних рисах відповідає дійсності, — академічно погодилася Загра. — Однак Вам відомо, що у дослідженні генератора я не вельми просунулася. Припускаю, що на його роботу якось впливає одна субстанція. Колись давно у своїй науковій статті я дала їй назву «сірина». Дослідивши історичні джерела, я віднайшла певні згадки про цю субстанцію. Її прояви, я майже певна, пов'язані з періодичними відвідинами Деоли отим циклічним небесним тілом, яке нещодавно прилітало знову. Гадаю, що енергетика престолу (чи генератор поля сакральності, коли завгодно) може мати стосунок до відвідин того метеориту. Сірина — це щось фундаментальне у всій світобудові, — з помітним натхненням промовляла професорка. — На жаль, наша Академія наук відмовилася фінансувати мої дослідження, а от ратхари ними вельми зацікавилися...
Загра не встигла завершити, бо у двері постукали. У їдальні з'явився Планс і попросив Самуса до телефону, бо дзвонили з палацу. Повернувшись за кілька хвилин, заклопотаний барон повідомив, що королева з Ідаром уже прибули з Тасаву, перебувають у доброму гуморі, але на цьому телефонна розмова увірвалася. Не працює і друга лінія зв'язку. Тут увійшов командир охоронців і викликав Пилипа на розмову за двері. Детектив повернувся вже одягнений. Нічого не пояснюючи присутнім, він наказав Нодові й Самусу негайно вдягатися та йти за ним, а Загрі — зачинитися у апартаментах разом із охоронцем та чекати.
У передпокої їх перестрів Планс, який докладав помітних зусиль, аби вдавати спокій. Самус дав камердинерові категоричне розпорядження не залишати маєток і чекати на його вказівки. На питання камердинера, у який спосіб ті вказівки надійдуть, якщо не працюють обидві телефонні лінії — ні міська, ні пряма з королівським палацом, барон відповів, що у крайньому разі надішле нарочного, а наразі Пилип вже послав за телефоністом. Залишивши розгубленого шпигуна, вони втрьох вийшли на ганок. На місто саме почали спускатися вологі свіжі сутінки.
— Ви обидва поводилися майже невимушено, як на такі обставини, — похвалив Пилип Нода і Самуса за розмову із Плансом. — Сподіваюся, він не запідозрить, що його викрито.
— Поясніть краще, що сталося та куди ми прямуємо? — трохи роздратовано перервав його Нод.
— Йдемо до мене на Еспланадну, — детектив безцеремонно насунув Нодові на очі кепку, взяту із Самусового гардеробу. — Йдемо хутко та крадькома.
— Може, поїдемо на «Фурії»? — ще не скінчивши запитання, Самус збагнув, що на те відповість Пилип, і той не забарився:
— Це те саме, що приїхати на Еспланадну церемоніальною королівською каретою та ще й з ескортом кирасирів. Підемо пішки. Мені повідомили, що по усьому місту ті, хто має власну охорону — від аристократів і купців до кримінальних авторитетів, оголосили мобілізацію своїх загонів. Разом з відключенням телефонної мережі...
— Є відчуття грандіозної заварухи, — зрозумів детектива Нод.
— А в тебе, Пилипе, що нам робити? — Самус роззирнувся у сутінковому парку.
— В мене є можливість чути з дому все, що відбувається у кризовому штабі поліції, — повагавшись, Пилип таки виказав свою велику таємницю. — Коли довідаємося, чим зараз зайняте поліцейське начальство, зможемо точніше вирішити, як діяти. Я, щиро кажучи, вважаю, що у ймовірному загальному гемблі може бути знову здійснена спроба замаху на Нода, а найперше, де його шукатимуть, то це у твоєму маєтку. Хутчіш, панове, хутчіш!
Троє чоловіків вийшли непримітною хвірткою на вулицю. Майже тієї ж хвилини до головного входу будинку під'їхали три автомобілі, з яких вийшли восьмеро кремезних мовчазних людей...
Тасавське передмістя цієї пори було, як зазвичай, порожнє — жодних перехожих чи машин. Нод не відразу зрозумів, що саме невловимо змінилося у міській атмосфері, але добропорядний Пилип Бобошко виглядав ще більш занепокоєним. Він зупинився, роззирнувся на усі боки, а тоді, мовчки махнувши рукою супутникам, швидко повів їх провулками. До Еспланадної лишалося ще хвилин із десять. У цій частині міста вже горіли ліхтарі, проте не було видно ані людей, ані машин.
— Що скажете про це? — Пилип знову зупинився.
— Облиш свої загадки, — розсердився Самус. — Про що?
— Хіба ти не помітив? — Пилип зробив округлий жест правицею, ніби закликаючи барона осягнути Всесвіт. — У місті зовсім тихо.
— Справді, — Нод теж зауважив дивну зміну. — Ні музики, ні голосів. Та й людей нам геть не трапилося. А ще ж не пізно, мають працювати ресторани і паби, та й таксисти, однак їх теж не видно.
— А я думаю: що воно не так? — зрозумів, нарешті, й Самус.
— А таке тут раніше траплялося? — запитав Нод у Пилипа.
— Не пригадую, — заклопотано відповів детектив. — Ходімо хутчіш.
Вони поквапилися до оселі добропорядного, однак не встигли пройти й сотні метрів, як позаду за рогом почувся звук машини. Пилип наказав Самусові з Нодом сховатися у темному підворітті, а сам перебіг на протилежний бік вулиці та неквапом рушив до свого дому. Щойно машина виїхала з-за рогу, на ній увімкнулися поліцейські сирени. Детектив зупинився, очікуючи, коли автівка порівняється з ним.
— Ані руш! Руки вгору! — пролунала груба команда, проте наступної миті тим самим голосом вже говорили цілком чемно: — Даруйте, пане Бобошко, не впізнав одразу. Ви хіба не знаєте про комендантську годину?
— Вперше від тебе чую, Сотерсе, — спокійно озвався детектив. — Що трапилося?
— Отакої! Щоб Ви, та й не знали! — з машини виліз низенький товстий поліцейський у велетенському кашкеті з погонами сержанта на плечах. — Вже майже година, як цивільному населенню столиці наказано не полишати домівок. Більшого не можу сказати.
— Сотерсе! — Пилип ближче підступив до нього — Хіба ти забув, як я тобі?..
— Та не забув. Я Вам до скону вдячний за те, що врятували мене тоді, але ж...
— Так отож. Сам розумієш — я маю знати. А твою невелику таємницю я надійно бережу, — додав добропорядний.
— Гаразд, пане Пилипе. Давайте відійдемо, — сержант мало не за рукав відтяг добропорядного далі від машини, де за кермом лишався його напарник. — Нам напівофіційно повідомили, що стався замах на королеву. Вона у важкому стані і тимчасово не може виконувати обов'язків суверена. На час, доки не впіймають заколотників, запроваджено комендантську годину, владу міського голови призупинено, а замість уряду діє якийсь Державний Комітет Надзвичайного Стану — ДКНС.
— А міністри де? — буденно запитав добропорядний.
— Сказали, що серед них можуть бути заколотники, тому усіх міністрів тимчасово усунуто, крім нашого, — опустивши очі, повідомив служака.