Якось, коли Тана була на останньому курсі свого пансіону, гастролювала у Аріоді мандрівна циркова трупа з Султанату. У цирку донька й познайомилася з файним парубком на ім'я Брийом. Закохалися вони. Тана нам з дружиною довго нічого не казала. Милувалися вони собі, насолоджуючись щасливими днями, однак настав час ставати до шлюбу. Отут і з'ясувалося, що той Брийом не просто Брийом, а граф Брийом Азборан — молодший син герцога Азборана, найближчого родича Ланодської королівської династії Вепрів. Так високо у своїх подумах про добру партію для Тани я не залітав, аж лячно стало від такого. Однак діти на осуд великого світу не зважали і побралися потай від усіх. Наслідків у цього шлюбу було аж два! Перший — твоє народження, мій любий онучку. Другий — гордовита зневага родини Азборанів, а відтак і всієї ланодської аристократії, бо хоча Тана була майже своя поміж аристократичної ланодської молоді, коли вона „поцупила“ у великосвітських наречених такого завидного парубка, цього ні їй, ні йому не пробачили.
Молодим до того було байдуже. Вони оселилися на узбережжі, неподалік Тасава, у невеликому маєтку, який відписала Брийомові його покійна бабуся — мати герцога. Маєток був її особистою власністю і не належав до велетенського майорату Азборанів. Бабця дуже любила молодшого онука, тому хотіла, щоб і в нього збереглася добра пам'ять про неї. Спадок став у великій нагоді. Прибутків від цього господарства вистачило на те, щоб опорядити його відповідно до потреб молодої родини та збудувати астрономічну вежу — молодий граф захоплювався вивченням зірок. Ночі він ділив між зоряним небом і дружиною, а дні присвячував тобі. Ти так само рано став цікавитися зіркам та іншими науками. Твоє ім'я було додатковим каменем спотикання, бо Нодами у роду Азборанів називали лише старших синів від старших синів. Тому старшого брата Брийома — маркіза і спадкоємця герцогського титулу, теж звали Нодом, і він так само мав би назвати свого сина, але не народив його. Натомість Брийом, порушивши старовинну традицію, викликав ще більший батьків гнів.
У щасті та безтурботності твоя родина прожила дев'ять років (знаю, що ти пам'ятаєш ті роки). Та прийшла біда. І то — через політику. Тодішній король Горагн III раптом збожеволів. Позаяк у божевільного монарха не було ані дітей, ані братів чи сестер, у країні виникла династична криза. За законом у разі недієздатності короля Королівством мав правити найближчий родич, себто герцог Нод Азборан, а після смерті короля до герцога мала б перейти і сама корона. Однак Королівством стрімко поширилися чутки, що божевілля та бездітність короля спричинені отрутою, яку дав йому саме герцог Азборан, аби заволодіти короною. Чутки поширювала королева Сафітія — дружина Горанга, яка походила з імператорської родини Межимор'я. Її підтримували чимало впливових людей королівства — надто вже нетерпимим був старий герцог до корупції та невігластва високих чинуш.
На Азборанів почалося справжнє полювання. Однієї грозової ночі твого батька Брийома раптом розбудили (гадаю, що ти і цього не забув — як таке забути? Однак ми з Таною ніколи не переповідали тобі цих обставин — вважали, що так буде безпечніше). Виявилося, що до маєтку примчала карета герцогині, Брийомової матері — другої твоєї бабусі. Її самої у кареті не було — лише візник та вірна камеристка, з дитинства знана молодим графом. Вона повідомила, що у столичний палац його батьків увірвався натовп п'яних солдатів, нацькованих королевою Сафітією. Солдати знищили усю родину Азборанів, а палац підпалили. За кілька днів, а може годин вбивці дістануться цього маєтку, щоб убити двох останніх законних претендентів на престол — графа Брийома і тебе, розчистивши тим Сафітії шлях до узурпації влади.
Із собою камеристка привезла у різьбленій з перламутру скриньці заповіт старого герцога, який він встиг скласти у забарикадованому крилі палацу, найкоштовніші з родинних реліквій, герцогську печатку, список таємних рахунків у Банку Гирлона та паролів до них, номери індивідуальних сейфів та ключі і коди до їх замків у тому ж Банку. Знайшлося там трохи місця і для інших цінностей, зібраних нашвидкуруч.
У заповіті герцог визнавав Брийома і тебе єдиними законними нащадками роду Азборанів, вибачався за те, що не прийняв свою невістку графиню Тану та благав якомога швидше залишити Королівство, де незабаром неподільно пануватиме підступна та безжальна королева.
Брийом миттєво збагнув усю небезпеку, що раптово спіткала його родину. Не гаючи ані хвилини, він відправив Тану і тебе на мою ферму, де я жив одинаком-удівцем — не хотів заважати вашій родині своєю присутністю. Скриньку з усім її вмістом Брийом довірив Тані, а сам вийшов у нічне бурхливе море на маленькому човні, щоб у переслідувачів склалося враження, що вся родина втекла морем. Мені з Таною та з тобою Брийом наказав якомога швидше виїхати з Ланоду до Республіки, обіцяючи знайти нас там згодом. Вже наступної ночі ми залишили Ланод на моєму старому, добре, що моторному баркасі. Пізніше у газетах написали, що тіло Брийома знайшли на березі за десять миль від маєтку. На цьому пошуки нащадків Азборана припинили, оголосивши, що їх рід урвався.
Ми ж дісталися селища Кунстад. За тридцять років там вже не лишилось ніяких активістів — поспивалися і повиздихали або виїхали на підвищення по службі. Вже у Кунстаді ми дізналися про загибель Брийома. З горя Тана важко захворіла, та, на щастя, місцева фельдшерка виходила її. Потрапити до Гирлона, де Азборани сховали значну частину своїх статків, було нам вже годі й думати — війна, яку саме тоді розпочали дуумвіри, остаточно затулила Республіку від решти світу. Перламутрову скриньку ми надійно заховали. На батьківщині я знову став ходити у море. Мусив казати усім, що повернувся з дочкою та онуком до Республіки, бо переконався, що тут життя трудящої людини є набагато кращим, ніж на „клятому Заході“. Тану після одужання навіть узяли вчителювати до місцевої школи. Завдяки їй ти отримав добру освіту.
Тепер, сподіваюся, ти розумієш, чому ми з твоєю мамою найсуворішим чином забороняли тобі розповідати будь-кому про покійного батька, про усі обставини нашого життя у Ланоді та втечі звідти. Нині, гадаю, немає жодної змоги дістатися до скарбів Азборанів у Банку Гирлона. Про корону й мови бути не може — тебе просто вб'ють, щойно у Аріоді довідаються, що законний спадкоємець трону живий. Якщо ж про твій спадок дізнається влада Республіки, дуумвіри не зупиняться ні перед чим, щоб ним заволодіти, а це загроза вже і для твоєї майбутньої родини. З цих міркувань ми й не показували тобі ту перламутрову скриньку. Де її заховано, знаємо лише Тана і я. Зрештою, якщо ти читаєш цього листа, то тепер знаєш і ти.
Нині, Ноде, я відчуваю, що не доживу до зими, тому пишу цей лист, сидячи на нашій улюбленій веранді. Дивлюся на синє-синє осіннє море і сумую за Ланодом, за своєю дружиною і Брийомом. Ще мені прикро, що я так і не написав книжку про своє життя. От розумним чоловіком був той Більбо Торбінс — він бодай почав писати Велику Книгу Ширу. А я, зрештою, спромігся лише на цей лист.
Одначе! Я прожив своє життя не просто рибалкою. Був я і політичним втікачем, і підприємцем, і винахідником фасування закуски до пива, і знову рибалкою, та в підсумку я дід справжнісінького герцога — спадкоємця корони Ланоду, хоча й живу у старій, бідній хатині над морем. Хтозна, може, і моя кров старого авантюриста колись тектиме у жилах королів. Усе. Не буду довго прощатися. Бувай. І будь гідним своїх родів — герцогів за батьком і рибалок за мамою.
Твій дід Янат Кунстад“.
На цьому, Ноде, — писав далі генерал до онука, — лист закінчувався. Подальші події я знаю з батькової біографії. Він вирішив вступити до столичного університету на астрономічний факультет — у людини з вищою освітою було більше шансів потрапити за кордон. Проте не так сталося, як гадалося. Коли він уже був на останньому курсі, дуумвіри видали указ, яким заборонили освіченим фахівцям залишати країну, бо назад майже ніхто з них не повертався. Він одружився. Народився я.