Попереду було безліч справ, які поволі перетворювалися на регулярні обов'язки. Сьогодні королева призначила діловий обід з новим главою уряду. Після придушення заколоту вона розпустила кабінет міністрів. Обов'язки канцлера, тобто прем'єр-міністра за згодою парламенту поклали на пристарілого, але дуже шанованого суспільством академіка, вченого-фізика Гааза Арондара. Цей вибір королеви значною мірою потамував суперництво придворних груп за цю посаду, водночас здобувши їй підтримку громадської думки. Більшість міністрів виявилися непричетними до заколоту, і їх наново призначили на попередні посади. Проте двох віце-канцлерів — міністрів закордонних і внутрішніх справ, а також міністра оборони та міністра шляхів сполучення викрили у співучасті у заколоті та заарештували. Пройшли арешти і в Генеральному штабі, Казначействі та мерії Аріода, хоча сам мер також виявився непричетним до змови. На щастя, заколотникам не вдалося залучити до своїх лав жодного високопоставленого співробітника таємної поліції. Принаймні, такою була офіційна версія.
За обідом Ауранія мала намір обговорити з прем'єром поточні справи, а головне — кандидатури на вакантні посади міністрів. Участь у цій розмові Нода як майбутнього суверена була обов'язковою, а Самусові мама наказала не полишати друга на самоті з новими проблемами. Ідар, як зазвичай, прагнув повсякчас бути біля королеви.
Обід накрили не у затишній Горіховій їдальні, де останніми місяцями полюбляла трапезувати Ауранія, а у парадній Кришталевій залі, головною окрасою якої були найрізноманітніші кришталеві вази — від півтораметрових на підлозі до мініатюрних, які прикрашали численні серванти та буфети. З новим головою уряду Нод та Самус несподівано зіштовхнулись у вестибюлі обідньої зали. Літній вчений, побоюючись запізнитися, заявився раніше, розхвилювавши тим королівських камергерів, які не знали, чим зайняти канцлера до виходу королеви. Самус з притаманною йому невимушеністю першим привітався з особисто не знайомим йому до цього моменту академіком:
— Доброго Вам дня, високоповажний пане канцлере, — він обома руками схопив руку трохи розгубленого вченого та потис її. — Дозвольте назвати себе: барон Самус Дорг. Титул у мене з Гирлону.
— Маю за честь познайомитися з Вами, — відповів академік, обережно витягаючи свою руку з гренадерських долонь несподіваного співрозмовника.
— Дозвольте рекомендувати Його ясновельможність герцога Нода Азборана, — не вгавав Самус, вказавши на Нода.
— Даруйте моєму другові трохи надмірний ентузіазм, — Нод легким нахилом голови привітав канцлера, водночас потиснувши йому руку. — Ми останніми днями багато працювали, тож пан барон трохи перевтомився. Ми з ним направду дуже вдячні Вам за згоду взяти на себе обов'язки голови уряду.
Самус непомітно для академіка показав Нодові кулак, за що у відповідь отримав нишком продемонстрований піднятий середній палець.
— Дякую на доброму слові, Ваша ясновельможносте, — ледь схилив голову канцлер. — Я погодився лише тимчасово, поки не мине криза правління. Сподіваюся, це трапиться невдовзі після Вашого сходження на престол.
— До речі, про престол, — втрутився Самус, по-панібратськи поправляючи лацкани на фраку канцлера — вчений був незвичний до цього одягу. — Пане Арондар, що Ви думаєте про фізичну природу поля сакральності, яке він концентрує?
— Досі, пане бароне, — канцлер і собі обсмикнув фрак, — я вважав, що це лише легенда. Однак коли триста вісімдесят дві людини розповіли, що відчували той незрозумілий ефект, можливо, я й перегляну своє ставлення до цього феномену.
— Можливо?.. — здивувався Самус.
— Перше, ніж робити висновки про надприродність цього явища, я б дослідив можливості пояснити його суто науковим чином. Наприклад, масовим психозом...
Тут двері до внутрішніх королівських покоїв відчинилися, з них вийшов маршалок із жезлом у правій руці й виголосив:
— Її величність королева!
Ауранія у світло-сірій атласній, ледь декольтованій сукні, з діадемою, яка прикрашала складну зачіску, повільною ходою увійшла до вестибюлю. За нею ступали дві статс-дами, новий начальник королівської охорони у гвардійському мундирі і кілька придворних чинів невідомого призначення. Ідар тримався позаду. Виконуючи вимогу протоколу, Нод першим схилився до граційно поданої королевою руки для поцілунку, тоді — канцлер, за ним Самус.
Обідали за зачиненими дверима лише уп'ятьох — королева, Нод, канцлер, Самус та Ідар. Шостий учасник — покійний король Горанг III Пришелепуватий був присутній без відома прем'єра. Після того, як Нод переналаштував поле сакральності, колишній суверен отримав змогу з'являтися на території Аріоду і у снах, і наяву. Звісно, Королева та усі втаємничені в існування привида вирішили не бентежити наукову свідомість академіка цим феноменом.
Несподівано для Нода, суперечка за столом виникла майже відразу, ще за аперитивом. На спробу Ауранії почати невимушену розмову з погоди та видів на цьогорічний урожай, канцлер чемно, але твердо відповів, що прагне використати щасливу нагоду спілкування з Її величністю для погодження невідкладних кроків щодо стабілізації зовнішнього становища Ланоду. Найбільшу загрозу він вбачав з боку Імперії, тому наполягав на тому, щоб армія і флот залишалися у повній і демонстративній бойовій готовності, до якої їх за наказом королеви привели ще тієї ночі, коли вона разом з близькими повернулася у рухомій «зоні нормальної дії фізики» з тронної зали до внутрішніх покоїв. З цією пропозицією королева погодилася. А от ідея канцлера призначити міністром оборони академіка-ентомолога, який, бачте, добре знається на способах захисту мурашників одного виду від нападів мурах іншого, ніяк не могла знайти монаршого розуміння. Горанг із невидимості навіть двічі перепитав у Нода, чи правильно він розуміє те, що відбувається. Однак канцлер раптом виявив неочікувану впертість, продовжуючи наполягати на кандидатурі мурашиного академіка.
Зрештою, атмосферу за столом, що вже добре напружилася, розрядив Самус. Він запропонував призначити міністром оборони віконта Аркалана Бейзана, капітан-лейтенанта морської прикордонної служби. Зрозуміло, це образить старих кар'єристів у штабах, але з іншого боку — і без того високий авторитет Аркалана серед офіцерської молоді ще більше зріс після миттєво спланованої та організованої ним операції «Нічна полундра». Завдяки їй більшість офіцерів, що перебували тоді у столиці, дізналися про плани змовників та швидко згуртувалися задля системного опору заколоту. Віконт вдався до перевіреного з курсантських часів способу сповіщення — портативних саморобних рацій та радіоприймачів, за допомогою яких курсанти різних військових навчальних закладів столиці та передмість обмінювалися інформацією про маршрути комендантських патрулів, наявність улюбленого пива у тих чи інших пабах, а також вільних місць деінде — від театрів до борделів. Ці пристрої зв'язку використовувалися й молодими офіцерами, які прибували в Аріод у відпустки. Завдяки віконту до ранку не лише військові, а й цивільне населення столиці дізналися про невдалу спробу заколоту, і ще до півдня площа перед королівським палацом була вщерть заповнена народом. Поліція (не без допомоги добропорядного детектива) вирішила, що їй краще не перешкоджати законному вияву вірнопідданських почуттів до монархині. А поява королеви на балконі палацу, що виходив на площу, розвіяла останні сумніви у тому, що змову придушено, навіть у найобережніших дворушників.
Канцлер, зрештою, погодився на пропозицію Самуса, але тут-таки «помстився» — виявилося, він має ідею призначити міністром закордонних справ присутнього тут барона Самуса Дорга. Гирлонський титул тому на заваді не буде — закон не боронить. До того ж, пан барон має добрі зв'язки у різних колах на континенті. Його особа широко відома, тож ніхто не питатиме, хто це і чому раптом призначений на таку відповідальну посаду. Усім зрозуміло, що коли вже Її величність оголосила про намір зректися престолу, з її боку є цілком природним кроком зміцнити уряд найближчими людьми. Горанг аж сміхом зайшовся від такого повороту подій. Самус і оком моргнути не встиг, а королева вже дала згоду. Нод подумки пробурмотів до Горанга, що до початку омріяної Самусом експедиції у пошуках крега є щонайменше півроку, а до того часу сформують новий кабінет, і барон знову буде вільною птахою! А от він, ще не відгулявши належне молодим рокам, муситиме носити ту «зубату беретку» все життя.