Нод сів на оксамитове сидіння, що вкривало залізо трону. До престолу підійшов принц Фелім у супроводі посла Султанату. Юнак, збиваючись, привітав Нода — офіційно, так, як його навчили. Проте насамкінець раптом спробував непомітно, на його думку, підморгнути суверену, озирнувшись на Самуса, що стояв поряд із канцлером ліворуч трону. Це викликало посмішку Ауранії — єдиної з присутніх, хто сидів у присутності суверена. Її крісло встановили на одну сходинку нижче трону. Посол поспішив відвести принца на визначене для його делегації місце. За ними вітання проголосили посли Гирлону та Конфедерації. На тому і ця церемонія, нарешті, закінчилася.
Урочистий державний банкет проминув під музику струнного оркестру. Обстановка за величезним столом була трохи офіційно-прохолодною, хоча насамкінець таки потеплішала — вина, а тоді коньяки посприяли цьому. Ось тут Ауранія вирішила виголосити тост:
— Ваша Королівська Величносте, — почала вона, звернувшись до Нода. — Як Ваша піддана, я щиро вдячна за те, що Ви, врятувавши Королівство від заколоту, взяли на себе обов'язок правити нашою чудовою країною. Я дуже сподіваюся, що у Вас це вийде ліпше ніж у мене, та водночас співчуваю тій халепі, у яку Вас кинув обов'язок походження. Ваше Величносте! У цій країні змішано стільки конфліктів, дивних традицій, забобонів, а також інших явищ, які повсякчас урізноманітнюють життя її монарха, що я дуже рада спекатися проблем, пов'язаних із правлінням нею...
Деякі присутні з подивом перезиралися, а ті, хто знав про вплив коньяку на політ думок королеви, опускали очі долу. Ідар спробував непомітно наблизитися до коханої, але вчасно зрозумів, що тим лише погіршить її становище. Нод збагнув, що час рятувати ситуацію. Він підвівся. Усі за столом так само встали. Король зробив напівуклін у бік королеви на пенсії та підніс свій келих.
— За здоров'я і многая літа Її величності королеви! — голосно сказав він. — За здоров'я усіх присутніх!
Згадані «усі присутні» як один піднесли келихи, вітаючи короля Нода III. На тому вечеря закінчилася. Розпорядники запросили її учасників на балкони, щоб за кілька хвилин помилуватися грандіозним феєрверком. Принц Фелім, вислизнувши з-під опіки посла, опинився поряд з королем.
— Так-так, Ваша високосте, — пригадав Нод їх коротку розмову перед виїздом зі штабу до храму. — Сподіваюся, пан барон не відмовить у нашому спільному проханні. Тим паче, що він тепер головний дипломат Королівства. Де він, до речі? — Нод виразно відчував, що придворні завмерли, дослухаючись їх розмови, а хтось вже кинувся розшукувати Самуса.
Проте замість віце-канцлера у закордонних справах знайшовся віце-канцлер у справах внутрішніх — добропорядний Пилип Бобошко. Він мав конфіденційне повідомлення для Нода, однак наразі не було жодної можливості переговорити сам-на-сам. Тим часом посол Султанату таки знайшов принца та заходився переконувати його йти вже дивитися на феєрверк. На це принц логічно відповів, що без короля не почнуть, тому він воліє залишатися у компанії свого нового друга — Його величності. Послові залишалося лише поглядом вибачитися перед королем.
До Нода потроху приходило розуміння, що при дворі усе, переважно, залежить від його особи. Інколи це було приємно, однак вже трохи дошкуляло. Нарешті, прийшов Самус. Нод без тіні зловтіхи «усемилостиво» повідомив барону, що Його високість принц Фелім має бажання навчитися кермувати «Фурією».
— Тому ми доручаємо Вам, пане віце-канцлере, заопікуватися Його високістю, почавши уроки завтра зранку.
— Як буде завгодно Вашій величності! — вишкірився Самус у подобі люб'язної посмішки.
— Дякую Вам за згоду. Ходімо дивитися феєрверк! — Нод, ховаючи посмішку, рушив до балкону. Усі за ним. Коли виходили, Пилипові таки вдалося прошепотіти кілька слів на вухо суверену.
Коли після салюту Нод, Самус та Ідар усамітнилися у Горіховій їдальні, у них ще дзвеніло у вухах від залпів салютних установок та вітальних криків громадян. Лише тепер мешканці Аріоду, та й усього Королівства усвідомили, що країна щойно уникла страшної біди — окупації та поглинання Імперією. Людей охопила ейфорія — містом розгулювали компанії молоді, яка вигукувала роялістські гасла та співала народних пісень. Доросліші громадяни святкували у ресторанах або просто у дворах своїх будинків.
До компанії молодих чоловіків у Горіховій їдальні не приєдналася Ауранія — її вдалося переконати піти відпочивати після такого насиченого дня. Позбувшись тягарів та клопотів правління, королева швидко позбулася також нервовості, тому легко дала себе умовити лягти у ліжко. Не без додаткової чарочки, зрозуміло. Горанг з невидимості повідомив, що привиди теж мають право на відпочинок, і також зник десь у потойбічних закапелках палацу.
Король із друзями чекали на добропорядного міністра внутрішніх справ та на чоловіка, якого він обіцяв привести з собою. Самус палив запашну сигару, Ідар дозволив собі келих червоного сухого. Нод, повагавшись, теж зробив кілька ковтків.
Нарешті, на порозі виник ад'ютант з повідомленням про прихід добропорядного. Нод рвучко підхопився і у два кроки опинився біля дверей. За спиною Пилипа він побачив Юса, який тупцював у кабінеті, що межував з їдальнею. На подив гвардійця, король міцно обійняв старого, ледь стримуючи сльози. Самус та Ідар, які вже знали, на кого так чекає щойно коронований суверен, тактовно відвели очі. Ординарець теж дуже хвилювався. Нод відпустив ад'ютанта. Пилип зачинив за ним двері.
Роззнайомилися швидко. Ідар запропонував Юсові вина, але ординарець, трохи прийшовши до тями, попросив горілки. Віднайшовся лише коньяк. Нод заходився розпитувати про те, що сталося з Юсом від часу, коли вони востаннє бачилися біля входу на кладовище у Тіапулаті, намагаючись дізнатись про все і одразу. Дуже зрадів, коли почув, що Буртак натякав ординарцеві на ймовірність успішної втечі Кинава до Конфедерації. Одразу ж попросив Самуса завтра ж зробити неофіційний запит про ймовірного втікача з Республіки. Барон обіцяв взяти до виконання цю вказівку, а тоді долив старому трохи коньяку та попросив його переповідати події так, як вони відбувалися, одна за одною, а Його величність — не збивати Юса з думки своїми емоційними, але непослідовними запитаннями. Перехиливши чарку одним махом, ординарець повів далі.
— Було так, — говорив він. — Той підполковник Буртак сказав мені, що якщо я правильно поводитимуся, він визволить мене з в'язниці та переправить до Ланоду. Я мав сказати Дету Дуту, що ти, Ноде, перед втечею обіцяв надіслати до мене зв'язкового. Буртак вигадав легенду, що нібито твою втечу було підготовано розвідкою Ланоду...
— Цілком логічно, — втрутився Пилип. — Я й сам не одразу повірив, що Вашій величності вдалося це зробити без допомоги фахівців, — віце-канцлер вклонився королю. — То яким був зміст легенди для дуумвіра? — звернувся він до Юса.
— Із зв'язковим ланодської розвідки я нібито мав зустрітися у Кунстаді, — відповів ординарець. — Підполковник переконав Дета Дута відпустити мене під його контролем до селища. Та до Кунстада ми не доїхали. Буртак відправив трьох спецагентів, які нас супроводжували, на узбережжя, доручивши заарештувати та допитати місцевого старосту разом з його племінником. Підполковник сказав агентам, що ті двоє — шпигуни Ланоду. Саме вони організували втечу Нода, тому їх слід нейтралізувати, допоки прибуде сам резидент королівської розвідки, аби староста з племінником не попередили його про те, що мене використовують як приманку. Ми ж з Буртаком на півдорозі до Кунстада звернули на захід у напрямку кордону з Ланодом. Виявилося, що там у глухій місцині є підземний хід, що веде до Королівства під прикордонними загорожами. Його колись давно збудували контрабандисти. Пізніше контррозвідка законсервувала ту лазівку, маючи намір засилати через неї особливо важливих агентів, але, за словами Буртака, її так ніколи й не використали, бо не були певні, що ланодці не стежать за нею. Далі все було просто. Ми дісталися входу до тунелю, замаскованого у гаєчку, та пройшли ним кілька кілометрів. Опинившись у Ланоді, дісталися найближчого поліцейського відділку. Там Буртак назвав себе. Нас одразу передали до спецслужби вашої країни.