Перед тим, як збудували табір Льва Троцького, це було сільськогосподарське місто, і коли рекрутів не пускали в звільнення, воно жило своїм споконвічним життям. Решту часу амбари й комори стояли зачинені, а натомість відкривалися шинки і бойовища. Одні й ті самі приміщення використовувалися для зовсім інших потреб. Як тільки перший відпускник прибував на станцію, ясла оберталися на ліжка, продавці ставали сутенерами, касири і далі виконували свої обов’язки — проте ціни злітали вгору, — а конторки заставлялися пляшками і правили за стопки барів. В одну із таких установ, моргшинок, і завітав Білл зі своїми друзями.
— Що будете пити, хлопці? — запитав завжди усміхнений власник бару “Останній спочинок”.
— Подвійну порцію “Бальзамічної рідини”, — замовив Брудота Браун.
— Без жартів, — попередив господар, усмішка на мить зникла з його обличчя, коли він узяв пляшку, на якій яскраву етикетку “Справжнє віскі” було наклеєно на витравлений напис “Бальзамічна рідина”. — Будь-який непорядок — і я гукну військову поліцію, — усмішка знову заграла на його вустах, коли гроші поклали на стойку. — Чим будете труїтися, панове?
Вони сіли до вузького довгого столу, з мідними ручками по боках, і з блаженною полегкістю відчули, як етиловий спирт потік по їхніх засушених горлянках.
— Я зовсім не пив, аж поки попав у військо, — мовив Білл, відсьорбнувши на чотири пальці “Старої Печінкової Отрути” і підставляючи склянку, аби йому налили ще.
— Тобі й не треба було, — сказав Потвора, наливаючи.
— Це вже точно, — мовив Брудота Браун, із задоволенням облизуючи губи і знову підносячи склянку до губів.
— Боже, — мовив Трудяга Бігер, обережно сьорбаючи через край своєї склянки. — Смаком воно нагадує суміш цукру, тирси, різних ефірів і багатьох спиртів.
— Пий, — наказав Брудота, присмоктавшись до шийки пляшки. — Усе це піде тобі на користь.
— А тепер я хочу жінку, — виголосив Потвора і зчинилася метушня; вони застрягли в дверях, намагаючись вийти усі разом. Раптом хтось вигукнув:
— Дивіться! — вони обернулися й побачили, що Трудяга не вставав з-за столу.
— Жінка! — мовив Потвора таким голосом, як кажуть “їсти!”, підкликаючи собаку.
Клубок чоловіків заворушився при одвірку, перебираючи ногами. Трудяга не зрушив з місця.
— Мабуть, мені краще залишитися тут, — мовив він з усмішкою ще простакуватішою, ніж завжди. — А ви, хлопці, йдіть.
— Тобі погано. Трудяго?
— Чудово себе почуваю.
— Хіба ти не досяг статевої зрілості?
— Ні, не те…
— Що ти робитимеш тут?
Трудяга засунув руку під стіл і витяг звідти полотняну торбу. Він розкрив її і показав, що вона напхана великими пурпуровими черевиками.
— Краще я почищу взуття.
Вони повільно йшли по дерев’яному тротуару.
— Щось негаразд із Трудягою, — сказав Білл, але ніхто йому не відловів.
Всі озирали вулицю, просякнуту хтивістю, дивилися на яскраву вивіску, що звабливо вилискувала червоним світлом.
“Відпочинок космонавта” — сповіщала вона. “Безперервне стриптиз-шоу” і “Найкращі напої”, а далі “Окремі кімнати для гостей та їхніх приятелів”. Вони прискорили ходу. На фасадній стіні “Відпочинку космонавта” було розміщено вітрини з броньованого скла, за яким можна було побачити тримірні зображення дбайливо вбраних (браслети і вузенькі бікіні) артисток, а далі їх же голих (без браслетів і купальників).
Білл розчаровано зітхнув, показуючи на маленький напис, що майже загубився серед багатства жіночих персів…
Там було написано: “Тільки для офіцерів”.
— Проходьте, — пробурчав поліцейський і штовхнув їх своїм електронним кийком. Вони почовгали далі.
Наступний заклад приймав чоловіків усіх рангів, але за вхід треба було заплатити сімдесят сім кредиток — більше, ніж вони мали на всіх. Після цього знову замиготіли написи “Тільки для офіцерів”, аж поки кінчилася бруківка і вогні залишилися позаду.