На відміну від жителів міст і селищ, колгоспники не мали паспортів і, отже, права виїхати із села, змінити місце проживання, вирватися з колгоспного «раю». З тієї ж причини вони не мали права послати своїх повнолітніх, але безпаспортних дітей у міста для продовження навчання. Якщо дорослі діти колгоспників усе-таки працювали і жили в містах і селищах, то вони не мали права забрати до себе своїх старих, немічних, безпаспортних батьків: вони не могли прописати їх у своїх квартирах, а без прописки, як відомо, було і ні туди, і ні сюди.
У загальному складі населення країни колгоспники становили від 80 до 90 і більше відсотків. Тобто вони, власне кажучи, і були народом.
А як називається народ, позбавлений елементарних прав і змушений мало не безплатно і тяжко трудитися на своїх поневолювачів?
За всіх часів такий народ називали рабом, а політичний режим рабовласницьким.
Інші 10–20 % населення становили робітники та службовці. І хоча їхнє соціальне становище було трохи краще, ніж у колгоспників, але щодо політичних прав — ситуація загалом мало відрізнялася. Вони теж зазнавали постійних репресій, особливо інтелігенція, а в юдо-більшовицьких катівнях, в'язницях і таборах тіснилися мільйони представників колгоспного селянства, робітничого класу і службовців. І якщо вести мову про народне рабство, то до когорти рабів-колгоспників можна сміливо зараховувати робітників та службовців.
4. У ХХ столітті жоден, навіть найбільш лютий політичний режим не поводився зі своїм народом так по-звіриному жорстоко, як більшовицько-сіоністський.
Утім, схожий до більшовицького аналог неможливо й відшукати в усій минулій історії світу.
Тут з ними неможливо порівняти навіть фашистів. Вони прийшли до влади в Німеччині внаслідок перемоги на виборах у 1933 р.
Найсміливіша фантазія не дає змоги навіть уявити, щоб у 1917 р. більшовики змогли виграти хоч якісь вибори в Росії.
А от фашисти виграли вибори в основних своїх суперників комуністів, що мали могутню партію і вели свою виборчу кампанію під марксистськими гаслами класової боротьби, інтернаціоналізму, панування пролетаріату, знищення капіталізму, приватної власності, боротьби зі своїми суперниками фашистами і зрештою вибори успішно провалили. Велику «свиню» на цих виборах їм підклали більшовики своїми добре відомими німцям звірствами — саме в цей час вони проводили свій черговий моторошний голодомор, про що німецькі виборці, звичайно, знали.
Фашисти пішли на вибори з гаслами із протилежним змістом: вони закликали до цивілізованого світу, національної консолідації, солідарності, побудови всенародними зусиллями великої, могутньої, заможної Німеччини, до прославляння німецької нації, до взаєморозуміння, співробітництва заради цих великих цілей між капіталістами і робітниками, яким обіцяли швидкі зміни на краще і дохідливо пояснювали, як це станеться. Ус е це надзвичайно імпонувало приниженим ганебною поразкою в Першій світовій війні німцям, давало надію мільйонам безробітних, зневірених людей.
Фашисти також викривали злочини більшовицького режиму (свої власні вони ще не зробили, у них все ще було попереду), попереджували виборців про те, що їх чекає у випадку перемоги на виборах комуністів.
Усе це і забезпечило фашистам тріумфальну перемогу, привело їх до влади.
На відміну від юдо-більшовиків, які, захопивши владу за допомогою державного перевороту, відразу організували в країні багаторічну тотальну розруху, нескінченні народні страждання і почали знищувати по 3,3 мільйони громадян у рік, фашисти від перших днів владарювання взялися за планомірне виконання своїх передвиборних обіцянок.
За разюче короткий термін вони забезпечили роботою і зарплатою 6 мільйонів безробітних, забезпечили умови для стрімкого розвитку промисловості, економіки, нарощування військового потенціалу.
Усе це дало змогу Німеччині буквально за 6 років (за 6 років владарювання більшовики тільки почали вибиратися з розрухи, запровадили НЕП) у змові з СРСР (пакт Молотова-Ріббентропа, 1939 р.) розпочати Другу світову війну, буквально за 1,5 року завоювати, підкорити цілу Європу і розпочати війну проти свого недавнього союзника-друга-брата СРСР.
Таких фантастичних темпів розвитку, нарощування своєї могутності ніколи не знала жодна країна світу.
Описані режими мали важливу схожість: обидва чинили звірства. Саме в цьому вони були немов близнюки-брати. Але і тут були істотні розбіжності:
1. Фашисти чинили свої злодіяння не над своїм, а над чужими народами в окупованих країнах, а юдо-більшовики над власним народом, наче окупанти у власній країні.
2. Різниця в загальних масштабах звірств і кількості жертв юдо-більшовиків і фашистів.
Кількістю замучених, убитих юдо-більшовики незрівнянно перевершили фашистів. Про це свідчать деякі загальновідомі факти.
Фашистські нелюди серед інших своїх жертв знищили мільйони євреїв, а юдо-більшовицькі тільки Голодомором 1932–1933 року знищили в багато разів більше тільки українців.
Якщо в Другій світовій війні загинуло 9 мільйонів німців в умовах, коли проти них воював мало не увесь світ, то юдо-більшовики знищили вдвічі більше своїх громадян тільки за перші 6 років свого панування.
Хто більше замучив людей у таборах — більшовики у своїх чи фашисти у своїх, важко сказати, хоча в системі юдо-більшовицького Гулагу таборів було незрівнянно більше, ніж у фашистів. Та й першими ввели табірну систему юдо-більшовики, а фашисти в них училися, переймали досвід.
Загальну кількість жертв юдо-більшовицьких нелюдів міг би встановити міжнародний військовий трибунал над ними, схожий до Нюрнберзького. Такий Трибунал украй необхідний, і він врешті-решт відбудеться, оскільки без нього неможливо поставити остаточну крапку в історії Другої світової війни. Нюрнберзький Трибунал засудив і покарав тільки одного з її винуватців — фашизм, водночас другий і основний її винуватець — юдо-більшовизм зумів цілком перекласти свою провину на фашизм і не тільки уник покарання, а й виступав на суді головним обвинувачем. Отже, фашизм засуджений, проклятий, а юдо-більшовизм — ні. І сьогодні навіть уявити неможливо, щоб у нинішній Німеччині існувала фашистська партія (як зрештою і в будь-якій іншій країні), а в Бундестазі засідала б її фракція. Щоб у Берліні, інших містах стояли пам'ятники Гітлеру, й у свої свята фашисти з прапорами і його портретами крокували колонами покладати до них квіти. А от в Україні (як, утім, і в інших країнах) вільно розгулює спадкоємиця і послідовниця більшовизму — компартія, у Верховній Раді засідає її фракція, хоча на початку 90-х років ця партія була заборонена. А у свої свята українські комуністи під своїми кривавими червоними прапорами з портретами ката українського народу № 2 (а, може, і № 1) Сталіна крокують покладати квіти до пам'ятників катові № 1 (а, може, № 2) Леніну. Вони ще й журяться, що не залишилося пам'ятників Сталіну, до яких вони з такою ж радістю, ентузіазмом, подякою покладали б свої квіти, як у добрі старі часи.
Зазначеними вище двома пунктами далеко не вичерпуються схожість і різниця між юдо-більшовика-ми і фашистами. Насправді їх стільки, що й перелічити важко.
Разюча подібність більшовиків і фашистів виразилася в особистій долі їхніх вождів, які народилися в квітні з різницею в один день. І Ленін, і Гітлер у молодості заразилися сифілісом, не мали повноцінної родини, власних дітей. Обидва жагуче «любили», винищували, замучили мільйони людей.
Зазнавши цілковитої поразки, втративши в розпачі людську подобу, Фюрер закінчив життя самогубством за допомогою ціаністої отрути (хоча подейкують, що на самогубство він так і не зважився, і його просто пристрілили в бункері в квітні 1945 р.).
Коли Наймилосердніший Господь втомився здригатися на небесах від видовища нескінченних злодіянь кремлівського упиря і почав його карати — на три роки прикував до постелі, паралізував, позбавив мови, розуму, перетворив на ідіота, той теж попросив ціаністої отрути. Але Господь не дозволив, не змилосердився, змусив його здихати в муках.