Ніхто з опитаних паном возним сусідів, у тому числі й пай писар Григорій та його родина, у той вечір чи ніч нічого не бачили ані чули: очевидно, вбивниця для свого дійства вибрала саме того момента, коли всі засинають першим твердим сном після того, як чоловіки зсунуться із своїх жінок, але не чинитимемо марних здогадів, вони завжди довільні, тим більше, що твердо засинають після тих маніпуляцій здебільшого чоловіки, а не жінки, і то з простої причини: чоловіки задовольняються, а жінки таки не завжди і то часто не завжди. Факт той, що єдина людина, котра бачила все, що сталося, таки була лишень та, що дійство вчинила, отже, маємо тільки голу версію вбивства, цілком суб’єктивну, відтак навряд чи правдиву.
До вряду про це смертезабиття подав донесення Омельковий брат Тодось Костюченко, і воно для витворення Явдошиного образу має своє значення, хоча увіч написане з упередженням до цієї білої голови, що й зрозуміло. Перше надзвичайно цікаве, що зголосив Тодось: Омелькова жінка, а з дому вона була Явдоха Щербанівна, тобто з роду Щербанів, так само, як і Омелько, одружилася вдруге, а першого свого чоловіка Максима Бреуса начебто зачавила, за що, коли Максима ховали, була прив’язана, за судовим вироком, за шию до труни і в такий спосіб щасливо провела свого укоханого вибранця на той світ. (Запитання в задачи,і для учнів усіх класів: чи Омелько Костюченко, одружуючись із Явдохою, того не знав? Таж певне знав, коли знав його брат, він братові те й оповів, інакше ця інформація навряд чи стала б йому відома). Тоді Явдоха жила, однак, не в Житомирі, а в близькому до нього Черняхові, а сама вона із ще ближчого, правда, з іншого боку, Троянова, через що панові возному довелося з’їздити для звідів туди й туди — про розслід цієї поїзки оповімо далі. Той-таки Тодось заявив, що, ще живучи в Троянові, вона, Явдоха, на Вовчих горах побила дрюком троянівського-таки жителя, а як його на ім’я та прозвання, не відає, — про це вона сама розповіла Омельку Костюченку, а Омелько йому, своєму братові. (Цей факт підтверджує, що про минуле своєї другої жінки та про її подвиги Омелько добре знав, сумнівів тут нема жодних). Бувши ж за Омельком, часто бувало, била й самого Омелька, хоча він здоровенний драб — воза міг підняти, а вона мала й на позір нікчемна, — про це Тодосеві брат так само якось оповідав, але як саме вона те чинила, розповісти не захотів, через що він, Тодось, гадає, що підсипала йому якесь трутне чи дурманне зілля, а коли він западав у запамороку, тоді й лупила, як хотіла. (Заради справедливості додам від себе: із фактів, поданих вище, знаємо, що немало бив Явдоху Щербанівну й сам Омелько, отже, в цьому то була два чоботи пара). Але чи конче труїла чи дурманила Явдоха свого коханого, Тодось достеменне не відав і заприсягтися на тому не міг, але знає, що троянівських жінок звуть «стародавніми відьмами», отож коли хтось із житомирських білоголових хоче дістати чи труйне, чи морочне, чи любасне, чи приворотне, помічне, охоронне чи й чародійне зілля, то йдуть туди й там те зілля купують, часто собі на голову, на Тодосеву думку, — про це в Житомирі не тільки панове врядні, але й кожна дитина знає, а чоловіки з того Троянова всі злодії. А ще Тодось Костюченко заявив, що Омелько після того, як вийшов із секвестру, із жалю за те, що хтось забрав його золото, тобто скарба, що його знайшли син його Нестор та Іван Сакуненко, почав надмірно вживати гарячі трунки і заливати ними печаль, яка найбільше допікала йому ввечері, саме тоді, коли сонце сідає на горба, котрий над Кам’янкою. Цілий день Омелько, звістив Тодось, кріпився, а тільки сонце сідало на горба, з його братом починало діятися щось несамовите: спершу бігав по дворі, як оглашенний чи як це буває у тих, котрі на ніч стають вовкулаками, але він, Омелько, оповів Тодось, вовкулакою не ставав, це вислідив, а біг до шинку Гершка Гайнезера або ж до шинку Марини Пензлихи і там напивався. А може, опісля, після Явдошиних чар, тим вовкулакою і ставав, але Тодось того не відає, бо вночі за братом не стежив, а тільки так, часом, знічев’я ввечері, отож щодо того заприсягтися не може.
(Цей момент звертає увагу: Тодось, з усього видно, був людиною, яка цікавиться марновірними речами: демонологічними перетвореннями, відьмами, чаруванням, зільництвом і всяким таким, отже, й сам був не без темноти в душі. Окрім того, маємо живе свідчення, що він за братом часом стежив, отож питання в задачці: чи не мав і він певного стосунку до зниклого скарба? Але на це запитання відповіді ніхто не дав, бо ніхто його тоді не ставив, отож воно провисає без відповіді і в нашій повісті).