Від чилійського вина, рештків передріздвяного шопінгу і якісного джойнту дівчата ледь не втрачали свідомість. Поміж тим вони всі втрьох доволі наполегливо робили те, що називалося інтерв'ю з Трішею Торнбер/напередодні прем'єри «Перламутрового Порно» в Польщі. Тріша трималася просто таки відбійним молотком, хоча напередодні спала лише годину…
У всьому винна краса: у неспанні, виснаженні, інколи й смерті. Хоча тут уже така штука – значно важче померти за красу моря перед заходом сонця, ніж за красу недоступного тобі чоловіка з позначкою «Не дає». Ну а якщо і людина та дає, і з відображенням у дзеркалі у тебе мир і злагода, можна ще чутарік пожити. Не вистачає власної краси – оточи себе красивими друзями. Значно корисніше для здоров'я проживати чужі красиві життя, ніж паритися у своїм хуйовім, якщо вже так сталося.
Тріша запросто могла пожертвувати своїм 8-годинним сном заради милування голими Стоґнєвіч і Долоріо. Його повне ім'я було ще дивнішим, хлопчик зовсім свіжий, з'явився звідкілясь недавно, Тріша таких деталей не запам'ятовує. Темні кучері, світлі очиська, веснянки… Ага – 21 рік. Саме час запхати рибку до акваріума.
– У ванну, всі у ванну!
– Треш-аристократи, йобанаврот. Чехов крутиться у вишневому гробу.
Тріша догулювала з друзями останній день у Києві. Назавтра вона ще мала з'явитися в посольство й отримати візу, щоби випертися з Батьківщини. Плести нісенітниці й сидіти 3 години в закритому приміщенні без туалету (у-у-у, як Європейська Спільнота дбає про права людини!), пояснювати, якого біса ти в минулому паспорті мала благословенну (!!!) шенгенську (!!!) візу (!!!) і поїхала собі в якусь йобану Сербію. Як ти могла так безсовісно обманути довірливе посольство цієї доброї і благородної країни?!! On ne comprend pas! [27]Вони ж взяли із тебе просто смішний консульський збір – якихось там 40 евро – і поставили ВІЗУ!!!! З ГОЛОГРАМОЮ!!!! Алілуя, сука, кричи: алілуя!!! А ти на Балкани. На велосипеді. Сука. Ще й у тюрму венгерську. Теж на велосипеді. Сука. Як ти могла. Як могла ти, сука?????!!! І не їбе нас, показуєш ти нам чи ні тепер касети з твоїми фільмами, вони все одно тут українською – нє, ну ми, звичайно, нею читаємо, але не говоримо, ми російську вчимо, це практичніше… що… шо?!!! Ти націоналістка?! Тут нічого робити націоналістам! Там, у нас, нічого робити націоналістам! Геть!!! Ні, почекай… Якого хуя ти українська націоналістка, якщо ти єврейка?…
На це один мій приятель каже, що єдині, кому не байдужа доля українського національного відродження, – євреї. Це він так, вочевидь, мотивує для себе деякі мої вчинки. По-моєму, це просто нормально – любити свою хатку. А інколи і тих уродів, що живуть у цій самій хатці поряд із тобою.
Але зараз не про це. Зараз знову про красу. Знову і знову, щоби всіх аж нудило. Про справжню і чуттєву. Краса не є кохання. Хоча і те, й інше є проекція. Це кляте усвідомлення не дає мені спокійно поплакати чи відчути глибоке страждання, коли коханий (номерний жетон «коханий» із довільною групою крові та без алергії на пеніцилін таки повішено на шию Психіатру) каже:
– Ти мучишся тим, що ти зла. А в мене інша проблема. Я невірний.
– Дружині? – питаю з тихою посмішкою, бо він і не підозрює, що в мене є:
а) чоловік;
б) майбутній чоловік;
в) харизматичний коханець;
г) інші звірі.
– Усім, – відповідає він. – Я непостійний.
– Всім? – хотіла перепитати я, – ну і скільки нас?
– Три, – ймовірно сказав би він. – А нас? – перепитав би за хвилю, якби не був так твердо впевнений у своїй ексклюзив-ності.