Та одного дня сталося непередбачуване. Поштар приніс Ілії посилку з книжками, які хлопець замовив місяць тому. Перебираючи томики Вишневського, Льоси, Петрарки і Байрона, Ілія наштовхнувся на невеличку книжечку.
– «Алхімік», – прочитав уголос. Здивувався. Певно, на пошті помилилися. Ілія не замовляв Коельо.
Покрутив книжечку в руках і вирішив прочитати, якщо вже безплатно потрапила до рук.
Увечері утомлена Іліїна мама повернулася з роботи додому, уздріла сина настільки роздратованим – аж серце впало. Боронь Боже, знову захворіє. Не можна йому хвилюватися – одразу підшлункова загострюється, нирки ниють…
– Що з тобою, серденько?
– Безглуздя вбиває! – тоскно мовив Ілія.
Розхвилювався, завівся… Мамі довірить роздуми, наче співбесідників добіса, а він тільки їй.
Матінка всілася край столу на кухні. «Вихлюпуй, – подумала. – Більше нема кому».
Ілія кинув на стіл «Алхіміка». За хвилину переказав зміст томика. Приблизно так.
Мовляв, начитаний іспанський вівчарик Сантьяго – щасливий. Свого часу він насмілився кинути навчання в семінарії заради мрії купити отару і мандрувати. І мандрує собі Андалусією з вів цями, мріє про красиву доньку крамаря з невеличкого містечка, куди він зрідка навідується, щоб обскубати овець.
Та ось юнакові двічі сниться один і той же незрозумілий сон. Цей сон намагається розтлумачити циганка, а згодом і загадковий цар Мельхіседек, що він береться невідомо звідки. Мельхіседек наполягає: на одній з єгипетських пірамід вівчарик Сантьяго знайде скарби. Цей шлях – його доля. Сантьяго має пройти його до кінця.
За таку благу звістку вівчарик позбувається того, про що мріяв: віддає Мельхіседеку частину своєї отари, залишки продає і суне собі у напрямку Африки. Багато і важко мандрує, роками миє склянки у лавці торгівця кришталем, зустрічає справжнього Алхіміка, стає багатим, у пустелі закохується в аборигенку Фатіму. Здавалося б – повний комплект! Та Сантьяго не залишається зі своїм златом і коханою – таємничі голоси і персонажі тягнуть вівчаря далі і вимагають, щоб він пройшов свій шлях до кінця.
І от врешті Сатьяго дошкандибав до пірамід. А тут – розбійники! Їм теж «наспівували» про скарби. Тільки не тут, в Африці. В Іспанії. У напівзруйнованому андалусійському храмі, в центрі якого росте величезний сикомор. Сантьяго вражений – він прекрасно знає цей храм в рідній Андалусії! Ночував там з отарою не раз.
Звичайно, вівчар повертається. Але не до коханої Фатіми і своїх багатств. Він поспішає до напівзруйнованої церкви у рідних пенатах і знаходить там скриньку. А у скрині – повно старовинних золотих монет, дорогоцінне каміння в асортименті та інше добро. Усе. Кінець.
Ілія замовк, засмучено знизав плечима.
– І у чому сенс? Хлопець був щасливий вештатися зі своєю отарою, та позбувся того через нацьковування якогось старого ідіота. Він знайшов багатство і кохання, та покинув їх заради такого самого багатства… Але уже без кохання! Яка неймовірна вражаюча маячня!
Мама зітхнула.
– На світі безліч незбагненної дурні. І чи варто через це засмучуватися?
Узяла до рук томик Коельо.
– Завтра на пошту віднесу. Хтось же чекає.
Обійняла сина:
– Давай краще вечеряти. Я нині купила перепелів-хлопчиків.
– Хлопчиків? – з відразою перепитав Ілія.
– Так, так, – мама пішла до плити, дістала каструлю. – Хлопчики завжди смачніші за дівчаток. Тим ще яйця висиджувати, а від того м’ясо жорсткіше, а от хлопчики… І жирніші, і м’ясце ніжне, і бульйон наваристіший.
Ілію ледь не знудило від смажених хлопчиків.
– Не вечерятиму, – сказав тьмяно. – Спати хочу…
Сон не йшов. Ілія розгорнув Льосу, переключився на Байрона, перестрибнув на Петрарку – ані перуанець, ані високий стиль любовної лірики англійця вкупі з італійцем не відволікали від настирливого глухого роздратування.