— Гаразд.
— Далі я сам.
— Прошу, прошу! Якщо у вас виникнуть питання, я в ординаторській до восьмої.
— Я зрозумів, — повторив Макар і вже хотів був одчинити двері палати, коли лікар обережно торкнувся його руки.
— Вибачте.
— За що?
— Одномісна палата звільниться тільки після дванадцятої. Ми були змушені помістити вашу… — лікаря знову заклинило. — Вашу…
— Маму! — нахабно видав Макар.
— …Маму у двомісну палату, але там не гірші умови, а навіть кращі! І це тільки до дванадцятої дня!
— Я зрозумів, — утретє повторив Макар, узявся за ручку дверей, зачекав, поки лікар здимить, і тільки потім реально зрозумів: він назвав Марту мамою прямо біля дверей її палати. Якщо почула… Дідько!
«Та де там! Мабуть, накачали снодійним, щоби не смикалася зайве», — підбадьорив себе і врешті вже відкрив двері палати.
На широкому ліжку сяяло бадьоре сонце. Механік напружився. «Ти зможеш, Саню!» — стимульнув себе. Ступив крок до ліжка, упав на коліна, головою у лікарняний матрац… Прошепотіти — «прости!». Безпрограшний варіант.
— Не спиш? — ляпнув натомість і аж виматюкався подумки. Ну що із ним таке? Помилка за помилкою.
Вона всміхнулася азартно і весело. Як молода.
— Який чудовий ранок, Сашенько!
Він зиркнув на неї здивовано…
— З днем народження, сонце, — пробелькотів розгублено. — Я тут… Квіти… Подарунок…
Вона кивнула з тією ж азартною, веселою усмішкою.
— Ти розбираєшся в шитті?
— В житті?
— У шитті, коханий! — сміялася так радісно, ніби тільки-но — з прохолодної прозорої ріки. Свіжа, чиста, натхненна.
— Марто… Може, я зарано потурбував тебе… Ти вчора… Я так перелякався… Подумав — ти померла, а я… Як же я без тебе?.. Всю ніч…
Макар уже приготувався повідати Марті казку про нічні блукання навколо клініки, та вона простягнула до нього руки, й механіку не залишалося нічого іншого, як обійняти коханку і констатувати подумки: «Не чула! Вона нічого не чула! Точно глуха!»
— Тобі краще. Я бачу: тобі набагато краще, — бурмотів напружено. — Шкода, що пелюстки зів’яли… Ми би…
Вона раптом розчулилась, ухопила Макарові руки. Обціловувала поколоті пальці, притискала їх до серця, бурмотіла щось незрозуміле і щире. Він спробував підіграти. Шепотів вистраждано:
— Не лякай мене так більше, сонце. Я цього не переживу.
Вона так же раптово відпустила хлопцеві долоні, глянула йому в очі.
— Це доля, — сказала упевнено.
За десять хвилин Саня Макаров і сам не знаходив іншого пояснення карколомній перспективі, що несподівано виникла у його житті цієї ночі.
— Доля, — вразився. Розхвилювався, як малий. — Марто! Ти… неймовірна. Ти читаєш мої думки. Це… реально?
— Ганні Григорівні дякуй. — Марта кивнула у бік вікна.
Макар озирнувся і тільки тепер побачив на ліжку біля запнутого вікна сухеньку літню жінку — спала з дитячим усміхом на вустах.
Посеред ночі Марту привезли до стаціонару приватної клініки, поклали на кушетку в процедурній і перш за все опитали і обстежили більш ретельно, ніж під час оперативних рятівних дій в апартаментах біля цирку. На ту годину слаба Марта уже могла ворушити язиком і мізками. Їй промили шлунок, підкріпили вітамінами, а от від заспокійливого і снодійного пацієнтка відмовилась.
— І так засну, — запевнила лікарів.
Порожнім коридором молодий кремезний медбрат котив каталку, на якій виляглась Марта, до палати, перепрошував на ходу: усі одномісні палати зайняті, тож до ранку… Вибачте! Як правило, у нас тільки планові пацієнти. Ми за викликом не виїжджаємо. Виняткова ситуація. Тільки заради вас…
Марта махнула рукою: чи не однаково?!
— Сподіваюся, ви мене не в чоловічу палату покладете?
Медбрат знизав плечима.
— Не хвилюйтеся. Пан Голобородько ввійде в ситуацію…
— Ви везете мене до чоловічої палати?! — не повірила Марта.
— Син… Чергує біля хворої матері. Ніяк не можемо умовити його перепочити. Дуже сердечна людина, — пояснив медбрат.
У просторій палаті біля ліжка сухенької літньої жінки в зручному кріслі дрімав лисий здоровань під п’ятдесят. Прокинувся від шуму, підхопився… Допоміг медбратові посунути ліжко, щоби Марті було зручніше перебратися на нього з каталки.
— Сергій Голобородько, — представився. — Не заважатиму?
— Подивимося, — відповіла Марта.
З годину обживалася на зручному, але незвичному ліжку, крутилася, зиркала на здорованя і шкодувала, що так легковажно погодилася терпіти його присутність. Попросила Голобородька покликати санітарку — чаю би… З лимоном.