Травневі свята, БТІ, ЖЕК, термінові збори акціонерів в «Есфірі»… На п’ятнадцяте травня обидві сторони врешті заявили — готові.
— Пропоную не відкладати справу, — сказала Марта. — Зустрінемося завтра в нотаріуса.
— Завтра ж субота, — здивувався американський громадянин.
— Тим краще. І в нотаріуса, і в банку люду менше, — відповіла Марта. Пояснила: — Та й не можу я таку велику суму готівки вдома зберігати. Вкрай небезпечно. Ви ж розумієте?
Ох, як же Голобородько розумів бідну Марту… За місяць повторного знайомства з реаліями колишньої батьківщини американський громадянин тільки те й робив, що вигинав брови від здивування та підтримував щелепу, що вона відвалювалася. Кожен крок вимагав грошей, будь-яке питання вирішували тільки після того, як на стіл лягала купюра. Голобородько шкірою відчував, як його роздягають зацікавлені погляди будь-де, де він з’являвся. Інстинкт самозбереження волав: з України треба виїхати наступного дня після того, як квартира і фабрика будуть продані. Одне гріло: доля послала йому Марту. Як же допомогла йому ця симпатична ділова шляхетна пані.
— Пане Сергію. Якщо ми з вами хочемо не втратити немало грошей на податках, маємо піти перевіреним шляхом, — пояснила Голобородькові. — Офіційно продати і фабрику, і квартиру за копійчаною залишковою вартістю. І з тої невеликої суми заплатити податки. Основну частину грошей ви отримаєте готівкою і зможете розпоряджатися нею вільно: покласти в банк чи забрати з собою у валізі…
Американський громадянин перевірив інформацію у фінансових консультантів: запропонований Мартою варіант ощадив немалу суму на податках.
— Дякую, що напоумили… — сказав Марті.
Домовилися зустрітися шістнадцятого травня о десятій ранку в нотаріуса. Американський громадянин ще на початках переговорів наполіг: нотаріуса обере сам. Вбачав у тому гарантію безпеки, та й офіс нотаріуса розташовувався поряд із банком, де Голобородько мав рахунок.
— Що робитимете до завтра? — запитала Марта, коли вони з Голобородьком обговорили найдрібніші деталі завтрашньої угоди. — Із Києвом прощатиметеся?
— По квиток на літак їду. Хочемо відлетіти сімнадцятого зранку, — відповів той.
— А я до церкви… — мовила партизанка. — Знаєте, Бога попросити про поміч не зайве.
Марта дивилася Богоматері в сумні очі, шепотіла: «І ти, Матінко Божа, поможи», усе прокручувала в голові кожен крок карколомного плану, що завтра повинен був або піднести її, або жбурнути у таку безодню, що з неї й сонця не побачиш.
— Хіба я не заслужила щастя?
Крок перший — Сердюк.
— Володимире Гнатовичу, — закинула наживку. — Є варіант прибрати до рук підприємство, через яке можна гроші на вибори збирати.
— Кажи, — наказав Сердюк.
— Олександр Макаров… — обережно, — вийшов на цікаву пропозицію. Невеличку фабрику продають задешево. Мріє купити. Якщо допоможемо — матимемо свою людину й підприємство, через яке…
Сердюк думав кілька днів.
— Хай купує, — дозволив. — Після виборів віддаватиме половину прибутку.
— Безумовно! — підтвердила Марта. Перехрестилася подумки: головне вирішено.
Крок другий — Баклан.
— Пане полковнику, є апартаменти для вас, — вони вечеряли за містом, бо Бакланова дружина чогось вередувала й кинулася у підозри.
— Скільки?
— Метрів?
— І метрів…
— Саксаганського. Історичний центр. Дев’яносто метрів…
— Замало!
— …За п’ятсот тисяч…
— Ти здуріла, Марто?!
— …Гривень.
— Гривень? — примружився полковник. Трохи більше шістдесяти тисяч доларів — ціна однокімнатної на Троєщині. Не вразила. Тобто — вразила! Що натомість попросить?
— За певних умов зможете й ці гроші повернути, — заінтригувала Марта.
— Нормальна схема! — запевнив Баклан, коли Марта стисло виклала йому суть свого плану і роль у ньому полковникових людей.
Крок третій — Сашко.
Марта не посвячувала коханця у план. Спостерігала, як нервується, як гарячково розпитує… «Щось зрушилося, сонце?» Заспокоювала: терпіння, любий. Обережно готувала — доведеться працювати під Сердюком, без згоди Сердюка їм фабрики не бачити, тож після виборів треба буде ділитися. А до виборів… Марта пізніше пояснить. Звична схема. У виграші всі.
— Краще скажи: невже тобі цікаве шиття? — осміхалася, притулялася до свого Сасуньки горда й натхненна.
— Мені цікава перспектива. — Макар ледь стримував хвилювання. Обіймав коханку, а перед очима Мартин записничок: «17900 дол. США — автівка; 5324 дол. США — одяг; 2767 дол. США — киш. гр., моб., інші витрати». Певно, вже немало дописала.