Макар стиснув ніздрі.
— Падли…
Цвіркнув слиною, побрьохав до найближчого ресторанчика.
Може, через задуху і сигаретний дим, з яким тут не могли упоратися кондиціонери, може, через несподіване роздратування через ромів-пацанів-шаурму, але Макар не звернув уваги на двійко чоловіків біля барної стійки: один, худий, патлатий, нервово доводив щось другому, куди більш перфектному, кінець кінцем вирвав із його рук конверт, посунув до виходу. Хитнувся. Зачепив стілець механіка.
— Фома? — Макар ухопив колишнього одногрупника за руку, підвівся. — Фома, мать твою… Знову ти! Ти отут прописався… біля «України»?
Патлатий Фома недобро зиркнув у бік перфектного, демонстративно вмостився за Макарів столик, підняв догори худу руку:
— Офіціант! Пляшку «Немиров» і відкрий при мені! Знаю я вас…
— Заплатиш? — запитав Макара.
— Ясна річ, чувак! — Макар зрадів зустрічі. — Як твоя автомийка? Ми з тобою середній клас у цій країні будуємо чи ти ще в кіоску з шаурмою ішачиш?
— Яка автомийка, Саню? — після другої Фома став відвертим, як нудисти на пляжі.
— Ти ж збирався автомийку відкрити. Хвалився — двір є. Гроші зібрав…
Фома захитав головою, махнув — наливай!
— Гроші на дозволи і хабарі пішли… Двір розбомбили… конкуренти. Добре, що не підпалили. А то без даху залишився б. Там у нас на ДВРЗ будинки — один біля одного. Піврайону би вигоріло.
— А менти? Треба було… — ляпнув Макар, сам себе засоромився. — Ну, ясно… Так ти тепер…
Фома вишкірився, кивнув у бік перфектного.
— Козла бачиш? На нього працюю. Офіціантом у цьому хліві. Падло, «чай» заникав.
Макар усміхнувся спантеличено.
— Фома, ти… придурок чи як? Ну, не вийшло з автомийкою… Хіба ми задля того у виші парилися, щоб тарілки розносити? Чувак, ми обрані! Своя справа, середній клас…
— Це всі депутатські шістки разом зі своїми хазяями так високо над реальністю літають чи тільки ти? — вишкірився Фома.
— Я шістка? Пацан, у мене своя фабрика! Я вже й забув, як біля депутата тирлувався.
— Фабрика? — скривився Фома. — Якась «матуся» подарувала?
Макар налився червоним. Смикнувся.
— Ось тільки не треба мене трахати! Я заради своєї справи сам усіх навкруги трахав! А ти думав, отак просто?! Ні, чувак! Працював конкретно. З ранку до ночі. І вночі! Маю результат. А ти… Якого біса ти у лузери записався? Ну, не вийшло раз… Спробуй вдруге. Трахни це життя!
Фома розсміявся мляво, відкинув порожню пляшку, підняв руку:
— Офіціанте, мать твою! Горілку! І м’ясну нарізку з лівого холодильника! Не з правого, від якого тхне! Знаю я вас…
— Фома…
— Саня! У цій країні ніколи не буде середнього класу. — Фома маятником розхитувався на стільці, усміхався придуркувато. — По-чесному?.. Свою справу?.. Нереально. Наші он… Хто на базарі торгує, хто вшивими манагерами по офісах, хто й досі тикається — хоч якоїсь роботи шукає. Тільки покидькам щастить.
— Ти зараз назвав мене покидьком? — Макар ухопив Фому за барки, смикнув до себе. — Чувак! За базар треба відповідати.
— Відповідаю! Ти покидьок! — розреготався Фома.
— Лузер кінчений! Сука! Що ти про мене знаєш?! — Макар підхопився, відштовхнув Фому. Обернувся до перфектного. Тицьнув у Фому пальцем. — Мій друг платить!
Сунув до апартаментів — криголам. І всі ті вітри, калюжі, цигани і обісцяні кути — по цимбалах! Не зупинять! Ні цигани, ні калюжі, ні Фома та інші лузери, які тільки й уміють про життя розпатякувати. А спробували би… нічір трахнути! Характеру би вистачило?! Не знав, що перфектний уже відібрав у Фоми конверт із зарплатнею, що в кутку кухні двоє дужих охоронців методично вибивають із Фоми дух, а та мала хвойда, що вона колись «розвела» Макара на секс… її вже давно прибили, і ніхто й не поплакав, тільки пораділи: хай краще у землі гниє, ніж посеред порядних людей погані хвороби розносити…
Зупинився біля парапету цирку і раптом подумав, що, поки його любить Нані, жодна падла не насмілиться зруйнувати його життя. Похолов. Вихопив мобільний.
— Нані… — кричав у ночі. — Без тебе мені нема життя! Без тебе — неможливо…
Двадцять шостого листопада о шостій ранку Нані стояла у дверях під’їзду будинку біля цирку в легкому светрику, лосинах і самих лише капцях на босу ногу, щосили намагалася умовити себе звикати до того, що Саша і надалі від’їжджатиме на автівці надовго, та перед очима — широкий шлях, трактор, сумні мамині очі і тьмяний тато…
Макар натис на клаксон — фа!