Порожні вулиці просиналися від руху перших поодиноких авто, густий туман розгойдував меч у руці Батьківщини-Матері, бродячі пси кволо перетинали проїжджу частину з упевненістю пішоходів на смузі, і тільки повсюдні горобці цвірінчали на тій же істеричній ноті, що й завжди.
Механік не відчував утоми. Усміхався розслаблено. Усе клас… Пішольський отримав свій «кеш», на радощах показав нові зразки, Макар затарився — згодиться! — тканини почали відвантажувати, він усю ніч гнав автівку до Києва і думав тільки про те, як огорне Нані невагомим білим шовком, але тепер раптом вирішив спочатку заїхати на фабрику, залишити зразки — однаково до апартаментів проїжджати повз рідну «Есфір». Зупинив автівку навпроти парадного входу фабрики, усміхнувся з прикрістю: ключі від воріт внутрішнього дворика в охоронця Пилипенка, а охоронець Пилипенко, ясна річ, ще тільки очі продирає. Вийшов з автівки, ляснув дверцятами — фініш, приїхав! Ступив крок до фабрики і… очам не повірив. Двері парадного входу були розчинені. Макар не думав — просто рвонув до дверей. Пролетів кілька сходинок, уже вчепився в ручку дверей, коли перед ним виріс суворий мужик років сорока у формі захисного кольору з парадоксальним обличчям горили — квадратна щелепа, глибоко посаджені дитячі наївні очі.
— Доброго ранку. Що ви хотіли?
Макар остовпів.
— Відійди, — прохрипів.
— Не можу, — зважено пояснив Горила. — Я співробітник охоронного агентства «Сігма». Охороняємо об’єкт. Стороннім вхід заборонено.
— Який я, в біса, сторонній?! Я — мажоритарний акціонер! І директор цього… об’єкту, мать твою! Макаров! Олександр Миколайович Макаров! Що тут відбувається?!
Горила заступив прохід.
— Макаров? Хвилинку.
Озирнувся в хол фабрики, гаркнув:
— Документи! Для Макарова!
Поряд із Горилою виникло двоє бійців у такій же захисній формі. Один із них подав Горилі теку. Горила простягнув її Макару.
— Прошу, пане Макаров. Вивчіть і дійте відповідно до вимог закону. Якщо є претензії — звертайтеся краще до суду, — порадив чемно, але твердо.
Макар не аналізував учинків — жбурнув теку, кинувся до входу.
— Ви що тут робите, суки, мать вашу?! — кричав, аж хрипів. Учепився в Горилу, намагався відтягнути від дверей.
Горила тренованим рухом викрутив механіку руку, бійці тої ж миті притисли його до землі.
— Суки! Падли, козли, мать вашу! Я вас зарию! — хрипів Макар. — Ви знаєте, хто за мною стоїть?! Та я вас…
— Викликайте ментів, — спокійно наказав Горила.
«Не бідуй раніше за біду», — любила примовляти Сашкова бабуся, коли він нервувався перед шкільними екзаменами чи просто психував, передбачаючи потенційну невдачу.
У нього вже біда? Чи ще… Під ребрами діра, у голові паніка. Нижня щелепа не рухається. Руки зідрані до м’яса — менти тягли до «бобика» по землі, Макар пручався, кричав, чіплявся за кущі, ямки в асфальті, за ноги «стражів»… Трійко дужих мужиків ледь спромоглися запхати сміливця у заґратовану будку автівки, везли до відділку, скаженіли, стусанів не жаліли: «Ах ти, виродок, мать твою… Та ми тобі тільки за протидію правоохоронцям статтю припаяємо! Усьок, падло?»
Брудна камера завбільшки… така, як мамина кухня у Миколаєві. Метрів шість, не більше. Там вистачало місця для всієї сім’ї — і для мами з татом, і для бабці, і для самого Сашка. А тут… Тісно! Може, це карцер? Макар же… нічого про це не знає! Обписані матюками стіни, заґратоване віконце під стелею. І геть неважливо, що є всередині. Дерев’яний топчан зі смугастим матрацом, поламаний унітаз, умивальник. Чи не однаково? Стіни — головні. Стіни правлять. Свідчать: це не дім, хлопе. Коробка для посилок. Тебе поклали сюди, як річ, — можуть відіслати, куди захочуть, а чи просто забути надовго.
Не слухав стін. Як у лихоманці, тремтів посеред камери. Коліна підгиналися — просилися: сісти, сісти! Гидував і глянути на топчан. Страшенно боліла голова. Хотілося пити. Та усе те було повною маячнею! Одне питання перекреслювало всі болі й негаразди.
— Що відбувається? — прошепотів урешті.
Під горло — сльози. Ковтнув поспіхом, наче хтось бачить. До дверей. Гамселив-кричав:
— Відчиніть! Відчиніть!
Ззовні — металевий звук. Шурхіт. На порозі виникає дужий мент. Одним ударом збиває механіка з ніг.