– Ти був не останній, з ким я вчора бухав, – буркнув.
І то правда. Вчора він ще багато чого встиг. Залишив п’яного Шиллєра у депутатському кріслі, автівку біля депутатського офісу на Печерську – куди п’яному за кермо? – викликав таксі. Поки тупцював на порозі офісного центру, ловив дрижаки березневої прохолоди, дурним бавився – роздивлявся автівки, вибирав, яку би хотів мати. Ні, «мерседеси», «лексуси», «бентлі» та «мазераті» для людей без фантазії. Він купить витончений елегантний «ягуар». І Марті в ньому місця не знайдеться… І придуркуватий Рома Шиллєр зійде заздрісною слиною… Коли поряд загальмував іржавий «ланос» – таксі викликали? – навіть образився. Цирк!
– До цирку…
Їхав, дратувався: чому кляте життя щохвилини нагадує: знай своє місце, хлопе!
– Подивимося… – вийшов біля підземного переходу, почвалав у бік Мартиних апартаментів, та раптом на парапеті біля цирку побачив худе дівча з червоними від помади губами – сиділо собі, гризло насіння, наче не ніч – білий день.
– Ось ти й нарвалася, сучка!
Макар устиг ступити лише кілька нетвердих кроків, коли дівча підхопилося, гайнуло у підземний перехід.
– А-а… Рятуєшся?… Не вийде! – Хмільна лють у скроні.
Слідом біг. Вискочив на поверхню біля універмагу «Україна» – де?! Дівча спокійнісінько стояло біля фургончика з шаурмою, з апетитом жувало грубий бутерброд, з якого стирчали стрілки зеленої цибулі, залишало червону помаду на скоринці черствої булки.
– Зараз… Я тебе нагодую… паскуда! – Хитався-сунув… Зі спини підкрався. Ухопив дівча за руку.
– Ну… Привіт, красуне!
– Шо нада? – Дівча відреагувало миттєво – колінкою механіку в пах, бутербродом у пику.
Він сміявся, як дурний, не відпускав малу. Смикав до себе.
– Шо нада? Тебе, сучко мала! Забула, як минулої осені твої другани мене у під’їзді розділи? А хто мене туди заманив? А? Згадала? Лягай, стерво! Отут я тебе…
– Та без проблем! У мене сифіліс! Поділюся безплатно.
– А! Відмазуємося… Не допоможе, падло вокзальне!
– Саня! У неї справді сифіліс… – почув за спиною. – А може, вже й СНІД.
– Може, і СНІД, – підгавкнуло дівча. – Мені в падло перевірятися…
Механік озирнувся. З пащі яскраво освітленого фургончику на нього дивився Фома.
– Фомін, ти? – Макар так здивувався, що й про малу хвойду забув. Розімкнув руку – пішла геть!
Дівча й не думало тікати – роздратовано кинуло зіпсований бутерброд на асфальт.
– Олегу! Зроби ще один…
Макар спантеличено кліпав: Олег Фомін, одногрупник із «Політехніки»… Якого біса він тут?… Патлате, зарозуміле, у виші від нього гонор хвилями розходився: усі лузери – він один правду життя знає. Хай інші горбатяться, Фомі на роду інше написано. І хіба у цьому фургончику Фомі щастя? Хвацько ліпив із черствої булки нову смакоту для привокзальної хвойди. Усміхався Макарові.
– Ти як?
– Круто.
– Диплом пишеш?
Диплом? А, ну, так… Хтось пише… Макар уже забашляв.
– А ти?
– Написав… Не проблема. Наші кажуть, ти у шоколаді. Колеса маєш…
Макар засміявся придуркувато. Колеса? У їхній групі «колеса» мали всі, хто хотів.
– Блін, Фома… Давай… За зустріч…
Фома кивнув, простягнув бутерброд малій.
– Скажи Араму, я зачиняюсь… – до дівчини.
– Зачекай! – Макар знову ухопив малу за руку. – Де ті козли, що мене…
– Саня, не наривайся… – порадив Фома.
– Не наривайся! Бо точно трахну! – вигукнуло дівча, спокійнісінько пішло геть.
– Фома, що за фігня? Якого біса ти оцю паскуду захищаєш? – Ліз у фургончик, дивувався. – Що ти взагалі тут робиш?! Хіба ми на це вчилися?
Горілка після віскі. Нормально. Тісний фургончик без вікон – капсула космічного корабля: усе, що ззовні, цікаве, але другорядне. Вижити би тут, усередині обмежених залізними стінами, смердючих від пересмаженої олії, паскудних апріорі трьох квадратних метрів сумнівного прихистку.
– Як сам?
– Та нормально, Фома! Нормально! Півтори штуки баксів зарплатня, тачку купив. «Кіа Сіїд». Живу тут неподалік… Біля цирку, – вихвалявся горделиво. Давно мріяв утерти ніс колишнім друзям.
– І де зараз платять півтори штуки?
– Неправильне питання, Олежку! Інші помічники нардепів і штуки не мають, а я…
– Ти помічник депутата?
Кивнув із гордістю: що, Фома, щелепи від прикрощів звело?
– А ти? Блін, я очам не повірив… Ти й шаурма. Лажа, чувак!
– Не скажи… – Фома знову налив. Підняв пластиковий стаканчик. – Зате не шістка!
– А хто ти тут? Хазяїн? Не тринди!
– За нас!
– Та пішов ти! – Макар хитався. – Ти мене шісткою назвав? Чувак! Ти мене назвав шісткою?