Валентин Михайлюк
БЛАГОСЛОВЕННИЙ КРАЙ
І книга
Безмежно вдячна директору видавництва
“РАРИТЕТ”
ВАЛЕРІЮ АНДРІЙОВИЧУ ПОХИЛЕВИЧУ
та всім його помічникам за видання книги
Співавтор – дружина Зінаїда Салатова-Михайлюк.
Комп’ютерний набір – З.І. Салатова-Михайлюк.
Комп’ютерна верстка: Ганна Колісніченко
Олександра Почтар
Мелодії пісень з аудіо-архіву Валентина Михайлюка записав на ноти
Іван Павлович Чепурнов
Комп’ютерна верстка пісень: Марія Огородник
Валентина Пономаренко
З в д я ч н і с т ю
моїм друзям, шанувальникам
за допомогу у виданні книги
Надії Дунаєвій
Михайлу Шитому
Михайлу Колотуші
Євгену Козицькому
Олі, Марії та Станіславу Огородникам
Олексію Ружицькому
Алі Сахаровій
Людмилі Вітем
Наталі Македон
Валерію Петущак
Наталі Жирихіній
Леоніду Бухтіярову
Ларисі Мельник
Тетяні Негрій
Дмитру Ломачуку
Петру Федоренку
Вікторії Луцик
ПРО АВТОРА
Валентин Миколайович Михайлюк народився 1 травня 1935 року . Рід по матері - Полтавщина, потім Чорнобильщина (прадід Іван Петрович Котляренко був Головою міської управи Чорнобиля впродовж 27 років, І890-І9І7 рр.) . Батьківський рід - із села Луб’янка на Київщині.
Батьки - вчителі: мати Котляренко Марія Іванівна, мовник, батько Михайлюк Микола Степанович, історик.
Дитинство, юність - у Чорнобилі. У 1957 р. - Київський політехнічний інститут, 1968 р. – Харківський інженерно-економічний інститут.
Робота на підприємствах середнього машинобудування (Київ) - інженер-технолог, зам.нач. цеху, відділу, головний технолог заводу (Радіовимірювач), головний технолог Управління.
1991 р. - інститут підвищення кваліфікації працівників культури у
Києві.
З 1996 по жовтень 1999 року працював у рідному Чорнобилі, уже будучи інвалідом ЧАЕС.
Поетична творчість - із дитинства, для себе. Пісенна, в основному, після аварії на ЧАЕС (більше 100 пісень українською, російською, білоруською мовами). Автор-виконавець самостійно, з 1986 року авторські зустрічі в Чорнобильській зоні відчуження. Потім з дружиною Зінаїдою Іванівною Салатовою-Михайлюк створений дует "Чорнобиляни". Виступи в складі концертних бригад та авторські концерти на провідних сценах України, Росії, Польщі, на радіо та телебаченні. Постійні публікації у газетах та журналах.
1993 року вийшла перша збірка "Біль", у 1999 - збірка пісень "Багряне намисто" з передмовою поетеси Ліни Костенко, аналогів котрій немає - 46 пісень на слова та музику Валентина Михайлюка.
Його пісні виконуються різними співочими колективами: дитячо-юнацьким ансамблем бандуристів "Мальви" (керівник Людмила Кияниця), жіночим гуртом "Рідна пісня", ансамблем "Відгомін", чоловічим хором "Чумаки" та іншими виконавцями.
У 1998 році пісні "Молитва" та "Калинова доля" у виконанні ансамблю "Мальви" визнані кращими на Першому Всеукраїнському пісенному фестивалі дитячих колективів, що проходив у Одесі. 1999 року ансамбль "Мальви" представляв Україну в Америці. І знову ці пісні - "Молитва" та "Калинова доля", справивши велике враження, були високо оцінені. Згодом їх записали на компакт-диск.
25 листопада 1999 року у Будинку вчителя відбувся творчий вечір поета, композитора і виконавця Валентина Михайлюка, презентувалася збірка пісень "Багряне намисто". Цей концерт дуету "Чорнобиляни" був останнім.
4 грудня 1999 року зупинилося серце Валентина Михайлюка, переповнене болем за загублений край, рідний Чорнобиль. Вся його творчість пронизана любов'ю і болем за нашу Україну.
На початку 2000 року заснована щорічна Міжнародна премія імені Валентина Михайлюка за культурно-духовну та миротворчу діяльність.
Першим її Лауреатом став Олександр Жигун, художній керівник та головний диригент академічної хорової капели "Почайна" Києво-Могилянської академії.
Творчість Валентина Михайлюка своєю правдою, добротою, любов'ю до людини, Батьківщини завжди захоплювала, вражала, зігрівала серця.
Дуже вдячна долі за ці роки творчого подружнього життя з Валентином Михайлюком. Працюючи поряд з талановитим, люблячим чоловіком, доносячи до людей його прекрасні твори, й сама збагачувалася духовно.
Зінаїда Салатова-Михайлюк
Материк Михайлюкової душі
...І тільки коли він пішов туди, звідки не повертаються, я з розпукою й отетерінням збагнув, що саме його, Валентина Михайлюка, моїй душі катастрофічно не вистачає. Та хіба тільки я вжахнувся?! Я ж бо втратив лише вірного, доброго й щирого друга, а Україна – небайдужого, відданого й незрадливого сина, народ – дивовижного за силою таланту, зболеного людськими бідами, горем і труднощами, по-дитинному чистого й світлого, філософськи мудрого й одчайдушно правдивого поета-пісняра...
Невдячна це справа – писати про поетів, тим більше про тих, які ніби стали частиною твого єства. Важко, ба, навіть, неможливо віднайти свої слова, щоб ними вдалося достоту точно передати душевне збурення, спричинене з першого погляду такими простими й воднораз магічними поетовими словами. Особливо це стосується поетів, котрі, як мовиться, від Бога. Талант же у Валентина Михайлюка не просто непересічний – він прямо-таки несамовитий. Симоненківського тембру. Силою, одвертістю, прямотою, болем, ніжністю, вдячністю, ненавистю, захопленням красою, любов ’ ю. Його слово не просто заторкує якісь потаємні струни душі – його слово душу перевертає. Мені здається, саме це мала на увазі геніальна поетеса Ліна Костенко ( для істинної української інтелігенції вона є справжньою, а не призначеною владою, совістю нації), яка назвала свою передмову до Валентинової збірки пісень і романсів “Багряне намисто” не інакше як "Феномен Валентина Михайлюка".
"Зіпнись на рівні, блудний сину,
Прозрій, кремезний "малорос"!
Не поховати Україну!
Вона – безсмертна, як Христос!"
("Напис на "Саркофазі", 1998 )
Валентин Михайлюк – людина нелегкої , але дивовижної долі. Він багатопоколінний чорнобилянин: ще до жовтневого перевороту 1917 року його прадід Іван Петрович Котляренко упродовж 27 літ був головою управи Чорнобиля. Чорнобиль 86-го року Валентина ледве не вбив. Чорнобиль же його і врятував – болем, вихлюпнутим у слово, в пісню.
"Внук и правнук сюда не придут босиком,
Не надышутся родиной, хлебом и мятою,