Не губіте руту-м’яту,
Бережіте серця свято,
Бережіте серця свято.
Ой вдосвітки-вечоринки
В сивій осені обжинки!
Не барітесь, люди добрі
Поки сонце гріє обрій,
Поки сонце пестить обрій!
Восени любові свято
Розвидняє рута-м’ята.
Заспіваймо, осінь мила
Поки є любов і сила,
Поки є любов і сила.
Кажуть в грудні засвіт рано,
Рута-м’ята мерзне-в’яне.
Сивим хлопцям і дівчатам
Гладить серце рута-м’ята,
Гріє серце рута-м’ята.
1997
ТЕРЕБОВЛІ 900 років
Гаслам в ріднім краю - зайве суть звеличать.
Всі помпезні слова - бутафорська морока.
Про величність твою фоліанти мовчать,
А літопис сягнув дев’ятсотого року.
В українській сім’ї завойована стать
По законам свого, а не царського права.
І знамена твої на вітрах майорять,
І трима хоругов Українська держава!
Не засліпить серця, - вірю, знаю, молю,
Щем гордині і втрат, Василькового болю
І відвертість оцю - як тебе я люблю,
Сприйме вічність стара й молода Теребовля!
1997
Теребовля
МОВА І ПІСНЯ
Могутню породило силу
Душі рушійне ремесло,
Вона від згуби захистила
Провічне місто і село.
В святе пригадують старенькі
Пісенні сповіді свої.
Про сьогоденні походеньки
Співають юні солов’ї.
Заповідали наші предки,
Аби не кулі омели,
А життєдайний квіт нащадки
В одвічну подорож несли...
Іду вклонитися Тарасу,
Чи до Івана заверну.
Душа радіє: з плином часу
Нас Заповіт не обминув!
То ж сьогодення галасливе
Розтане в мороку віків,
Бо мова й пісня незрадливі
Гартують душі земляків!
1997
* * *
Спішу натхнення міряти
То вгору то згори
І мріяти і вірити
Осінньої пори.
Навколишнє сприймається
Без сторожких прикрас.
Співається, кохається,
Немов останній раз.
Веселку тчуть на просині
Невимушені дні,
І дивні барви осені
Єднаються в пісні.
1997
* * *
Я друзів пізнаю по щирих голосах.
Мелодії весни вони мені приносять.
Поезію мою і весь буденний шлях
Сповідує ясне сердець многоголосся.
Околиці, гаї, поліські солов’ї,
Веселка золота березового тану..
Допоки друзі є, покликання моє
Благословлю в літа, співать не перестану.
1997
ДО ГІМЕНЕЯ
Солов’ї розбудили в ранковім гаю
Чарівну наречену - весну,
Солов’ї молодили кохану мою
Не одну, не одну, не одну!
Сама перша кохана - то доля моя
З нею мати розвиднила світ.
З нею я на світанні сягнув солов’я,
В надвечір’ї складу Заповіт.
А остання кохана - свідомість моя
Пломінь серця і дотик руки.
І чарівна омана пісень солов’я
На віки, на віки, на віки.
Звеличати коханих велять небеса,
Рахувать їх - заняття пусте
Незрівнянна кохана - жіноча краса,
Котра ніжно в любові цвіте!
Запрягай до пуття, через сльози і сміх
Здичавілих козацьких коней,
Розбуди для життя побратимів моїх
Гіменей, Гіменей, Гіменей.
1997
* * *
Троянд сузір’я і жасмину
Милують око...
Вже скоро й літа половина
Мине, нівроку.
Минає все. І невмолимо
Життя минає
Та, слава Богу, юнь наївна
Про це не знає!
1998
с.Гвоздів
У СЕЛІ
Лежу у центрі всесвіту, -
На дошках край двора.
Навкруг - бузок, шовковиця,
Квітник і мошкара.
Щось качка із качатами
Говорять про своє
І півневі цибатому
З курями справа є.
А ластівки під стріхою
Клопочуться з дітьми.
І серце повнить втіхою
Безхмарний оксамит.
Тут в озері під кручею
Цупкий карась клює,
Тут зранку, вдень і ввечері
Одвічний клопіт є.
Тут кози козеняточкам
Приносять молоко,
Тут шеф над цуценятами, -
Розсудливий Рябко.
Тут пасічник з дружиною
Працюють без кінця.
І над усим - жоржиною
Цвітуть ясні серця.
1996
с. Крушинка
* * *
Віють вітри в Україну
Із усього світу.
В ній пиячать без упину
Нерозумні діти.
Чи здуріли, чи посліпли?
Без труда й молитви
Перемогу захотіли
Святкувать у битві!
Нене моя, Україно,
Що ж ти наробила
Байстрюків, п’яниць та ринок
Повій залучила.
Маєм брухт гуманітарний,
Смішки та поради
Голод, холод, блиск зухвалий
Великої зради!
1998
НОСТАЛЬГІЯ
По квіти йду до тебе я
Та ніде правди діти
Душа Українська твоя
Прекрасніша за квіти!
1998
* * *
Блакитний льон цвіте для нас,
Весна в бокалах піниться,
А серце згадує - романс
І молодість - не міниться.
Літа мої, думки мої
Поліссям зачаровані.
Це вас вітали солов’ї
І ночі не ціловані.
Тепло картин і сум пісень
В буденні поєдналися.
І з юних літ в наступний день
Покликанням озвалися.
Летять літа, немов стрижі,
Нові романси пишуться.
І друзі, люстерка душі,
Самотні не залишаться.
1998
* * *
Наді мною - ластівки
Розтинають небо.
На блакитнім пластику
Сліду не знайти!
А над ними - лайнери,
Та про це не треба...
Поки ще за маревом
Блимають світи!
Наді мною - зірочки
Душу залоскочуть,
Новину із космосу
Кожна принесе.
А під ними - дірочки...
Та про це не хочу
Помолюся Господу
Може всіх спасе...
Наді мною лозунгів
Нетривка полова,
Повія - політика
Жалю завдає.
Бартери та лізінги...
Та про це - ні слова
Марно тут жалітися, -
Маєм те, що є.
1998
* * *