Дзвінки, дзвінки, немов пересторога,
Іще ім’я у друзів на вустах.
В рядках скупих намовилась дорога,
Коротшим став невизначений шлях...
Прийдіть з буття, непослухові діти,
В пісенну путь із вами полечу,
Щоб за життя не тліть, а освітити
Підступну суть тужливого плачу.
Нехай вино джерельне б’є з криниці,
Кохання щем звітує по весні,
З которих перс куштуємо суниці,
З яких ночей народжуєм пісні!
1998
* * *
В красі, стражданні, щасті квіту
Моє життя колись мине.
Та я не можу уявити
Пісень і друзів без мене.
Нехай же, люди, вам на спомин
Пісень залишиться відгомін.
1998
* * *
Не те мистецтво, що кричить,
По трупам пнеться вгору,
А те, що в безпросвітну мить
Лікує душу хвору.
1998
* * *
Знову запізнилась електричка
Ждуть, нервують мати і жона.
Так, подія наче й невеличка,
Та життя вкорочує вона.
Мрії теж руйнуються - по мрійках.
І в буденні практика така:
Мізерна зарплата, по копійках
Непомітно якось утіка...
1998
* * *
Не треба скиглити,
Дарма!
Осточортіло!
Устигла вижерти юрма
І дух і тіло!
Все розтягли і пропили,
Порозкрадали.
Себе панами нарекли,
Щоб ми - пропали.
Не треба скиглити,
Завбач
Своє майбутнє.
І в горі - смійся,
А не плач.
Роби щось путнє!
В собі вбивай
Хохляцький дух
І нині й прісно,
Та познімай
Локшину з вух,
Поки не пізно.
1998
НАПІВЖИТТЯ
На ланцюгах лінивої перерви
Людських сердець бездумна глибина.
Скрізь, жартома, розтринькувала нерви,
Аби себе виснажувать до дна.
Сплива в буття, безбарвне і незряче,
Ріка життя - в миттєвості й часи, -
В напівслова, в напівлюбов ледачу,
В напівжиття, у тлін напівкраси...
1998
* * *
Здригнеться серце і вітрило,
Політ стрімкий на мить закляк, -
На стремінь течія прибила
Колоду вимоклу - топляк.
Чи на поверхню випливає,
Чи йде, примарою, на дно -
Житя вирує і буяє,
А їй, колоді, - все одно.
Навіщо вишукані тости?
Є хліб і сіль і суть рядків:
Спаси нас, Боже, від корости
І недолугих топляків!
1998
УКРАЇНІ
Чому очі ласкаво-сумні,
Мо не рада заморським обновам?
Усміхнись, Україно, мені,
Аби серце вагітніло словом.
Аби пісня, - рядком до рядка,
Проростала у нашому гурті.
І підступна чужинська рука
Із людей не робила манкуртів.
Щоб українським квітом цвіло
У любові єднання народу,
І на рідній землі не було
Відщепенців від нашого роду.
Хай же очі ласкаві твої
Не печалять заморські "обнови".
І зростає у кожній сім’ї
Немовля веселкової мови.
1998
ЛЮБОВ
Не скиглити б, як вовк, бувало, -
Ні виправдань, а ні ідей.
Вона подібна до кинжала
Любов немолодих людей.
Коли до рукоятки в груди
Ввігнавсь, - не сприймеш мішуру.
Клинок у серці, мужнім буду!
Із рани висмикнеш - умру!
1997
(переклад з російської)
* * *
Я вашого від вас не одніму
Шипіть, шалійте, шарудіть, шикуйте.
Волію - ліпше випити отрути
Та не губить поезію саму!
* * *
Поетом стати дуже просто:
Віддай належне бісу й Богу,
Знімай з життя злоби коросту,
Завбач в поразці - перемогу.
1998
* * *
Не вщухли блазнівські столи,
Розпухли виродки сувойні -
Все пропили і одревли,
Немов бики на скотобойні.
Чужинська музика рипить,
Письмо - в сусальній позолоті,
Воліють пісню утопить
У меркантильному болоті.
Та, слава Господу, село
В "модерн" цупкий не поспішає.
Народну пісню зберегло,
Себе в майбутнім воскрешає.
1998
Душею, серцем - не брешу
Підступно не жартую:
З людьми молюся і грішу,
Сміюся і горюю.
Не возсідаю "на коні"
"С монаршим постоянством"...
Кобзар не шанував панів
І я не в дружбі з панством,
Котре навчалось, далебі,
У Вєрки - провідниці, -
Червоні, сині, "голубі",
У штанях чи спідниці, -
За іудейські срібляки -
Своє ж - часник і сало...
Та Січ будують козаки
І їх таки чимало,
Котрі на слизькому льоду
Не впали на гомілки.
Отож, до Канева іду
Данилкові помилки
Перехрестить святим хрестом:
Коли ревла навала,
Не поодинці, а гуртом
Свобода виживала!
1998
* * *
Слізьми і кров’ю залили минуле,
Ледь по війні та повінь одійшла.
Не все любов, обпалена, збагнула,
Усе в народнім серці зберегла.
А ні на гріш - довіри, ностальгії -
Земля і люд затоптані в багно:
Розбій, грабіж, спотворені надії,
У Голівуду куплене кіно...
Земляче мій, я з освітян по роду
Всотав у кров, що буде, є, було,
Сподвижник дій, котрі дадуть народу
Творить добро.
І подолати зло.
1998
КОЛІР КОХАННЯ
Життя карбує невблаганно
Події, кроки, імена.
В думки і сни прийдуть нежданно
І передзим’я, і весна.
І мудрість жінки, ніби просинь
Ясного неба на зорі,
Розумно й ніжно красить осінь
В кохання дивні кольори.
Хай жовтий цвіт розлуки в’яне
В твоїй любові і житті,
І залишається - багряний
І в почуттях і в каятті.
1998
1999
Доволі пить!
Горілкою полинною
Перехрестімо зло і ворогів!
Хай рідний спів лунає Україною!
Корогви древні, серцю дорогі,
Благословлять над мирними дворищами
Царівна Либідь,