Щ е к,
Хорив
І Кий,
І буде рік наступний
Проби вищої
В любові вірній,
Праці кропіткій!
9 січня 1999
РИНОК
Службовець перепродає..
Торгує доктор салом.
А безробітний п’є та й п’є,
"Щоб трохи полегчало".
Добро і зло формують знов
Одвічний поєдинок.
Це все було!
Та є любов!
Вона спасе людину!
1999
ЦЕ ВСЕ БУЛО
Це все було у голоді й розрусі
Зрадливі друзі, просто вороги...
Німе село на мертвім виднокрузі,
На щирій музі - кров чи ланцюги!
Нічого для людей не зробить ворог!
Не за провину, чорная душа,
В розбіжності ідей і дій суворих
Народу в спину він гострив ножа.
Дали, понад жалі, мені прозріння
І батько й мати, волею Богів:
На зоряній землі збирать каміння, -
На це не здатен жоден з ворогів!
Все це було - одвіку і донині
Робочий день - од ранку на віки
Несло село в натруженій долоні
Лопати, граблі, вили і чарки...
Довкілля знов палає рано-вранці.
Осоння йде в ліси, луги, поля.
Палку любов - тополь протуберанці*
Настріч теплу пошле моя земля...
За гранню літ - князі, пани і орди,
А ти все є, як сотні літ було
Годуєш світ, горьоване й не горде
Село моє, українське село.
1999
_________________
*- яскраві спалахи навколо сонця
БУДЕМ БРАТЕ...
Забризкані кров’ю повіти,
А небо важке, мов пульсар,
Зневажена суть Заповіту,
Викошує етнос коса...
Даремно, земляче, молився:
Душі не освятиш до дна,
Коли в ній лукавий вмостився
І труїть мізки сатана!
Ділки культивують вандетту,
Насаджують морок і мразь:
За серце - розмінну монету!
За честь - девальвації грязь!
Вже нам, в чорнозем’я, завозять
Дрантя, негодящі харчі,
Жебрацьку копієчку просять
Либонь, "визначні діячі".
То краще вже міф комунізму,
В Європі омріяний шлях,
Чим згубний вертеп вандалізму
І голоду смертна петля!
Спасіння Вкраїни - в роботі,
В освяченні вміння й красі,
А смерть, - в бутафорськім народі,
В нещирому "іже єсі".
1999
НА КОНЦЕРТІ
Із підземелля - пекла звуки
Органна музика рече
І порятунок від розпуки, -
Твоє довірливе плече.
Переполохи. Переливи.
Потужний стогін. Вічний біг.
І знову - погляд твій щасливий,
І радість - квітами до ніг...
Що це було? Сонати? Фуги?
Юдолі нашої скелет?
Душі спасіння від наруги?
Від безнадії мужній лет?
1999
ПРОЛІСОК
"Бажаю Вам, мої, рідненькі
Хай щастя Вас не обмине,
Аби усі ви стали неньки,
Коханим вибравши мене..."
Отак і думалось, і снилось
(Чи мо й творилось наяву?!)
І цілувалось, і любилось
Всю зиму спогадом живу...
То знов весна веселки сіє,
Сміється сонечко ясне
І перший пролісок радіє:
"Ви ж не розлюбите мене?"
Наповнить серце ніжна сила,
Жінки торкаються душі:
"Щоб ми тебе не розлюбили
Ти вірші про любов пиши.
Нехай в інтимнім ніжнім слові
Єднає пролісок літа
І для нетлінної любові
Кохання квітка розцвіта..."
8 березня 1999
* * *
І знов бузком буяє місто,
І від зорі і до зорі
У кожну душу мріють влізти
І солов’ї, і комарі.
А ніч кепкує, ніби пані
З своїх гаптованих висот:
І з передвиборних компаній,
І з післявиборних гидот.
1999
РИБАРІ
Немов ціпи, злітають вудлища
Уздовж Дніпра - фігури в ряд.
Клює бичок, окунчик вудиться
Прийшла пора тепла й розрад.
Дитинства цвіт на хвильках блимає
Пливе магічний поплавок,
З душі на час тривоги вимиє
Найкраща в світі із річок.
Попід кущами й парапетами
Без спонукання, од зорі,
З давен оспівані поетами,
Молотять радість рибарі...
квітень 1999
набережна Дніпра
* * *
Любов царює на Землі
ЇЇ придумали дівчата,
Коли були ще молоді,
Аби не киснути в біді
І в сірий день привнести свято.
Нема любові уві злі.
Бо зло - іржа руйнує щастя
Байдужість тисне і болить
І неможливо в чорну мить
Благословитись на причастя.
1999
ВЕРБИ
Схилились верби над водою,
Благословляючи літа,
В котрі весною молодою
Любов’ю марили вуста.
А нині став блакитний вкрили
Холодні брили крижані
І верби в хустках чорно-білих,
Мов удовиці по війні.
Єднали нас в коханні доля
І сповідь ніжна віч на віч.
Навіщо бурі чорна воля,
Навіщо смутку чорна воля,
Мов кулі перекотиполя
У різнобіч нас повели.
Не знаю, хто з тобою поряд,
Що наворожать нам зірки...
Єднаю міру щастя й горя
Твоїх і серця і руки.
Сама сміюся над собою,
Невже щасливою була?
І одліта відлуння болю
Під сиві верби край села...
1999
ДО ПОДІЙ У ЮГОСЛАВІЇ
Я не наснив трояндової лірики,
Видіння це в собі не поборов:
Із під основ "свободної" Америки
Текла й тече людська невинна кров!
Все заміня грошима і машинами,
Дволикий світ прихованих іуд.
І навмання шляхами мурашиними
Лишає слід невибагливий люд!
Сліпий потік легенди і містерії
В облозі пут, котрі рубав Персей,
Крутий двійник праримської імперії
То там, то тут лаштуєш "колізей".
Ol reit, моя не збочена Америко,
Вертай з війни нещасних і калік.
Не знаю я, яким він був Amerigo,
Та віру йму - не хижий чоловік!
1999
* * *
Ні, не навік світанки взолотили
Пітьму натхненням спалених ночей,
І з року в рік надії молодили
Наснагу творчих душ, сердець, очей...
Вечірня тінь невдачами рясними
Осіннє небо вистила мені,
Сузір’я в синь ховаються між ними
Та зріють Феба промені рясні.