Він в команді "мотався" найкраще
І хоч зовсім достатку не мав,
Всіх "мотаючи" напризволяще,
Драні валянці з ніг не знімав.
Ми футбол над усе полюбляли
В повоєнні знедолені дні,
То ж Івана вже менш "костиляли"
В примітивній хлопочій борні.
В вихідні починали ми з ранку
Вдень - обідали, в присмерк - кінець.
Поміж нами був кращим - Чепанка,
Нездоланий футбольний боєць!
Де талант - там наснага і вміння,
Він носив особливості ці,
Як веселе стійке ластовиння
На відкритім і добрім лиці...
ЗГАДКА ПРО КИЇВ
Марії Бенецькій
Біжать навипередки мрії,
ЇЇ рука - в моїй руці.
Мені показує Марія
Чарівне місто - Чернівці.
В цім краї зеленїють доли,
Ясніє небо голубе.
Я б тут не сумував ніколи,
Якби не згадував тебе...
Вдихаю синь на повні груди,
А серце тихий сум скубе.
Я б звідси не пішов нікуди,
Коли б не згадував тебе...
В багряних маках полонини,
Дністро застругами гребе...
Я перед ними в тому винний,
Що лишив серце у тебе!
1981
Борис, Борис, бо риси болю -
Ознака мужнього бійця
І тільки той здобуде волю,
Хто біль здолає до кінця.
Казала мудра баба Настя
І я її цитую знов:
"Не вірю я в даремне щастя,
В незагартовану любов".
Благословенні леза болю
Відтяли горе від надій,
Звеличили любов і долю
І віру в завтра, друже мій!
О. ШЕЛЕГУ
У Баришівський закапелок
Летять вірші засмучені,
Бо вже давно веселий Шелег
Не усміхається мені.
У сумовитих коридорах
Навшпиньки сум підводиться,
Ми люд вчимо по звичних норах
Та молим Богородицю:
Щоб і надійно і свободно
Пливти до щастя-берега
Пошли нам долю благородну
А в побратими - Шелега.
З високого гнізда майнуло пташеня,
Мов струни, рими-крила тріпотіли.
Засліплене величним сяйвом дня,
Воно в колючі зарості злетіло.
Побите, закривавлене лежить
У напівтемній жорсткій лісосмузі,
Саме не знає ще чи буде жить,
Чи може згине в безвісті і тузі.
Уклін тобі, натхнення, - дивний птах,
Нехай твій спів у верховінь полине.
Тобі благословення на вустах:
Злети, як маєш серце солов’їне.
1986
Вірша, мов сповідь, надсилав,
Стійку тамуючи тривогу,
Бо чимось схожий Богуслав
На мій Чорнобиль, їй же Богу.
З ворожих дій не збереглось
Святе єство у нашім краї,
І чистою сльозою Рось
Душі каміння обмиває.
Та треба з ночі, друже мій,
Зринать, як вранці з дна - лілеї,
Співать, злітать у небо мрій
Німої доленьки своєї.
Серед мирських буденних справ
Лікую серця біль жорстоку,
За медсестру собі обрав
Богуславчанку карооку.
Хай доля стрінеться тобі,
Хай обмине лиха година.
Красу і щастя, далебі,
Дарує мати - Україна.
1988
Богуслав
ТАМАРІ ПУШКУЦЕ
Твоя любов - палкий дарунок серця,
В безмежжі світу викоханий цвіт,
Що причаївся тихо край віконця
І береже сім’ю від зла і бід.
Твоє кохання - подарунок долі,
В безмежжі горя - щастя світла мить,
Що ненароком, не по нашій волі,
Примусить серце ніжно защеміть.
Не довіряю правді язикатій,
Та в найдорожче вірячи, скажу:
Люблю троянди аромат в мускаті,
В твоїм жіноцтві - зрілості межу.
1989
ТАМАРІ ПУШКУЦЕ
Твій сміх - синонім голосу сердець,
Коханням перевіреному тесту:
Шляхи до щастя важкі навпростець
І легші через піки Евересту.
Ти мовиш тихо: "Роки, сивина...",
Та непокоять сни мої безвинно
Твоїх очей незаймана весна,
Веселі губи - маки з полонини.
Відлунням праці і дзвінких пісень
Плекаєш ніжність лагідного слова
І вмієш залучить в наступний день
Весільну свіжість пагінця обнови.
Вже осінь поспішає навпрошки,
А на межі Чорнобильській, останній,
Дві росні, в різні сторони, стежки
Біжать в яснім міжзорянім світанні.
Світогляд твій
Під тінню вій
Щоранку відновляється,
Куди не йдеш, -
Сама простеж
Там квіти піднімаються.
Дівочий вік
З твоїх повік
Сльозою мовить чистою.
Ти йшла, дитя,
Вмивать буття
Росою променистою.
В цвіту весни
І восени
Краса не меркне - міниться.
В твоїм житті
На всім путі
Душі краса - не зміниться.
В ліси, в гаї
В святі краї
У наш Чорнобиль лину я.
У серце вій
Теплом з-під вій -
Святою Батьківщиною.
13 липня 1987
КОХАНІЙ
Ти - полон мій
І воля
І не відаєш ти,
Що в безкрає роздолля
Вже не хочеться йти,
Бо в широкому світі
Я ніде не знайду
Цвіт любові і квітів,
Котрі в нашім саду...
1994
ЛЮБЛЮ
(акро-вірш)
Зацілую рано
Іподовжу сон
Не поруш, кохана
Устоньок полон…
Любить, чи не любить
Іншим ворожить!
Вік тебе голубить
Маю в світлу мить!
1994
Зінаїді Салатовій-Михайлюк
(акро-вірш)
Зазирну за золоті заграви
Імені іронія шепне:
Не шукай ні почестей, ні слави
Ілюбов тебе не обмине.
Зазирав за золоту заграву,
Лаштував палаци на піску,
Юних снів, наївно-кучерявих,