Більш не мрію мати на віку.
Обніму твої дівочі плечі,
Влюбі очі знову зазирну.
Юний спів і сміх дзвінкий малечі
Ядо серця – серцем пригорну.
10 вересня 1998
На перехресті мрій рум’яних,
Де зорі - Прип’ять привіча
Цвіло, мов мак, чиєсь кохане,
Талантом хрещене дівча.
Своїй матусі - Україні
Чарівний альт пісні співав
І в поетичному сумлінні
Повік мене зачарував.
Обом сповідуватись мушу,
Аби любов святу плекать.
Обоє ніжно гріють душу,
Щоб серце болем обпікать.
1998
МИКОЛІ БЯТЦЮ
Можливо істину просту
Скажу, що ти, боєць, сумлінно
В собі несеш і простоту,
І щире серце України.
Завжди доречно бути тим,
Ким ти залучний Батьківщині,
Ким історичний побратим
Тебе звеличував би нині.
В сполоханні за світ мети
Вразливим серцем - чуйним, ясним,
В захопленнях єднаєш ти
Минувшину із днем сучасним.
Подорожують за віки
З тобою - в наше покоління
Богатирі січовики,
Мистецтв нев’янучі творіння.
Переді мною в світлу мить
Твоя засукана штанина
Очей примружена блакить
Та у волоссі соломина...
І скільки б я не повертавсь
В літа щасливі та юнацькі,
До мене Бятець усміхавсь
У вуса трішечки козацькі.
1990
ЛЮБОВІ МАСИЧ
На тебе, веселко, гляну
І вродливу, і стрімку
Й заздрю дядькові Касьяну,
Як твоєму земляку.
На Полтавщині б орати
Ниви сизо-голубі,
Між такими вибирати
Долю-доленьку собі.
Ми ж блукаєм по одному,
Відірвавшись від землі
У проваллі кам’яному
В сірій смоговій імлі.
Мо прозріють небораки,
Необачні козаки
І прийдуть у Кобеляки
Де живуть такі дівки?
І зостануться на згадку
На альбомних сторінках
Непосидливі дівчатка
У рожевих платтячках...
1990
ІВАНУ ГОНЧАРУ
Якби ми шанували ту любов,
Що кобзарі її відголосили,
Ми б розіп’яли ідолів, або
Приречених, себе, благословили.
Та підвелись над схилами Дніпра
На мирний бій ладнатися сумлінно,
А біль і хист Івана Гончара
Нам нагадав би, хто ми, Україно...
Не набивали б лівером нутро
Про честь і гідність витоптавши згадки,
Не віддавали б ласим лірам кров,
Приховуючи правду від нащадків.
Не висла б на похмілля голова
У капоснім зажерливім двобої,
Не хизувався б Ярославів вал
Під щирим серцем нації святої.
Якби ми знали ту святу любов...
1991
ДЕНИСУ ДУНАЄВУ
Святине, молодість, наснися,
Слова душевні роздобудь,
Щоб поздоровити Дениса
З путівкою в далеку путь.
Спасибі, матінко природа,
За те, що ти йому дала
Відверті риси Дон-Кіхота
І Санчо праведні діла.
В громаді щирій українській
Лягла Дунаєвих стезя:
Сердечний почерк материнський
І фах душевний - татуся.
1992
Для Бога нації однакі
В байдужій атомній імлі.
Стражденні сірі небораки
За долю б’ються на землі.
Іду, хрещений Заповітом,
Розбіжжям в’язнівських доріг.
Волію Господа вмолити,
Щоб рід мій людяність зберіг.
Не розбігався поодинці
З своїх неораних полів,
Щоб працьовиті українці
Не обертались на "хохлів".
1992
МИКОЛІ ШАРУДИЛО
В Родинцях народився
На трактор потягло.
З пелюшок надивився
На ріднеє село,
А потім закрутило
Камишин, Крим і Санкт...
Майстерно правив діло
Козак і лейтенант.
В стрімкім армійськім русі
Досяг щасливих днів
Завоював Катрусю,
А з нею - двох синів.
Та в Україну - неньку
Прийшлось з брачком прийти:
Горілку п’є слабенько!
То ж можем помогти!
Бо щирий співрозмовник
І в ділі - навпрошки!
За тебе, пан полковник,
Піднімемо чарки.
Щоб в нетрях генеральських
Твоїх стрімких доріг
Ти гартував надійність
І людяність зберіг!
І в нелюдській напрузі
Не схибить суть твоя,
Бо є надійні друзі
Україна твоя!
1992
БОРИСУ ІВАЩЕНКУ
Я запрошу
Обом з дитинства милі
Слова прості, мов жита колоски,
І напишу
В народнім щирім стилі
Тобі, мій друг, віршовані рядки.
І може ти,
Коли-небудь з похмілля,
На вірші ці натрапиш, мимохідь,
Із далини,
Чи тугу, чи весілля
Тобі хлібами степ нашелестить.
Згадаються
Пісні у колі друзів,
Путі важкі, що ти в житті долав...
Збігаються
(Людині по заслузі)
У шлях - стежки,
Мій щирий Богуслав!
МИКОЛІ СОМУ
Душа скавчала,
Гнула втома,
У світі всім вважалось зло.
.
Та, благо,
Стрів Миколу Сома
І все, що нудило -
Пройшло!
МИКОЛІ
трактористу
Готувала мати речі
Меншому синочку:
"Вже не влазять твої плечі
В найбільшу сорочку.
Що робити маєш сину -
Давня мудрість знає:
Пошукай собі дівчину
Котра покохає,
Бо миліш за все на світі
Серце променисте".
Погодився син - Микола:
"Думай, трактористе,
Оженися, бо вже сорок,
Кохайся завзято
До восьмидесяти - діток
Вирости з десяток",
По засіяному полю
Пролягло відлуння,
Що прийшла в козацьку долю
Дівчина - красуня.
Щирість душу обгортала
В материнськім слові:
"Щоб на все життя хватало
Вашої любові".
МИКОЛІ ГУРІНУ
Не новина оці рядки:
Ти й сам це, певно, знаєш,
І щиро, з дружньої руки,
В життя мене вертаєш.
То ж тричі іменем святим
Замкнулось віще коло...
Мій по природі побратим,