Выбрать главу

парламентській бібліотеці України

Знання вагомі осягла

Рухлива пам’ять картотеки,

Єднає мислі і діла

Дбайливий гурт бібліотеки.

Століття місто і село

Цей храм наповнює сумлінно,

Щоб недоучок не було

В твоїй родині, Україно.

Аби земляк наївний мій

Не потерпав од ворожнечі,

Аби заради примх повій

Не склали голови предтечі...

Аби Кобзар і Прометей

Були взірцями в ріднім слові.

І зустрічав русин гостей

"В сім’ї великій, вольній, новій"

1997

ОЛЕКСАНДРУ ЯЦЕНКУ

(за мотивами Т.Г. Шевченка)

Мені тринадцятий минало

Я "наминав" часник і сало

І скоро стану без зусиль

Таким, як батько мій - Василь.

Невдовзі - паспорт буде в мене,

Знайду найкращу наречену,

Щоб в Україні - на віки

Росли могутні козаки!

28 квітня 1996

МИКОЛІ КАПІТАНСЬКОМУ

В наш час, коли життя в напрузі,

А день неспокоєм пече

Тобі, козаче, по заслузі

Приймати зірку на плече!

Прості, складні і мудрі речі

Вирішуєш без криз сумних,

Бо маєш Душу, дужі плечі

І добру голову на них!

Ідуть на ріднім виднокрузі

У неспокійнії літа

З тобою поряд - щирі друзі,

Твоя Україна свята.

1997

ПАМ’ЯТІ БАТУРИНЦІВ

Вже мерехтять, шикують абрикоси,

Весна іде

І стверджує своє!

І мілкотять суспільства перекоси.

Різня ідей

Одкоша дістає!

Шикуй, моя непереборна весно!

Про земляка і труд його подбай.

І знов полям вертають перевесло.

Трудар закляк, притомлений комбайн.

Товариш, брат

І панство многолике...

То ж пан Прогрес устиг заповісти:

"Рабам" - від втрат

Відроджувать велике!

"Панам" - мале з великого тягти!"

Весна буя над спинами-горбами,

В житті явля поєднаний дизайн:

"Земля моя! -

І нивку жнуть серпами...

Земля своя!

І йде в степи комбайн!"

Шепочуть нам старечими губами

В рудій імлі вцілілі куркулі:

"Ми осягли Тюмень, Гулаги, Бами,

Єднаймося!

Аби не буть рабами

Вже на своїй горьованій землі!"

Шануй, моя непереборна доле,

Тернистий шлях прокльонів і подяк!

Вже не буя і людям віч не коле

На пустирях розбещений будяк.

"Своє" й "моє", - в розбійнім протиріччі

І вже натомість - сатанинський сміх!

І повстає, в могилах на узбіччі

Козацька совість пращурів моїх...

1997

ПЕТРУ ЄЛІЗАРОВИЧУ

Не подають руки із того краю

Звідтіль нема нікому вороття:

Чи не тому - з тобою я вмираю,

Що ти частина і мого життя?

І грішний світ ще зостається білим,

Бо в нім людське зуміли зберегти,

Поклавши на алтар і душу й тіло,

Такі ясні сподвижники, як ти.

Червень 1995

БОРИСУ БУЛГАКОВУ

Буття твоє - це праця кропітка,

Твої думки - ясні й непересічні.

Складна твоя дорога і стрімка,

То ж думаєш про березень у січні.

Доцільний склад напруги і життя

Знання, кмітливість, розум освятили,

У морі справ все робиш до пуття,

Хоча здається зовні, що впівсили.

Подвійний зміст у "Волі".

На борту

Не пишуть легковажностей яхтсмени.

І ти несеш над світом красоту

І мудрій волі підкоряєш гени.

1996

ВОЛОДИМИРУ ЗАБАШТАНСЬКОМУ

Два на три - невеличка фортеця,

Нижче коні - мотори сопуть.

Ваш балкон козакові здається

Форпостом у широкім степу...

Пахне травами свіжа копиця,

Смолоскипи готові стоять

І від серця смола загориться

Коли треба людину спасать.

1997

МИХАЙЛУ ЯКІМЧУКУ

Було: душа сірком завиє

Мізки черствіють, мов коржі,

Та ба - з Мишком півлітру виїв

І стане легше на душі...

І справа клеїться, нівроку,

І дивувався я не раз:

Твою директорську мороку

У наш непересічний час,

Непросто висвітлити ділом,

Не допоможе "стрічний план"!

Тут треба до душі і тіла

Здоров’я, вміння і талан!

А для натхнення брать годиться

Не те вірменське муміє,

А жінку в образі жар-птиці...

Це все, козаче, в тебе є!

Отож, нехай радіють люди,

Що є робота і харчі

І все, що тре надійним буде

Вдень, вранці, ввечорі, вночі!

26 липня 1997

ЮРІЮ КОЛОМІЙЦЮ

Святий Ілля розбавив воду,

Блаженний дощ кудись подівсь

І розвидняється погода,

Бо козарлюга народивсь!

Приніс в життя розумне слово,

Вникає в мудре і просте

І соковита рідна мова

В рядках і вимові цвіте!

В житті чимало ком і крапок...

І ми, без почуття вини,

Жінками маємо козачок,

І видно, люблять нас вони.

Слов’янський люд Ісусу вірив

Вподовж горьованих віків

І поважав і старовірів,

І запорізьких козаків!

3 серпня 1997

ОЛЕКСАНДРУ ТАРАНЦЮ

Другові,

народному артисту України,

ліквідатору аварії на ЧАЕС

Опівав материнські літа,

Подолав крутизну чорнодення

І частиною вічності став,

Не сприйнявши нежданне затмення.

Відцураюсь німої журби,

Одкровенням твій сон не порушу:

Я в тобі, в твоїй пісні любив

України замріяну душу.

1998

ЛЮДМИЛІ ОСНИЦЬКІЙ

медсестрі

Тільки висвітить віконечко

День безхмарний, чи сумний.

До палат приходить сонечко,

Розвидняє наші сни.

І привітно усміхаються

Молодиці й козаки,

І надійніше зростаються

Наші рани і кістки.

Притиска болюча всячина

Чуйну ауру мою...

Я тобі дарую з вдячністю

Ексклюзивне інтерв’ю.

1997

Іванків

НІНІ ШАПОШНІКОВІЙ