парламентській бібліотеці України
Знання вагомі осягла
Рухлива пам’ять картотеки,
Єднає мислі і діла
Дбайливий гурт бібліотеки.
Століття місто і село
Цей храм наповнює сумлінно,
Щоб недоучок не було
В твоїй родині, Україно.
Аби земляк наївний мій
Не потерпав од ворожнечі,
Аби заради примх повій
Не склали голови предтечі...
Аби Кобзар і Прометей
Були взірцями в ріднім слові.
І зустрічав русин гостей
"В сім’ї великій, вольній, новій"
1997
(за мотивами Т.Г. Шевченка)
Мені тринадцятий минало
Я "наминав" часник і сало
І скоро стану без зусиль
Таким, як батько мій - Василь.
Невдовзі - паспорт буде в мене,
Знайду найкращу наречену,
Щоб в Україні - на віки
Росли могутні козаки!
28 квітня 1996
МИКОЛІ КАПІТАНСЬКОМУ
В наш час, коли життя в напрузі,
А день неспокоєм пече
Тобі, козаче, по заслузі
Приймати зірку на плече!
Прості, складні і мудрі речі
Вирішуєш без криз сумних,
Бо маєш Душу, дужі плечі
І добру голову на них!
Ідуть на ріднім виднокрузі
У неспокійнії літа
З тобою поряд - щирі друзі,
Твоя Україна свята.
1997
ПАМ’ЯТІ БАТУРИНЦІВ
Вже мерехтять, шикують абрикоси,
Весна іде
І стверджує своє!
І мілкотять суспільства перекоси.
Різня ідей
Одкоша дістає!
Шикуй, моя непереборна весно!
Про земляка і труд його подбай.
І знов полям вертають перевесло.
Трудар закляк, притомлений комбайн.
Товариш, брат
І панство многолике...
То ж пан Прогрес устиг заповісти:
"Рабам" - від втрат
Відроджувать велике!
"Панам" - мале з великого тягти!"
Весна буя над спинами-горбами,
В житті явля поєднаний дизайн:
"Земля моя! -
І нивку жнуть серпами...
Земля своя!
І йде в степи комбайн!"
Шепочуть нам старечими губами
В рудій імлі вцілілі куркулі:
"Ми осягли Тюмень, Гулаги, Бами,
Єднаймося!
Аби не буть рабами
Вже на своїй горьованій землі!"
Шануй, моя непереборна доле,
Тернистий шлях прокльонів і подяк!
Вже не буя і людям віч не коле
На пустирях розбещений будяк.
"Своє" й "моє", - в розбійнім протиріччі
І вже натомість - сатанинський сміх!
І повстає, в могилах на узбіччі
Козацька совість пращурів моїх...
1997
ПЕТРУ ЄЛІЗАРОВИЧУ
Не подають руки із того краю
Звідтіль нема нікому вороття:
Чи не тому - з тобою я вмираю,
Що ти частина і мого життя?
І грішний світ ще зостається білим,
Бо в нім людське зуміли зберегти,
Поклавши на алтар і душу й тіло,
Такі ясні сподвижники, як ти.
Червень 1995
БОРИСУ БУЛГАКОВУ
Буття твоє - це праця кропітка,
Твої думки - ясні й непересічні.
Складна твоя дорога і стрімка,
То ж думаєш про березень у січні.
Доцільний склад напруги і життя
Знання, кмітливість, розум освятили,
У морі справ все робиш до пуття,
Хоча здається зовні, що впівсили.
Подвійний зміст у "Волі".
На борту
Не пишуть легковажностей яхтсмени.
І ти несеш над світом красоту
І мудрій волі підкоряєш гени.
1996
ВОЛОДИМИРУ ЗАБАШТАНСЬКОМУ
Два на три - невеличка фортеця,
Нижче коні - мотори сопуть.
Ваш балкон козакові здається
Форпостом у широкім степу...
Пахне травами свіжа копиця,
Смолоскипи готові стоять
І від серця смола загориться
Коли треба людину спасать.
1997
МИХАЙЛУ ЯКІМЧУКУ
Було: душа сірком завиє
Мізки черствіють, мов коржі,
Та ба - з Мишком півлітру виїв
І стане легше на душі...
І справа клеїться, нівроку,
І дивувався я не раз:
Твою директорську мороку
У наш непересічний час,
Непросто висвітлити ділом,
Не допоможе "стрічний план"!
Тут треба до душі і тіла
Здоров’я, вміння і талан!
А для натхнення брать годиться
Не те вірменське муміє,
А жінку в образі жар-птиці...
Це все, козаче, в тебе є!
Отож, нехай радіють люди,
Що є робота і харчі
І все, що тре надійним буде
Вдень, вранці, ввечорі, вночі!
26 липня 1997
ЮРІЮ КОЛОМІЙЦЮ
Святий Ілля розбавив воду,
Блаженний дощ кудись подівсь
І розвидняється погода,
Бо козарлюга народивсь!
Приніс в життя розумне слово,
Вникає в мудре і просте
І соковита рідна мова
В рядках і вимові цвіте!
В житті чимало ком і крапок...
І ми, без почуття вини,
Жінками маємо козачок,
І видно, люблять нас вони.
Слов’янський люд Ісусу вірив
Вподовж горьованих віків
І поважав і старовірів,
І запорізьких козаків!
3 серпня 1997
ОЛЕКСАНДРУ ТАРАНЦЮ
Другові,
народному артисту України,
ліквідатору аварії на ЧАЕС
Опівав материнські літа,
Подолав крутизну чорнодення
І частиною вічності став,
Не сприйнявши нежданне затмення.
Відцураюсь німої журби,
Одкровенням твій сон не порушу:
Я в тобі, в твоїй пісні любив
України замріяну душу.
1998
медсестрі
Тільки висвітить віконечко
День безхмарний, чи сумний.
До палат приходить сонечко,
Розвидняє наші сни.
І привітно усміхаються
Молодиці й козаки,
І надійніше зростаються
Наші рани і кістки.
Притиска болюча всячина
Чуйну ауру мою...
Я тобі дарую з вдячністю
Ексклюзивне інтерв’ю.
1997
Іванків
НІНІ ШАПОШНІКОВІЙ