Подих теплий згасив передчасно?"
Твоя смерть, то як постріл зненацька, як рок,
Чи життя наше хворе сучасне.
Скільки задумів, планів з тобою пішло,
Твоя пісня, як чари в напої...
Навіть сонце сьогодні для нас не зійшло,
Бо й воно під т яжкою вагою.
Марієтта Свириденко
СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ
ВАЛЕНТИНА МИХАЙЛЮКА
Обірвалась пісня, сонце потемніло,
Зупинилось серце друга - кобзаря.
Чорнобильским болем згорьоване тіло
Прийняла до себе ця свята земля.
Та душа поета високо злетіла,
Пішла поміж люди сотнями пісень.
Про козацьку долю, все що наболіло
Дарував він людям, як природа день.
Сумує родина, тужить Україна,
Залишились друзі - сотні дужих рук,
Спи спокійно друже, дорога людино,
Ти навічно з нами - Валя Михайлюк!
Микола Юхимович
15 січня 2000
с.Мар’янівка Васильківського р-ну
НЕВИГОЙНА РАНА
(на 65 річницю від дня народження)
Я не вірю, що його нема,
Бо думки про нього не згасають.
Михайлюк не дуже ще відомий,
Та його здобуткам – не кінець...
Він пішов зненацька лише з дому,
Не із наших люблячих сердець.
Він бентежив цілий світ піснями,
Йшов туди, де в’їлася біда.
Дух його до скону буде з нами
І його розважлива хода.
Уявляєм голос оксамитний,
Відчуваєм потиск рук його.
Як Колос, стояв він непохитно
На вершині успіху свого.
Заглядав у очі обережно,
Про нерівний згадував двобій,
А його душа, така безмежна,
Спонукала кожного до дій.
Як живильний подих „Заповіту”
Для своєї рідної землі,
Він ще буде знаним в нашім світі,
Як і хліб, що завжди на столі.
Юрій Коломієць
1 Травня 2000
ПІСНІ ЖИВУТЬ У СЕРЦЯХ
Вкраїні дарував своїх пісень намисто,
Про свій народ співав красиво, щиро, чисто.
Схвильовано співав про щастя і нещастя,
Натхненний спів злітав усім серцям причастям.
Молитвою стає вінок пісень дуетом.
Гітарі додає любов свої кларнети.
За перебором струн гітарних – плач бандури –
Це про народний бунт, про муки, про тортури…
Цим співом закликав зал злитись воєдино,
І кожний твердо знав: "Він - часточка країни!"
Крізь серце пропускав і радість, і страждання,
І серцем відчував усіх сердець єднання.
Хоч будь про що співав – відверто, щиро, чисто,
Бо друзям дарував святих пісень намисто!
І друзі збережуть – це справа благородна.
Святі пісні живуть саме в серцях народних!
Людмила Рінгис
8 грудня 2001
ОСТАННІЙ ПРИТУЛОК
Не в дріб’язках – життя
людського суть,
у пам’яті, що люди бережуть.
Кладовище... Сузір’я думок,
Замурованих в камінь, волає,
Тут для кожного – власний дзвінок,
Що фізично життя припиняє.
Тут завжди зупиняється мить –
На порозі примарного раю,
І немеркнуча тиша дзвенить,
І принизливий біль душу крає.
На затоні старого Дніпра,
Де пташиний вряди-годи щебет,
Ладно скроєний хрест підпира
Парасольку блакитного неба.
Тут навік залишився поет
І пісняр, що леліяв Чорнобиль.
Він створив особливий дует –
Мелодійний, високої проби.
Він досліджував батьківський край
Після вибуху монстра завзято,
А коли розпалявся розмай,
Кидав владі синівське прокляття.
Свою землю, як матір любив,
Кожний камінь знав, кожну травинку,
Задля неї – постійно творив,
Задля неї – не відав спочинку.
Та життя обірвалося враз –
Несподівано, прямо на злеті...
У зимовий засніжений час
Зупинилося серце поета...
За життя він летів на коні:
Де – помірно, а де – і прожогом...
Що ж тепер? Залишились пісні
І нев’януча пам’ять про нього.
Юрій Коломієць
1 травня 2002
ЗІНАЇДІ САЛАТОВІЙ-МИХАЙЛЮК
Час свідомий звіту настає
Чи були б пісні такі, як є,
Коли б ти не йшла роками поруч?
Пісня мелодійна вас звела,
Лагідна розрадниця єдина.
А тепер у тебе – два крила:
І – за себе, і – за Валентина.
Ти, як бджілка, кожний божий день
У роками звичній колотнечі,
Бо тягар народжених пісень
Навалився на тендітні плечі.
Це – твоя журба й пекучий біль,
Що завжди тримають у напрузі.
Тільки часом виноградний хміль
Супокій дарує в колі друзів.
Ви старанно в будь-яких краях
У житті впроваджували мрію,
І пісні в зворушливих серцях
Дотепер звучать і душу гріють.
До ноги сплюндрована земля
Надавала сили для натхнення,
Ти для нього музою була,
Тому й співав він повсякденно.
Ще лунає у твоїх мізках
Незабутній голос Валентина
І напевно з кожного кутка
Виглядає пісня лебедина.
Скільки років плідних співжиття
Опиралась на його рамено...
Тож неси ретельно в майбуття
Його пісню і його Знамено!
Юрій Коломієць
10 вересня 2001
ВАЛЕНТИНУ МИХАЙЛЮКУ
ТА ЙОГО ДРУЖИНІ ЗІНАЇДІ
Людина технічної освіти, інженер-
механік, все життя зв'язаний з
промисл овістю, і раптом такий
потужний вияв творчих сил - у музиці,
поезії. Так, ніби Чорнобильська
катастрофа розбудила в ньому поета.
Він - ліквідатор наслідків духовних. Де
інший застогнав би - він співає.
І поруч з ним красива жінка з
глибоким неповторним голосом, його
дружина Зінаїда.
З передмови Ліни Костенкодо збірки
Валентина Михайлюка "Багряне намисто"